Сергій Кірієнко — одна з найвпливовіших, але водночас малопомітних фігур у сучасній російській політичній системі. В офіційному дискурсі його часто згадують нечасто, проте саме він стоїть за величезним пропагандистським апаратом та курує чимало внутрішньополітичних процесів у Росії. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Зрештою, саме Кірієнко став архітектором так званої нової ідеології Кремля, що включає імперський реваншизм, виправдання війни проти України та створення штучного культу «русского мира 2.0».
Уперше Кірієнко потрапив у центр уваги наприкінці 1990-х років, коли обіймав посаду прем’єр-міністра РФ за президентства Бориса Єльцина. Його робота на цій посаді збіглася з російським дефолтом 1998 року, тож політична кар’єра деякий час перебувала в тіні. Наступні роки він провів у державній корпорації «Росатом», де проявив себе як технократ, здатний розв’язувати складні господарські завдання. Саме тоді, за даними видання Bloomberg, Путін звернув увагу на здатність Кірієнка не лише керувати масштабними проектами, а й вирішувати делікатні політичні питання.
У жовтні 2016 року з’явилися перші повідомлення про те, що Сергій Кірієнко переходить на посаду першого заступника керівника Адміністрації Президента РФ. В The Guardian писали, що це призначення означає посилення «партії технократів» у найближчому оточенні Путіна та може вказувати на глибші перестановки всередині кремлівської вертикалі. Відтоді Кірієнко почав виконувати функції куратора внутрішньої політики, включно з контролем над роботою з регіонами, партійними організаціями та державними ЗМІ.
Пропагандистська машина
Російська пропаганда має розгалужений характер: федеральні канали «Первый канал», «Россия 1», НТВ та численні регіональні телеканали; робота «фабрик тролів» у соцмережах і Telegram; створення псевдоекспертних центрів та аналітичних установ. Координація такої масштабної системи потребує жорсткої вертикалі, і роль Кірієнка тут складно переоцінити.
За даними Atlantic Council, пропаганда Кремля побудована за принципом єдиного центру ухвалення рішень: найважливіші меседжі йдуть безпосередньо від керівництва Адміністрації Президента, а вже звідти розподіляються по медіахолдингах, політичних штабах і регіональних адміністраціях. Підрозділи, що займаються інформаційними вкидами, використовують настанови згори, аби забезпечити однакову інтерпретацію подій у всіх російських федеральних та місцевих ЗМІ.
Особливу увагу Кірієнко приділив телеграм-каналам, які в Росії слугують одночасно і майданчиком для пропаганди, і платформою зливів. Як зазначають репортери агентства Reuters, Кремль розгорнув мережу пропрезидентських анонімних каналів, через які просуваються інформаційні кампанії проти опозиції або вкидаються тези для виправдання дій російської влади на міжнародній арені. Така гнучкість дає змогу моделювати громадську думку, іноді уникаючи надмірної цензури чи офіційного тону.
Нова ідеологія Кремля після 2022 року
Повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року стало поштовхом для кардинального оновлення пропагандистських наративів. Тепер вони ґрунтуються на відкритій ультранаціоналістичній риториці та ідеях історичної справедливості, де українська державність зображується як помилка історії. Саме Кірієнко, за даними низки російських джерел і аналітичних звітів, виступає ідеологічним куратором усього процесу.
В освітніх програмах і молодіжних проектах пропагується сакральна роль Росії як захисниці російськомовних, а по суті, виправдовується окупація українських територій. Кремль активізував роботу зі школярами та студентами, запроваджуючи уроки патріотизму та героїчної історії — фактично перекручуючи або замовчуючи реальний стан справ. Усе це супроводжується майже повною відсутністю критичних голосів в інформаційному просторі Росії, адже підконтрольні державі канали та газети тиражують лише офіційну позицію.
Одним із найяскравіших прикладів діяльності Кірієнка як куратора пропаганди стала організація фейкових референдумів на тимчасово окупованих територіях України у 2022 році. Мета була подвійною: з одного боку, створити видимість легітимності приєднання цих регіонів до Росії, а з іншого — подати це в російських медіа як волевиявлення місцевого населення.
Із публікацій The Washington Post відомо, що саме Кірієнко відповідав за координацію політтехнологів та волонтерів, які прибули з Росії, щоб провести голосування у Луганській, Донецькій, Херсонській та Запорізькій областях. Насправді все відбувалося під наглядом російських військових, а офіційні результати — заздалегідь підготовані. Незалежні медіа не допускалися, а репресії проти місцевого населення гарантували правильну картинку для кремлівських ЗМІ.
Передвиборчі інтервенції
Водночас внутрішня діяльність Кірієнка поширюється й на всі рівні російських виборів, від регіональних кампаній до президентських виборів. Щоб забезпечити високі показники підтримки Путіна або партії «Єдина Росія», Кірієнко залучає мережу політтехнологів, які відповідають за соцопитування, піар-кампанії та фальсифікації результатів.
Класична схема така - підконтрольні телеканали та інтернет-ресурси формують позитивний образ влади, псевдосоціологічні центри (на кшталт ВЦИОМ чи ФОМ) публікують вигідні для Кремля рейтинги, а на місцях застосовуються адміністративний ресурс і прямий тиск на виборців. Завдяки цьому технологічному ланцюжку наперед відомо, що Путін чи його ставленики отримають результат, близький до 70–80% голосів, при показовій високій явці.
Кірієнко не зупиняється на внутрішніх питаннях. Його вплив простягається і на міжнародну арену, де Росія веде гібридну війну проти країн Заходу. Від кібератак на критичну інфраструктуру до поширення дезінформації через соціальні мережі — усе це перебуває у полі координації адміністрації Путіна, в якій Кірієнко виступає одним із головних диригентів.
Аналітики RAND Corporation називають сучасну російську стратегію багатоканальною, оскільки вона поєднує військові, економічні та інформаційні впливи. Усе це потребує чіткої логістики, фінансування та організації — те, з чим Кірієнко успішно впорався в межах Росії, він тепер адаптує до міжнародного рівня.
Чому Кірієнко небезпечний
По-перше, він — ключова ланка в утриманні Путіна при “легітимній” владі, оскільки виборчі процеси й пропагандистські кампанії забезпечують ілюзію всенародної підтримки режиму.
По-друге, Кірієнко відповідає за вироблення та поширення ідеології, яка пропагує агресію проти України як історичну місію й намагається перетворити російське суспільство на закриту, мілітаризовану спільноту.
По-третє, він координує гібридні операції, що впливають на глобальну стабільність, підриваючи довіру до демократичних інституцій у Європі та США.
Його відносна непублічність грає тільки на руку Кремлю: у світових ЗМІ більше уваги приділяють Путіну чи Шойгу, тоді як справжній технолог може довго залишатися в тіні та спокійно розбудовувати пропагандистську мережу.
Недооцінка фігури Кірієнка може дорого обійтися Україні та міжнародній спільноті. Поки Захід зосереджує санкції та дипломатичний тиск переважно на найбільш публічних персонах, Кірієнко має простір діяти відносно вільно, розширюючи канали впливу та вдосконалюючи механізми дезінформації. Розуміння його ролі та протидія інформаційним інструментам Кремля повинні стати невід’ємною частиною глобальної стратегії стримування російської агресії.
