Суд ЄС позбавив Будапешт змоги блокувати фінансування української армії зсередини Союзу. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Дев'ятого вересня 2026 року Загальний суд Європейського Союзу відхилив позов Угорщини проти механізму, за яким доходи від заморожених російських активів ідуть на військову підтримку України. Рішення у справі під номером T-457/24 стосувалося розподілу першого траншу надзвичайних доходів на користь Збройних сил України.
Універсального юридичного дозволу на конфіскацію основної суми суд не дав і не міг дати. Проте політично це чергова поразка спроб заблокувати механізм, і саме в цьому її справжня вага. Йдеться про поступове звуження можливостей саботувати механізм зсередини Союзу.
Суд відхилив позов, навіть не дійшовши до його суті
Формальна підстава рішення технічна. Суд відхилив позов, визнавши, що справа не належить до його юрисдикції, оскільки Суд Європейського Союзу в принципі не розглядає актів, ухвалених у межах спільної зовнішньої та безпекової політики.
Два винятки, передбачені договорами, тобто розподіл повноважень між інституціями та перевірка законності санкцій проти фізичних чи юридичних осіб, у цьому разі не застосовуються. Водночас суд визнав, що Європейський фонд миру має правоздатність, а Угорщина не могла брати участі в голосуванні, бо раніше вдалася до конструктивного утримання.
Будапешт наполягав, що в такий спосіб порушили його право голосу, але до суті цього аргументу справа так і не дійшла. Формально це означає, що суд не підтверджував законності механізму, а лише визнав, що не має права її оцінювати.
Ставки в цій суперечці цілком матеріальні. Через Європейський фонд миру Київ отримує від трьох до п'яти мільярдів євро на рік, і саме туди спрямовують майже всі надходження від оподаткування прибутків, згенерованих замороженими активами. Для Угорщини це вже не перша спроба зупинити механізм, адже попередній позов, поданий ще у 2024 році, досі розглядається. Відхиливши нинішній, суд фактично підтвердив, що рішення у сфері спільної зовнішньої політики лишаються поза межами судового оскарження.
Тобто інструмент, який фінансує українську армію, дістав додатковий захист від внутрішнього блокування. Для Києва це важливо передусім тому, що ці кошти надходять регулярно й не залежать від щорічних політичних торгів.
Дозволу на конфіскацію основної суми не дав ніхто
Тут потрібна чіткість, бо межа між доходами й основною сумою залишилася недоторканою. Ідеться виключно про прибутки, згенеровані замороженими активами, а не про самі активи, і жодне рішення суду цього не змінює. Міжнародне право не дозволяє конфіскувати суверенні активи, і саме тому Європейська комісія розробляла схему позики, за якої близько ста шістдесяти п'яти мільярдів євро використовувалися б без формальної конфіскації.
Стіна навколо основної суми тріщить політично, а не юридично. Плутати ці два рівні означає вводити себе в оману щодо швидкості процесу. Різниця тут не формальна, адже доходи є новоствореним прибутком, тоді як сама сума залишається власністю російського центрального банку.
Паралельно в Європі знову зросла готовність обговорювати долю самих активів. Ідеться приблизно про двісті десять мільярдів євро, заморожених у Євросоюзі, і міністри закордонних справ Швеції, Польщі, Іспанії та Нідерландів надіслали листа з вимогою, щоб експерти Комісії дослідили нові способи їхнього використання, визнавши дев'яностомільярдний пакет недостатнім.
Принципово нове в цьому листі те, що автори прямо визнали потребу розділити відповідальність і ризик, аби Бельгія не несла їх сама. Саме на цьому грудневий план і зупинився. Тим часом Зеленський заявив, що оборонному відомству бракує двадцяти трьох мільярдів євро для продовження воєнних зусиль. Тобто питання перейшло з площини принципу в площину строків.
Стіну тримає вже не право, а ризик для однієї країни
Головна перешкода тепер не юридична, а фінансова. Близько ста вісімдесяти п'яти мільярдів євро російських активів зберігаються в брюссельському депозитарії Euroclear, тож Бельгія володіє і сховищем, і ризиком водночас. Центральний банк Росії подав позов проти Euroclear, і Брюссель побоюється, що в разі успішного судового рішення залишиться сам на сам із наслідками.
Ще двадцять п'ять мільярдів заморожено в інших країнах, здебільшого у Франції, і саме на їхньому включенні наполягала бельгійська сторона. Доки питання поділу відповідальності не розв'язане, будь-яке юридичне рішення лишається лише половиною відповіді. Фактично доля двохсот десяти мільярдів євро залежить не від судових вердиктів, а від готовності інших держав підписатися під чужим ризиком.
Для України висновок прямий і незручний водночас. Країна має великий дефіцит воєнного фінансування й послідовно наполягає, що російські активи мають працювати на покриття вартості російської агресії, а не лежати недоторканими в очікуванні політичного консенсусу. Вересневе рішення суду прибирає один із бар'єрів, але не головний, адже воно захищає наявний механізм доходів, не відкриваючи доступу до самої суми.
Стіна справді тріщить, проте руйнує її не суд, а поступова зміна політичних настроїв у європейських столицях. І саме від швидкості цієї зміни залежить, чим Київ фінансуватиме наступний рік війни. Поки що кожен окремий крок виглядає технічним, але разом вони поволі змінюють те, що ще недавно вважалося недоторканим.
