Росія продовжує стягувати свої війська до кордонів України та використовувати гібридні елементи для дестабілізації ситуації всередині нашої держави. Йдеться, зокрема, про масштабну кібератаку та масові псевдомінування учбових закладів. Водночас США, Великобританія та державні департаменти інших країн дали дозвіл на добровільний виїзд своїх службовців з Києва, що викликало хвилю тривоги в соцмережах, де наразі досить жваво дискутується питання про набір предметів так званої тривожної валізи у випадку оголошення екстреної евакуації. У владі, між тим, переконують, що ситуація під контролем, вторгнення Росії не передбачається, а відтак - жодних підстав для паніки не існує.
Чи так це насправді і ким та з якою метою підігрівається градус суспільно-емоційної напруги? Ці питання Realist.online адресував відомому політологу, очільнику Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиру Фесенку.
- Чим обумовлений дисонанс заяв з боку Заходу, який невпинно повторює про серйозну загрозу “великого” путінського вторгнення в Україну і заспокійливими меседжами представників української влади, котрі запевняють, що жодних підстав для паніки наразі не існує?
- Дисонанс і справді є, це очевидно. В інформаційному полі ми бачимо ледве не апокаліптичну картину про те, що все — завтра війна. Червоний колір у публікаціях просто зашкалює, але усі військові експерти: як наші, так і західні, не підтверджують інформацію про так зване велике вторгнення. Я зараз зроблю посилання на думку нардепа від “Голосу” Сергія Рахманіна - людини, яка не є прихильником діючої влади, а навпаки, є до неї в опозиції. Так ось, він каже про можливість локальних військових операцій, але відсутність причин, які давали б аргументовані підстави говорити про широкомасштабний наступ з боку Росії.
- Хто реально стоїть за розкачуванням інформаційно-емоційного човна щодо війни з РФ?
- Мені видається, що усі вже трохи переборщили з політичною грою щодо нагнітання емоцій. Саме емоції зараз (особливо в медіа) грають першу скрипку. До речі. Я щойно процитував Рахманіна, процитую ще й президента США Байдена, який на нещодавньому брифінгу чітко заявив, що не бачить підстав говорити про те що зараз можлива велика війна між Росією і Україною. Але ЗМІ — і західні, і наші, нагнітають і нагнітають... Так, безперечно, ризики існують, вони нікуди не ділися. Зараз ми спостерігаємо за досить великою концентрацією російських військ на нашому кордоні, а також грою в шантаж з боку Кремля по відношенню до Заходу, але це все геть не схоже на передвісники війни. Тим більше, що про таке не попереджають. Просто для порівняння: чи бачили ми у 2014 році, подібну інформаційну, даруйте, істерію?
- Ні.
- Це і є відповідь про ймовірність вторгнення “тут і зараз”. Ризикну сформулювати певну закономірність в українській політиці. Коли у нас здіймають неймовірний галас, чогось дуже і дуже очікуючи, цього в результаті не відбувається. Так, ймовірно, буде і цього разу.
- Тобто, “заспокійливу” тактику РНБО ви вважаєте цілком виправданою?
- Що стосується Радбезу, то, на мій погляд, якщо він зараз почне ухвалювати якісь мобілізаційні рішення і таке інше, то це ще більше нагнітатиме ситуацію. Тому, на мій погляд, оптимальна тактика зараз — ухвалення рішень у закритому режимі: щоб і ворог не знав деталей, і інформаційне поле зайвий раз не “вибухало”.
Читайте також: Україна залишається кісткою у горлі у РФ, але нинішня українська влада може "здати" країну
- Яким чином у цьому біполярному інформпросторі орієнтуватися пересічному українцю, який глибоко не занурюється у політичні тонкощі?
- За сім років війни ми вже звикли до війни і всіх притаманній їй “сюрпризів”. Безперечно, певне занепокоєння є, але я, систематично спілкуючись з західними журналістами, бачу, як вони дивуються тим, що вся Європа “стоїть на вухах” через ймовірну війну, а у нас все спокійно. Ось такий парадокс. А чому? Тому, що ми вже звикли...
У 2014 році я пам’ятаю щонайменше три хвилі паніки, а зараз певна тривога хоч і присутня, масової паніки не спостерігається. Разом з тим, емоційне нагнітання вже негативно відбивається на фондовому ринку, акціях і курсових коливаннях. Тому я вважаю, що нам усім потрібно трішки охолонути, видихнути і заспокоїтися. Зараз як ніколи потрібні позитивні сигнали про те, що перемовини тривають і ніхто не збирається розпочинати війну. Крім того, не слід забувати про те, що у нас є достатньо міцна підтримка і солідарність західних партнерів, які постачають нам зброю, тому не варто кожного дня на кожному кутку кричати про війну. Заспокоїтися і вгамувати емоції — це головне, що нам зараз слід зробити.
- Ну, це апріорі складно, враховуючи той факт, що нардепи, відпочивши 38 днів на новорічно-різдвяних канікулах повернулися у сесійну залу ВР і вже з усією міццю емоцій, що накопичилися за цей час, роздмухують вогонь навколовоєнних пристрастей.
- Ось парламентарі дійсно будуть волати, як тільки можуть, така їхня робота на публіку. Єдине корисне, що вони можуть зробити в ситуації, що склалася — це ухвалити спільне звернення/позицію Верховної Ради до наших іноземних партнерів щодо ситуації навколо відомих російських ультиматумів та погроз. Тим не менше, зрозуміло, що з відновленням пленарної роботи парламенту будуть лунати гучні, емоційні заяви. Але це — гра в політику і свої кон’юнктурні інтереси, не більше того.
- У кон’юнктурних інтересах та відвертому заграванні з Кремлем звинувачують наразі і Німеччину, яка грає далеко не останню скрипку в Євросоюзі. Як ви оцінюєте загалом позицію ЄС щодо, скажімо так, інформаційних цунамі навколо України?
- Якраз реакція Європейського Союзу зараз є набагато більш послідовнішою, ніж була раніше. Взагалі, варто зауважити, що у порівнянні з 2014 роком спостерігається суттєвий прогрес у цьому напрямку. Нагадаю, що у 2014-му не тільки Німеччина на чолі з Меркель виступала проти постачання Україні летальної зброї, а й президент США Обама. Зараз же ми бачимо зовсім іншу картину, а саме — спільну позицію усіх західних країн, включно з ФРН, яка санкційно теж погрожує Росії у разі ескалації. Інша річ, що є тактичні розбіжності щодо того, коли саме і які санкційні механізми вмикати. Але все рівно, очевидні зрушення є, оскільки навіть після анексії Криму, реакція Заходу була надзвичайно млявою і м’якою. Разом з тим, ми маємо чітко усвідомлювати те, що воювати за нас ніхто, крім нас не буде, але те, що рівень підтримки України, зокрема, військово-технічної, на порядок зріс — факт.
- А чим це обумовлено: вдалою лінією Києва на зовнішньополітичній арені чи відвертою нахабністю Кремля, який, з усіма його істеріями та ультиматумами, схоже, усіх остаточно дістав?
- Причини тут різні. Безумовно, хамство Путіна і ризики, пов’язані з позицією РФ, консолідують цивілізований світ. З іншого боку, особисто я відзначаю активність і оперативність української дипломатії. Простий приклад. Зараз і європейці в обличчі пана Бореля (верховний представник Європейського Союзу у зовнішніх справах і з питань безпеки Жозеп Борель — ред.), і американці — усі повторюють тезу про те, що не можна говорити про Україну без України. Чому так відбувається? Тому що наша дипломатія постійно і невтомно про це нагадує. І, до речі, те, що ми не боїмося відкрито критикувати Захід за деякі заяви чи рішення, які суперечать нашим національним інтересам — це теж позитив. Тому вважаю, що досить рішуча позиція нашої дипломатії теж неабияк впливає на ситуацію.
- До речі, про дипломатію. Австралія, Великобританія і США і вирішили вивезти з України частину співробітників своїх посольств та їхніх родичів. У цих країнах вважають, що російська загроза зростає. У вітчизняному ж МЗС такі рішення назвали "передчасним кроком" і "проявом надмірної перестороги". Якою є ваша думка з цього приводу?
- На моє переконання, такі кроки обумовлені “комплексом Афганістану”, коли уряди західних країн, не очікуючи такого стрімкого розвитку подій, були змушені в надзвичайному режимі, без будь-якої підготовки евакуювати свій дипломатичний корпус. Але знову ж таки, дивіться, більшість країн — членів Європейського Союзу цього не роблять. Тобто, зовсім різні оцінки ситуації. Мені здається, що певна емоційна гра з боку наших англосаксонських товаришів присутня — вони занадто підіймають градус і вже час, якщо не збавити трішки обороти, то хоча б зафіксувати існуючу позначку. Наші західні партнери надзвичайно емоційно реагують на різноманітні публікації-страшилки, а це, на мою думку, є помилкою.
- Чи вважаєте ви помилкою взаємовиключні по суті заяви президента Зеленського, який з одного боку заявив про те, що все спокійно і слід готуватися до весняних пікніків, а з іншого висловив застереження щодо ймовірної окупації РФ Харкова?
- Насправді тут все гранично просто. Нам Зеленський каже не хвилюватися і не панікувати, а ось про ризики і загрози, а головне — про те, що нам потрібно реально, а не на словах допомагати, а також санкційно стримувати Росію, він говорить західній аудиторії. Тобто, це сигнали різним цільовим групам і нічого дивного в цьому не має. Таку тактику використовують багато країн і США, до речі, в тому числі.
А ось що стосується Харкова, я думаю, що тут, скоріше за все мають витоки інформації про те, що одним із напрямків російської локальної військової операції може бути саме це місто. І зрозуміло, чому — 40 кілометрів від кордону. Цілком ймовірно, що інформація про такі плани Кремля потрапила до нашої розвідки, або спецслужб наших партнерів і тому було вирішено, граючи на випередження, оприлюднити ці дані. В принципі, це правильне рішення, оскільки я знаю від своїх російських колег, що для локальних військових операцій Кремлю потрібен привід, який може полягати, передусім в дестабілізації всередині України. В РФ чекають, що в нас не просто виникне — вибухне енергетична криза і це стане приводом для так званої гуманітарної інтервенції. Ну, окрім цього ставка робиться на якісь провокації, коли Росії доведеться захищати або російськомовних, якщо мова йде про Харків, або громадян РФ на Донбасі.
Щоб картина була більш зрозумілою, наведу цитату Маргарити Симоньян, керівниці Russia Today, яка на початку поточного місяця написала: “Головною темою у московських вітальнях є питання про те, коли “вибухне” Україна — в січні чи у лютому?”. Далі — пауза і зітхання-розчарування: “Вибухнуло не там, і не те”.
Тобто, вони сиділи і чекали “вибухових” новин з України, а прилетіло в результаті з Казахстану. Але ось ця теза про січень і лютий якраз пов’язана з очікуваннями росіян щодо енергетичної кризи в нашій державі, що неминуче спровокує масштабну політичну кризу і тоді можна буде “під шумок” вводити свої війська.
- Деякі експерти, коментуючи ймовірне вторгнення РФ, роблять календарну прив’язку до зимової олімпіади в КНР, мовляв, як тільки пролунає фінальний свисток, то зразу можна й приступати до активних дій в українському напрямку. Наскільки такі припущення обґрунтовані?
- Хотів би принагідно нагадати 2008 рік. Тоді в Пекіні теж проходила, щоправда літня олімпіада, але це жодним чином не завадило військовій інтервенції Росії в Грузію. Тому, відповідь очевидна.
- Які очевидні та завуальовані висновки за вашими спостереженнями робить Кремль, спостерігаючи за нинішньою консолідацією багатьох держав навколо України?
- В тому, що в Кремлі надзвичайно задоволені емоційними реакціями і навіть певною істерикою, яка присутня у західних ЗМІ, не має жодних сумнівів. Власне, на це вони і розраховували, тому сьогодні на радощах потирають руки. А ось те, що є солідарність з Україною і її реальна підтримка, їх надзвичайно розчаровує і я сподіваюся, що це стане додатковим фактором стримування для Путіна.
Читайте також: Вибір України у війні з РФ: між Ізраїлем та Фінляндією
