І справа тут не у відсутності Путіна або Сі Цзіньпіна.
Індія - найбільша деократія у світі, а Моді - один із небагатьох моральних авторитетів сучасної політики, якщо взагалі не єдиний.
Підібрати ключі до серця Моді - значить створити для своєї країни пазл унікальних можливостей - і на індійському ринку, і в частині геополітичного потенціалу Індії, який посилюється з кожним роком.
Ми маємо розуміти, що з погляду питомої ваги Індії у світовій економіці - ця країна знає позицію Китаю тридцятирічної давності.
Але з огляду на правило конвергенції чисельності населення з потенціалом економіки, коли питома вага країни за ВВП у світовій структурі повільно, але впевнено наздоганяє питому вагу за чисельністю жителів, можна сказати, що найближчим часом Індія стане ключовим драйвером глобального зростання.
Хто ж такий Моді?
По-перше, націоналіст, представник партії - Бхаратія джаната парті (в перекладі Індійська народна партія).
Зверніть увагу на перше слово в назві партії - і зіставте його з ідеєю Моді оголосити на саміті про перейменування Індії на Бхарата.
До речі, слоган партії Моді:
"Націоналізм - наше натхнення. Розвиток і хороше управління - наша мета".
Моді - це людина, "одружена на Індії": у молодості він розірвав свій юнацький шлюб, укладений без його згоди (йому 18, їй 17).
Відтоді він присвятив своє життя служінню Індії.
Моді - це людина з почуттям гумору, при чому на досить-таки делікатні теми:
так він пожартував, що фігура Бога-Ганеша з головою слона свідчить про те, що в стародавній Індії була пластична хірургія...
І це сказала людина, яка є затятим індуїстом.
Моді - ще й дуже ефективний економічний девелопер, який вибудовує глобальні проєкти.
На посаду прем'єра він прийшов не з вулиці, а з посади головного міністра одного з найбільших штатів Індії - Гуджарату.
Переобирався чотири рази на цій посаді і залишив штат із найвищою динамікою економічного зростання - гуджаратці досі згадують про нього з любов'ю, незважаючи на історію з мусульманським погромом.
Моді - прихильник цифрових технологій. Він уперше застосував цифрові голограми на зустрічах із виборцями.
З такою людиною можна знайти порозуміння і вести ефективний діалог, ґрунтуючись не тільки на раціо, а й на моралі.
Моді - це зразок морально-етичного політика, а не людини, яка спокійно дивиться на загибель тисяч людей, нехай і в іншій країні.
Саме моральний бік змусив Моді говорити Путіну неприємні речі про нинішню війну РФ проти України.
Чому ж індійський вектор настільки слабкий у нашій зовнішній політиці?
Що в цьому напрямі робить наш посол в Індії Олексій Поліщук, колишній заступник міністра оборони України (з жовтня 2019 року по липень 2023).
Поки що ми лише можемо бути впевненими в його хорошому знанні англійської (навчався в Королівському коледжі оборонних досліджень Британії).
Індія - це та країна, яка для нас найбільш вигідна в контексті підписання угоди про зону вільної торгівлі (на відміну від аналогічної угоди з Туреччиною).
Насправді успішність країни на світових товарних ринках залежить не тільки від інтелектуального потенціалу окремо взятих індивідів, інкорпорованих у владу, а й від системного успіху роботи всього державного механізму.
І тут ключове значення має підпорядкованість індивідуальних, егоїстичних інтересів окремих груп впливу загальним стратегічним цілям і принципам.
Підпорядкованість приватного загальному, тоді як у нас, це саме "приватне" часто розриває зсередини механізм, який так чи інакше функціонує.
Класичним проявом цього і наочною ілюстрацією того, як це працює в наших умовах, і є ЗВТ з Індією, яка не відбулася, хоча саме ця країна і є для нас поряд з Єгиптом торговельним партнером номер один, якщо оцінювати за такими критеріями, як рівень експортного потенціалу і розміром позитивного сальдо торговельного балансу.
У випадку з Єгиптом ми були в плюсі до війни на 1,8 млрд. дол. на рік, а з Індією - на 1,7 млрд. дол.
Укладення угоди про ЗВТ із цими країнами могло б щонайменше в півтора раза збільшити позитивне торговельне сальдо для нашої країни з перспективою подвоєння цього показника в перспективі 2-3 років.
Погодьтеся, заради двох-трьох мільярдів доларів профіту для країни, нашим чиновникам варто було б попітніти в задушливому Делі або Каїрі.
Це, звісно, не можна порівняти з візитами до Канади чи хлібосольних лазень Стамбула, де завжди вміли в потрібному ключі простимулювати партнерів перед укладенням вигідної для турків угоди, та все ж таки, може, вже настав час попрацювати на країну, а не особисту кишеню?
До війни, Україна експортувала до Індії товарів на понад 2 млрд. дол. на рік, зокрема: зернові, олію рослинну, обладнання у вигляді машин, реакторів, оптики, електротехніки, метали (66 млн. дол.), хімічну продукцію, овочі.
Водночас імпорт з Індії в нашу країну склав приблизно 0,6 млрд. дол. на рік, істотна частина - це закупівлі фармацевтичної продукції.
Позитивне торговельне сальдо для України - 1,7 млрд. дол.
Міжнародна торгівля - це складова частина системної державної політики. І тут потрібно зібрати весь пазл успіху.
Безглуздо їхати в Баку за нафтою, якщо твоя країна раптом підтримає вірменську позицію щодо Нагірного Карабаху, навіть якщо ти запропонуєш максимально вигідну ціну.
Уклавши угоду про ЗВТ із Сирією, безглуздо пропонувати те саме Ізраїлю.
Утім, навіщо далеко ходити, згадаймо колосальну шкоду, яку РФ завдала сама собі та Україні після нашого розвороту в бік європейського ринку.
Таким чином, для того, щоб зловити потрібного партнера на торговельний гачок, необхідно застосувати кілька привабливих "живців".
Однією з таких приманок виступає взаємовигідна політична кооперація, а другою - військове співробітництво.
Поставки озброєнь ніколи не були бізнесом у чистому вигляді.
Головна вигода тут завжди формувалася в суміжних галузях.
Світовий ринок озброєнь становить 65-70 млрд. дол. на рік, але ступінь його впливу істотно перевершує голу капіталізацію.
США нагороджували зброєю своїх вірних союзників, як колись царі вірних васалів інкрустованою шаблею.
Натомість американці вимагали політичних поступок та економічних преференцій на національному ринку.
Україні заради військової допомоги зі США до війни довелося не тільки закуповувати американські локомотиви, а й вугілля, і ядерне паливо.
До речі, так само діють і росіяни:
контракт на поставку ракетних комплексів до Саудівської Аравії і одночасно - економічні контракти та участь у мега-проєкті - місті майбутнього Неом або постачання озброєнь до Туреччини на тлі будівництва південних потоків із транспортування газу.
У випадку з Індією в України також був простий алгоритм дій.
Головна больова точка індійської політики - це взаємини з Пакистаном.
Той, хто грає на боці ісламської республіки автоматично стає не зовсім бажаним гостем у Делі.
Україні ж потрібно було просто грамотно розрахувати баланс своїх національних інтересів.
Простими словами, зробити вибір між Делі або Ісламабадом.
Для цього нашим чиновникам можна було лише показати один слайд і як у дитячому садку попросити зробити правильний вибір.
До війни експорт України до Пакистану становив 0,2 млн. дол. на рік, а позитивне торговельне сальдо близько 100 млн. дол., причому більша частина експорту - це насіння олійних, тобто навіть не олія, а проста сільськогосподарська сировина, на якій не заробили навіть наші олійноекстракційні заводи.
Водночас, експорт до Індії перевищував 2 млрд. дол.
До речі, динаміка цих торговельних взаємовідносин склалася не вчора, а протягом багатьох років.
Але подивившись на неї, наші чиновники вирішили все ж таки постачати зброю в Ісламабад, "резонно" розсудивши, що український бізнес, використовуючи курильні зв'язки в Гоа, і так проб'ється на індійський ринок.
Контракт на поставку танків до Пакистану 2002 року згадувати не будемо - тоді ми були ще занадто "багатовекторні".
А ось у сьогоднішній складний час, можна було і порозумнішати.
Але до початку повномасштабної війни 2022 року, наші чиновники тільки про те й говорили, як ми постачатимемо свої новітні танки до Пакистану.
І якщо 2002 року укладення контракту виправдовували тим, що завдяки йому вдалося зберегти танкобудівну галузь, то за нинішніх умов така торгівля виглядає дивно: танки начебто і в Україні стали в пригоді б.
Але, незважаючи на це, незважаючи на важливість економічного співробітництва з Індією, Україна ставить увесь свій національний інтерес на один-єдиний контракт, який зачіпає інтереси лише кількох заводів суміжників, але ж за нинішніх умов вони і так були б завантажені внутрішніми оборонними замовленнями під зав'язку в три зміни.
Може ви подумали, що натомість наші чиновники намагалися виторгувати якісь преференції для українських товарів на ринку Пакистану? Аж ніяк. Повне зеро.
Цілком імовірно, що розраховуючи підписати нову угоду на поставку танків, члени урядових делегацій навіть і не підозрювали, що український експорт до Індії в 13,5 разів перевищує товарні поставки до Пакистану, а позитивне торговельне сальдо - у понад 15 разів.
Зате піплу повідали епічну історію про те, як українські танки зможуть у руках умілих пакистанських танкістів влаштувати в майбутньому курську дугу для російської важкої техніки, що стоїть на озброєнні індійської армії.
Мабуть, у такий спосіб ми мали отримати якусь моральну сатисфакцію, мовляв, насолили росіянам, хоча насправді висипали цілу сільничку прямо собі в рот.
Усе це відбувається з однієї простої причини.
В Україні зброю виробляють державні підприємства.
А там, де чиновник управляє комерційним проектом - буйно порослю проростає корупція і приватний інтерес.
На військових контрактах це відбивається найяскравіше, адже їхня специфіка передбачає досить складне посередництво, та й ринкові ціни визначити можна з дуже великим люфтом.
А коли наш чиновник відчуває запах великих грошей, він, як чарівник-самоучка, "бачить мету, не бачить перешкод", точніше, не бачить державний інтерес, який може бути порушений на догоду точковому баришу.
У цій ситуації каракулі чиновників у розділі контракту "реквізити сторін" іноді обходяться країні набагато дорожче, ніж сам контракт.
До речі, Пакистан у підсумку відмовився від наших танків, але осад у індусів залишився.
Ефективна державна політика нагадує стиснутий кулак, а не розчепірені в різні боки пальці.
А в нашому випадку, ці "пальчики" постійно намагаються показати своєму "тулубу" відому фігуру.
І вся ця неправильна "розпальцівка" є наслідком звичайного розладу в голові, коли кожен "палець" починає тихенько підгрібати під себе.
