Дуже часто питають про те, чи нападе Білорусь на Україну. Фактично, вони вже напали, адже з території Білорусі стартують балістичні ракети в напрямку України, злітають бойові літаки; територія Білорусі слугувала тилом для розгортання наступу російських військ на Київ та Київську область у лютому та березні. Але мова йде про прямий сухопутний наступ. Тим більше, що Лукашенко зараз робить певні рухи в цьому напрямку - оголошує тривалі навчання, створює нові оперативні командування, тощо.
Читайте також: ЗС РФ "почули недобре" під Херсоном: огляд ситуації на південному фронті
Поки що, це - хитрі маневри, демонстрація готовності перед Путіним, той мінімум, який Лукашенко хоче та може зробити, щоб показати свою прихильність перед кремлівським фюрером, не заганяючи себе ще глибше в цю халепу. Білоруська армія не хоче воювати з Україною, всі чудово бачили, що траплялося з росіянами під Києвом, та й можливості для великого наступу у білорусів доволі обмежені. Вони не почали наступати в березні, коли для цього були значно ширші можливості, то чому вони мають робити це зараз?
Тож, Лукашенко буде маневрувати до кінця, але Путіну це сидіння на двох стільцях може набриднути. Він не може чекати, йому терміново потрібне підкріплення...
Тому не можна виключати, що Лукашенка можуть відправити "на пенсію", внаслідок російської спецоперації, та поставити замість нього повністю лояльну людину, яка згодиться виконати наказ та розпочати відкриту війну з Україною.
Подібні приклади вже були у світовій історії. У 1944 році найближчий союзник Гітлера, лідер Угорщини, адмірал Міклош Хорті, розуміючи наближення воєнної катастрофи, шукав можливості для виходу з фактично програної війни. 15 жовтня того ж року він оголосив про укладення перемир'я із СРСР, але загін СС під керівництвом Отто Скорцені, внаслідок вдалої спецоперації, забезпечив перехід влади в Угорщині від режиму Хорті до повністю пронацистського режиму Ференца Салаші. Це призвело до безглуздого продовження війни, кривавої битви біля озеру Балатон та облоги Будапешту...
Варто нагадати, що пару тижнів тому ми вже чули заяви щодо "українських ДРГ", які начебто працюють на території Білорусі. Зробив цю заяву не Олександр Лукашенко, а Олександр Вольфович, держсекретар Радбезу Білорусі. За певними даними, він є великим прихильником політики Володимира Путіна, в тому числі й щодо України. Тому це не прості заяви, і не варто їх вважати маячнею.
Ми також пам'ятаємо про те, що Олександр Лукашенко віддав належне тактиці дій ЗСУ проти переважаючих російських сил й наказав розповсюдити цей досвід на білоруську армію. Бурні овації, але на це теж варто звернути увагу. Досвід ЗСУ - де досвід саме проти російської армії. Так само як і "народне ополчення" (фактично, білоруська тероборона), про створення якого нещодавно оголосив Лукашенко - це теж український досвід саме проти російської армії.
Отже, Лукашенко відверто боїться саме російської армії, а значить боїться за свою владу та готується до захисту. Він між молотом та ковадлом. Для нього може скластися ситуація, коли відхід від влади за певних гарантій, може стати єдиним шляхом зберегти власне життя.
Тому питання силової зміни влади в Мінську з боку російських спецслужб та появи там такого собі умовного Ференца Салаші, який буде слухатися Путіна та віддасть безглуздий та злочинний наказ наступати на Україну, не є таким вже гіпотетичним.
Читайте також: Війна на виснаження: ЗСУ продумано виснажують і знищують окупантів
