Складається враження, що масштабні атаки з боку рф ще триватимуть. Це і моя думка, і точки зору людей, які вважаються у нас військовими фахівцями. Відчуття, що росія вже повністю віддалася цій війні. Влада рф продовжуватиме домагатися якихось своїх цілей, якоїсь своєї "логіки".
США, загалом, мають обрати однозначну позицію щодо України. Моральна підтримка - це, звичайно ж, дуже добре: поради, консультації, дискусії тощо. Але, тут повинні бути якісь більш жорсткі позиції і заходи.
У США вже чимало хто змирився з тим, що перемога, коли Україна швидко і повністю вижене росіян зі своєї території і поверне всі окуповані землі, виглядає не особливо реалістичною. У нас уже стали більше говорити і про корупцію в Україні, і про деякі прорахунки в тактиці та стратегії. Багато відверто каламутних позицій у нас існує. Єдина позиція, яка не мутна, це - моральна. Але, моральна підтримка здалеку - цього не достатньо. Вона краще, ніж нічого, але не набагато краще.
Я добре знаю і розумію геополітику. Багато хто ж у США так глибоко не заглядає. Вони або дивляться на ситуацію, я сказав би, романтично, мовляв, "ми підтримуємо добро у світі, ми воюємо зі злом" тощо, або ж дивляться суто прагматично, мовляв, "це все далеко від нас, навіщо взагалі нам усе це потрібно". Тобто, у нас існують або романтики, або має місце суто трампівський протекціонізм, мовляв, "вистачає своїх проблем; перелазять через кордон мексиканці, яких потрібно якось карати, а тут якісь незрозумілі речі відбуваються в далекій країні; скільки це ще буде тривати - ніхто не знає; навіщо ми там потрібні взагалі" і так далі.
Україна, на превеликий жаль, стала "футболом" між США і Росією. Але, росія, я чую подібні думки, нібито більш віддана цьому всьому. США і Європа, як усі бачили, в якийсь момент здатні змінювати позиції, комусь може щось набриднути, хтось може "приустать", когось переоберуть, когось не оберуть... У США багато залежить від внутрішньої ситуації. У Росії ж у цьому плані все більш стабільно - є чітка диктатура кремля і від його позиції ніхто не збирається відходити. Там у них свій "патріотизм", коли росіяни вже морально влаштувалися в нових реаліях.
Я впевнений, що потрібно посилювати суспільний тиск на росію через побудову якоїсь нової коаліції. Або ж потрібно підняти динаміку санкцій значно вище. Тому, що росія вже звикла до нинішніх санкцій. Уже ті, хто хотів виїхати - виїхали, хто хотів там залишитися - залишилися. Для останніх усе вже виглядає як "нове нормальне". Якщо не зміниться щось у підходах, то ця війна триватиме й триватиме, навіть якщо США будуть і далі допомагати Україні.
Педантичність цивілізованого світу його ж сильно й гальмує. Адже щоб орієнтуватися на якісь вкрай жорсткі ходи, потрібно спочатку самим їх, скажу так, адаптувати і прийняти для себе. Звідси і ця певна слабкість Європи, що там дуже педантичні й не готові на вкрай жорсткі заходи. Так, Європа може розкритикувати, висловити заклопотаність, виявити тривогу і так далі, але далі цього йде не завжди і не у всіх країн.
Є санкції, так. Але, санкції - це ніби "ми щось робитимемо самі, без росії". Це теж частина позиції, що європейські країни не братимуть участі з РФ у якихось трансакціях, якихось угодах, комерціях, ринках тощо. Але, цього не достатньо. Я думаю, що є санкції, які набагато агресивніші. Це теж можна назвати "санкційним режимом", але таким, де ти активно когось збиваєш замість того, щоб просто пасивно його виключати з процесу.
Ось, наприклад, я - член одного з приватних клубів. Там люди збираються, діляться поглядами на політику, геополітику, економіку. Якщо в когось серйозні проблеми виникли, хтось закон порушив тощо, його виключають із цього клубу. Але це не означає, що він виключається з суспільного життя округу або штату. Іноді мають бути дуже жорсткі заходи, до яких ні психологічно, ні економічно просто не будуть готові російські платники податків. Такі заходи мають бути, щоб росіянам було просто неможливо з ними змиритися і жити.
Напевно, тільки так можна реально вплинути на ситуацію. Інакше це затягнеться надовго. Збиток буде не тільки для політики та економіки України, а, що ще страшніше, відбудеться знищення, я б так висловився, сімейного юніту українського суспільства. Це не просто про те, що багато людей виїжджатимуть жити в інші країни. Це про те, що ті, які залишаться, вже будуть не тими і сім'ї будуть не тими. Будуть сім'ї, де багато моральних травм, горя, збоїв і проблем. Ось що трагічно.
Гроші Україні, думаю, США дадуть. Зброю теж, я не сумніваюся. Але питання тут у тому, чи достатньо цього буде і що саме це змінить.
Так, природно, буде більше проблем на території Росії, туди переходитимуть якісь атаки. Але, на жаль, коли немає реальних наслідків для агресора, то будь-які "заклопотаності" йдуть у нікуди. Якби, приміром, коли було перше скупчення на кордоні, коли перша агресія сталася 2014 року, наслідки для росії були б у 10, 20 чи 30 разів сильнішими, ніж вони були, то, вочевидь, росіяни побоялися б іти на повномасштабне вторгнення в Україну. Усе тому, що крім сили, як я бачу, росіяни ні на що просто не здатні реагувати.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
