Росія та інші держави Організації договору колективної безпеки (ОДКБ) не виконали своїх зобов'язань у рамках статуту організації, відмовившись надати військову допомогу під час нещодавнього загострення з Азербайджаном. ОДКБ, яка раніше використовувалася Москвою як один із інструментів "інтеграції" на пострадянському просторі, остаточно виродилася у формальний союз, учасники якого переслідують власні інтереси. Причому ці інтереси часто розходяться з позицією Москви, з якою формальні "союзники" просто перестають рахуватися.
Чому кремлівський блок повільно, але впевнено йде на дно, читайте в матеріалі Realist.online.
Бойкот путінської "мобілізації"
Формальні союзники Кремля в Центральній Азії – Киргизстан, Узбекистан та Казахстан – виступили проти участі своїх громадян у війні в Україні.
Посольство Киргизстану в росії в день оголошення путіним "часткової мобілізації" попередило, що за участь у бойових діях на території іноземних держав громадян країни чекає в'язниця. Вихідцям з Киргизстану, які мешкають у росії, і яких будуть вербувати брати участь у військових діях, рекомендують негайно звертатися до дипломатичного представництва своєї країни. Люди, які погодилися стати найманцями, ризикують сісти терміном від 5 до 10 років, з конфіскацією майна.
Аналогічну позицію озвучила влада Узбекистану та Казахстану. Посольство Узбекистану в Москві заявило, що "застерігає співвітчизників від створення добровольчих батальйонів та/або участі у бойових діях на території іноземних держав, за які встановлено кримінальну відповідальність - до 10 років позбавлення волі". У Казахстані за такий злочин обіцяють до 9 років ув'язнення.
Читай також: Початок мобілізації: в Росії падають акції компаній і обвалився рубль
Казахстан та Киргизстан є чинними державами-учасницями ОДКБ, а Узбекистан у 2012 році вийшов із організації. Привертає увагу той факт, наскільки оперативно вони поспішили відмежуватися від кремлівських авантюр.
"Реакція Казахстану та Киргизстану на кремлівську "мобілізацію» вкотре наголошують, що ОДКБ опинилася у "коматозному стані". Першим індикатором такого положення стала відмова учасників цього блоку відповісти на прохання Вірменії про військову допомогу, а другим можна назвати нещодавній саміт ШОС у Самарканді, де керівництво Китаю вкотре підтвердило, що підтримує суверенітет та цілісність Казахстану. До цього були гучні заяви Дмитра Медведєва (колишній російський прем'єр – прим. ред), що нібито немає такої країни як Казахстан із явним натяком на російську агресію», - пояснив Realist.online голова Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.
Путін усіх "кинув"
Чергове загострення між Вірменією та Азербайджаном відбулося 13 вересня, коли обидві сторони звинуватили один одного у провокаціях. Враховуючи, що ситуація в регіоні розігріта понад 30 років, з'ясувати, хто саме вистрілив першим непросто.
Восени 2020 року Вірменія фактично програла війну за Нагірний Карабах, який відповідно до міжнародного права є суверенною територією Азербайджану. Так звана "республіка Арцах» – прямий аналог "ДНР» та "ЛНР». Два роки тому Єреван, не отримавши належної підтримки з боку Кремля, був змушений піти на поступки. Азербайджан за підтримки Туреччини звільнив більшу частину території Нагірного Карабаху. Росія, формально будучи військовим союзником Вірменії, зайняла боягузливу позицію "посередника".
Читай також: Азербайджанський ніж Ердогана: одним ударом Путін та ОДКБ стали посміховиськом
Російські "миротворці" розмістилися в Лачинському районі, що впритул примикає до кордону Вірменії. У серпні цього року війська Азербайджану, згідно з домовленостями 2020 року, зайшли до Лачину. У Баку наполягали на проведення демаркації державного кордону з Вірменією, а також вимагали надати "коридор" з Лачина до Нахічевань (ексклав Азербайджану) на території Вірменії. Прем'єр Вірменії Нікол Пашинян на початку вересня відкинув вимоги Баку, сказавши, що Єреван готовий надати лише "дорогу". МЗС Азербайджану наполягало на "коридорі", мотивуючи це тим, що це було обумовлено в угодах 2020 року.
Дипломатичні суперечки прогнозовано завершилися стріляниною, але цього разу, як стверджують у Єревані, під ударом опинилися населені пункти на території самої Вірменії. Нікол Пашинян зателефонував до володимира путіна, а також офіційно зажадав допомогу в рамках ОДКБ.
Члени організації провели формальне засідання, за підсумками якого Єреван не отримав нічого, окрім спільних слів підтримки. МЗС Казахстану взагалі заявило, що вимоги Вірменії не підпадають під статут організації, непрозоро натякнувши, що не вважає Єреван жертвою зовнішньої агресії. Мовляв, треба було своєчасно домовитись про демаркацію кордону з Азербайджаном.
Прес-секретар кремлівського диктатора Дмитро Пісків не відповів на питання, як саме владимир путін має намір допомагати своєму "союзнику", обтічно заявивши про деякі заходи. Кремль, зазнавши принизливої поразки в Харківській області, остаточно перетворився на номінального гравця на території Карабаху. Решта учасників кремлівського блоку, дивлячись на "ігнор" з боку Москви, також утрималися від активних дій.
Читайте також: Загострення між Вірменією та Азербайджаном: у Нью-Йорку пройде тристороння зустріч
Вірменія проти ОДКБ
У результаті Вірменію активно підтримали лише США. Спікер Палати представників Ненсі Пелосі прибула з візитом до Єревану, де заявила про підтримку демократії, територіальну цілісність Вірменії, а також засудила дії Азербайджану та Туреччини. Примітно, що в день приїзду Ненсі Пелосі в Єревані пройшов відносно численний мітинг із вимогою щодо виходу з ОДКБ, а з вірменської столиці оперативно прибрали російські прапори та зовнішню рекламу з фото путіна.
Читайте також: У столиці Вірменії проходить мітинг за вихід із ОДКБ
Секретар Ради безпеки Вірменії Вірмен Григорян 16 вересня заявив, що Вірменія, звертаючись до ОДКБ, розраховувала на надання військової та військово-політичної допомоги для захисту її суверенітету та виведення азербайджанських військ із її суверенної території.
"Наші очікування не справдилися", - визнав чиновник.
Заява Держдепартаменту США була стриманішою. Глава відомства Ентоні Блінкен закликав сторони до якнайшвидшого початку діалогу. За його посередництвом 19 вересня, у Нью-Йорку відбулася зустріч міністрів закордонних справ Вірменії та Азербайджану - Арарату Мірзояну та Джейхуну Байрамову.
"Пелосі зміцнює позиції своєї партії, насамперед. До того ж Вашингтон був просто зобов'язаний використати цей кремлівський прокол, щоб підкреслити слабкість ОДКБ та її безглуздість. Хоча прямо зараз країна з ОДКБ навряд чи вийде. У тому числі через активність "карабахського клану", який бореться за владу з Пашиняном і всіляко його критикує", - пояснив Realist.online голова Інституту світової політики Євген Магда.
Кремлівські заручники
У нинішній ситуації виграють усі, крім керівництва Вірменії та росії. США отримали можливість вкотре вказати москві її дипломатичну і військово-політичну неспроможність. Азербайджан та Туреччина протестували силові інструменти просування своїх інтересів, побачивши, що Єреван опинився на самоті.
Візит Пелосі має суттєве символічне значення, але зовнішню політику США, згідно з Конституцією країни, визначають Білий дім та Держдепартамент, позиція яких обережніша. Туреччина, незважаючи на всі гострі кути, є країною-членом НАТО і в критично важливих для Вашингтона питаннях виступає разом з Альянсом.
Керівництву Вірменії залишається лише поспівчувати. Більшість населення Карабаху складали саме вірмени, але строго за буквою закону ця територія - належить Азербайджану, який має суверенне право її звільнити силовим шляхом. Так само, як і Київ – Харківську область, Херсон, Крим чи інший окупований росіянами регіон.
Саме з цієї причини Єреван у сухому залишку не почув від цивілізованих країн нічого, крім "глибокого занепокоєння". Колективний Захід може засуджувати дії Азербайджану чи Туреччини, але йти з ними на серйозний конфлікт ніхто не стане.
У результаті Вірменія, з усіх боків оточена недружніми державами, вимушено залишається поруч із росією, "допомога" якої багатьом вірменам відверто набридла.
США можуть у середньостроковій перспективі допомогти Вірменії стати свого роду "Ізраїлем на Кавказі" - країною, яку оточують недружні держави. Чи готовий Вашингтон до такого кроку саме зараз - питання. Китай не може бути для Єревану гарантом безпеки. Іран також. Поки у Вірменії не з'явиться потужний союзник, їй так чи інакше доведеться діяти з огляду на рф ", - каже Realist.online експерт із зовнішньої політики Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич.
Відповідно, з усіх держав ОДКБ поки що кремлівську позицію, хай і скрипучи зубами, змушені враховувати в Єревані та Душанбе. Інші учасники - Киргизія та Казахстан - судячи з усього, дрейфують у бік Китаю.
Читайте також: Війна в Карабаху: Рада безпеки Вірменії оголосила про досягнення перемир'я з Азербайджаном
