Стихійні акції в усіх великих містах, сутички силовиків та протестувальників, факти відвертого мародерства, надзвичайний стан, вимкнений інтернет та інші комунікаційні канали… Саме так виглядають наразі в очах усього світу масові демонстрації у Казахстані, що розпочалися на другий день 2022 року через підвищення цін на автомобільне пальне, проте вже призвели до політичних наслідків, а саме- відставки уряду та усунення з Ради безпеки країни її екс-президента, 81-річного Нурсултана Назарбаєва, який разом зі своїм оточенням все ще продовжує впливати на ухвалення важливих рішень.
Читайте також: Путін із Токаєвим провели блискучий бліцкриг проти Назарбаєва
Чому протести охопили Казахстан в добре відомому українцям після приходу до владного керма Зе-команди турборежимі, і як може вплинути на ситуацію так званий російський фактор? Ці та інші питання Realist.online адресував виконавчому директору Центру близькосхідних досліджень Ігорю Семиволосу.
- Якими наслідками — глобальними і локальними — завершаться буремні події у Казахстані, за якими Україна та світ спостерігають вже шостий день поспіль?
- Станом на зараз вже чітко зрозуміло, що протести придушать, в тому числі завдяки залученню сил ОДКБ. Тобто, ще буквально кілька днів, а може й менше, і все це завершиться.
Що далі? Очевидно, що президент Токаєв спробує вести переговори з народом. В нього ж, знаєте, є таке гасло: “Почую кожного” (до речі, аналогічний за змістовною частиною лозунг в своєму агітаційному арсеналі мав президент-втікач Віктор Янукович — ред.), тому він скористається моментом, щоб продемонструвати це гасло на практиці.
Ясна річ, що глобальні причини, які за великим рахунком спричинили ці заворушення, не змінилися. Від Токаєва, як і раніше, але тепер більш рішуче будуть вимагати демократизації, на яку він точно не піде, особливо зараз, коли є більш зав’язаним на Путіна. А це означає, що увесь спектр питань які призвели до різкого соціального загострення залишається відкритим.
- А казахстанські протести, на ваш погляд, стали шоком для Кремля чи приводом для ймовірного подальшого вторгнення?
- Інтервенція Російської Федерації в рамках ОДКБ — це, скоріше, демонстрація підтримки, але сам факт її здійснення у середньостроковій перспективі буде ускладнювати росіянам життя і не лише в цьому регіоні. Чому? Тому що за своїм кумулятивним ефектом ці дії можуть мати такий самий наслідок, як 68-й рік для Чехословаччини (мова йде про “Празьку весну” - період політичної лібералізації в Чехословацькій Соціалістичній Республіці, що тривав від 5 січня до 20 серпня 1968 року й закінчився вторгненням у країну радянських військ і сил країн Організації Варшавського договору (окрім Соціалістичної Республіки Румунія) — ред.).
- Чи стали події у Казахстані несподіванкою для Кремля?
- На моє переконання, безпосередньо самі протести, їх масовість, а також достатньо чіткі і категоричні політичні вимоги протестувальників дійсно стали для путінської Адмінстрації неприємним “сюрпризом” – власне таким самим, як і для казахстанського керівництва. Путін і Токаєв фактично були захоплені зненацька цією ситуацією і не розраховували на те, що протести проти підвищення цін на скраплений газ можуть призвести до ефекту доміно.
З урахуванням існуючих наразі геополітичних розкладів, гадаю, Кремль, скажімо так, не горів особливим бажанням, втручатися у ці процеси, але у нього не залишилося виходу, оскільки зайнявши пасивну позицію, він побоювався повністю втратити контроль над ситуацією з непередбачуваними для себе наслідками.
- В цьому контексті доцільно згадати незвично стримані заяви Кремля про події в сусідній державі, чи не так?
- Саме так, і саме тому Путін пішов на менший ризик у вигляді інтервенції та демонстративної підтримки чинної влади Казахстану. Думаю, росіяни, фактично під мікроскопом відстежуючи події, будуть в подальшому приймати рішення в режимі “ad hoс” (оперативна реакція на ситуацію, що складається в певний момент — ред.).
До речі, варто зауважити, що нинішній протест — не перший у Казахстані, хоча справді — найбільш чисельний. Починаючи з 2000-х люди теж виходили на вулиці цієї країни з різних причин - фальсифікацій на виборах, розстрілів демонстрацій у 2011-му, тощо.
В принципі, подібні речі — традиційні для авторитарних режимів у країнах Середньої Азії, але особливість Казахстану досі полягала в тому, що там була укладена така собі негласна угода: “блага в обмін на свободи”. Певний час це справді працювало і дозволило без жодних проблем Назарбаєву “закопати” у маргінес опозиційні сили та правити в одноосібному порядку. Втім, коли люди протягом певного проміжку часу не отримували обіцяного достатку, починало накопичуватися відчуття соціальної несправедливості, умовна угода припинила діяти і в результаті заговорила протестна вулиця.
Читайте також: Казахстан: реальні причини та потенційні наслідки повстання
- Якщо відштовхуватися від наявних інформаційних пазлів, складається картинка, що події у Казахстані мають суто внутрішні причини, ніяк не пов’язані з намірами зовнішніх гравців. А яку роль у всьому, що відбувається, зіграли внутрішньо-кланові розбірки по лінії прибічників та родичів Назарбаєва з одного боку та режиму Токаєва, з іншого?
- Дійсно, особисто я в цій історії абсолютно відкидаю усілякого роду конспірологічні теорії і вважаю, що все-таки ситуація з газом і була тригером (подразником – ред.). Тому тут не варто шукати чорну кішку у темній кімнаті. Що ж стосується внутрішніх “розбірок”, то очевидно, що вони є, оскільки контроль над ресурсами відіграє надважливу роль в усіх цих процесах. Очевидно також, що Токаєв зараз отримав доступ до ресурсів, які до нинішніх подій він контролював лише частково, але перерозподіл триватиме, тому в цій історії ще занадто рано ставити крапку.
- Які висновки для себе з подій у Казахстані має зробити Україна?
- Нинішні процеси у Казахстані, як не крути, відбуваються в рамках загальносвітових тенденцій на пострадянському просторі. Україну ці події спонукають до одних висновків, решту держав — до інших. Щодо нас, то ми бачимо, яким важливим є досвід нашої країни, як прикладу того, що російські сценарії цементування “своїх” режимів на чужих територіях не завжди спрацьовують. Це власне побачили й самі ці режими, які, дивлячись на безхмарне авторитарне правління Путіна, хотіли скопіювати його методи. Ну, а з тим, аби Україна й надалі посилювала свою м’яку силу, нам необхідно бути успішними в усіх сенсах, ось і все.
Читайте також: Події в Казахстані – суто московський сценарій. Кремль готує криваву бійню
