Коли сутеніє, вікна будинків обіцяють затишок своїм теплим світлом. Ніби нічого й не було за ці майже вже вісім років, ніби Донецьк все той же славний хлопець, галасливий і веселий, при грошах і понтах і себе в образу не дасть... Але це лише ілюзія.
Власкор Realist.online розповідає про те, як сьогодні виглядає окупований Донецьк.
Розплющивши очі, розумієш - ні, Донецьк уже не той. Не всі ліхтарі світять і не у всіх вікнах горить світло. Якщо пройтися по Київському району, наприклад, від "Вєтки" до Путилівки, то ще довго по спині будуть бігати апокаліптичні мурашки.
Тому що бачити темні будинки, де світяться всього пара вікон, нестерпно.
Можна згадати, як тут гудів і шумів завод "Точмаш", шахтарі з "Засядька" втомлені йшли додому, з видавництва "Донеччина" витікали струмки літературної та журналістської інтелігенції, неспішно дефілювали в сторону будинку або кафе "Ларіні", або стояли біля фургона з французької випічкою, втягуючи носом смачний запах, що доносився з булочно-кондитерського комбінату.
Читайте також: Парад ЗСУ повинен пройти в Донецьку: в окупації по-своєму відзначали День Незалежності України
Все було. І нічого не стало. Втім, запах ще можна вловити, а "Донеччина" стоїть розбита, "Точмаш" мертвий і розпиляний майже повністю, інтелігенція вже поставила в свої паспорти київські, харківські, одеські штампи реєстрації місця проживання, а "Засядька" стала однією з двох працюючих шахт Донецька (до війни їх було 29, до слова).
"Луганськ все-таки маленьке і незаможнє місто порівняно з величезним, так би мовити, потужним містом Донецьком. І політики так звані українські, вони жили серйозніше (ніж в Луганську) і оскільки бізнес багато в чому був кримінальним, зрозуміло, що існувало якесь протистояння між владою.... ", - так сказав громадянин Росії Олександр Бородай, якого донеччани пам'ятають як "прем'єр-міністра ДНР", що покрутився два місяці і передав кермо правління Олександру Захарченку. Зараз Бородай керує так званим "Союзом добровольців Донбасу" (в Росії).
"Процвітаючим містом був Донецьк", говорить. Але бандитським, кримінальним. Протистояння було між владою. І Луганськ був біднішим і боягузливішим, ніж Донецьк.
Бородай ніколи не був ні блискучим оратором, ні скільки-небудь розумною людиною. У цьому випадку він би просто промовчав. Але ні - своїм власним ротом визнав, так, був Донецьк процвітаючим, був... А тепер ні.
Перетворити процвітаючий і багатий Донецьк всього за кілька років в якусь дотаційну Пензу - це треба вміти. Це ж як треба ненавидіти місто і його жителів, щоб ось так от, по живому, та ще й з гаслами і закликами, перемішаними з обіцянками солодкого життя.
Нічого не зробили, нічого. Просто розвалили, вбили місто і запропонували жителям самим думати, чому ж це Росія все ніяк не приєднає "ЛДНР"? Так що там, навіть не визнає.
Убитий Палац молоді "Юність", обгоріла "Дружба", так і не побудована спортивна арена "Кальміус", порожня "Донбас Арена", відсутність залізничного і авіасполучення, закриті двері універмагів типу "Білого лебедя" і "Маяка", стрімко занепадаючий громадський транспорт, загальна бідність, що межує з убогістю, блокпости, комендантська година - і все це на тлі величезного банера на "іноземною гуртожитку" Донецького національного технічного університету "Ми - російський Донбас".
Міст через Кальміус на проспекті Ілліча ось-ось завалиться, на ньому вже стоять червоні сигнальні стовпчики - але на плитах, якими укріплені береги водойми, красуються графіті - емблеми "ДНР" і російський прапор. Якщо який-небудь тролейбус (не дай бог!) полетить разом з мостом в воду, пасажирам напевно допоможе усвідомлення того, що навколо них - "русскій мір". Гнилий, карикатурний "русскій мір".
За нього, до речі, вимагають їхати голосувати в Росію, не дарма ж паспорти РФ роздавали. А хто не голосуватиме - буде звільнений. І це не жарт. При чому голосувати велено за "Єдину Росію". З цього приводу є анекдотична цитата: "У нас плюралізм і на цей рахунок не може бути двох думок".
Читайте також: Для тих, хто дочекається: як в Донецьку реагують на новий законопроект "про деокупацію"
Поверненці - ті, хто приїхав з підконтрольної території України або з інших країн, очманіло покрутивши голову і не виявивши жодної ознаки життя, спішно продають за копійки квартири і виїжджають назавжди.
Решта - пишаються тим, що залишилися, і ламають списи в Фейсбуці, - хто сильніший з них любить Донецьк, а хто "укроп". Той факт, що люди їхали від війни, а не з Донецька (різницю ж видно?), мало кого бентежить. Решта відчувають себе героями війни, розповідаючи "понаїхавшим", як треба правильно батьківщину любити. Плюс комплекс жертви, зрозуміло. "Ми під обстрілами вижили".
Хто почав обстріл, з якої причини війна прийшла до Донецька - про це ні гу-гу.
Зате зараз вже пішли розмови про те, що, мовляв, треба з Луганськом об'єднуватися хоча б економічно. З маленьким і небагатим Луганськом. А то що, не справляється Донецьк? З убитої економікою і жебраками жителями процвітати важко. І на війну все важче списувати власну тупість, бездарність і хитрість.
Нічого не буде, хоч Донецьк з'єднається в пароксизмі з Луганськом, хоч з тієї ж Пензою. Як не назви ці "економічні" об'єднання, міст через Кальміус міцніше не стане і аеропорт в Донецьку не з'явиться. Поки можна тільки ставити в зиму нове колесо огляду в парку Щербакова або проводити концерти в розпал пандемії коронавірусу, щоб потім з сумом в очах розповідати про те, що "лікарні не справляються".
Нічого вже не буде. Дуже важко це усвідомити звичайним донеччанам. Раз вже до "прем'єр-міністра ДНР" тільки через сім років дійшло...
Читайте також: Обіцянки окупантів, над якими сміються в "ДНР": топ-10 божевільних заяв
