Україна вирішує проблемні питання відносин з Угорщиною, і це має дозволити відкриття всіх переговорних кластерів з ЄС. Про це пише Ігор Попов, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», експерт з політичних та безпекових питань у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
14 липня 2026 року Україна відкрила шостий переговорний кластер з Європейським Союзом. Рада ЄС назвала цей день "чотирма конференціями про вступ за один день": уперед рухалася й Молдова, а Чорногорія та Албанія закривали окремі розділи. Звучить як стабільний прогрес, але номер кластера вводить в оману. "Шостий" не означає, що позаду вже п'ять. Україна відкрила рівно два з шести: перший, "Основи", у червні, і шостий, "Зовнішні відносини та безпекова політика", у липні. Решта чотири не рухаються, і причина цього не в Києві.
Чому Єврокомісія вважає Україну готовою відкрити всі шість кластерів одразу
Переговори про вступ влаштовані просто. Право ЄС поділене на 35 розділів, зібраних у шість кластерів. Спершу Комісія перевіряє, наскільки законодавство кандидата збігається з європейським. Ця процедура називається скринінгом, і Україна завершила її ще 30 вересня 2025 року за чотирнадцять місяців замість звичних кількох років. Далі кожен кластер треба відкрити й закрити, і на кожному кроці потрібна згода всіх двадцяти семи держав.
Саме тут технічна процедура стає політичною. Єврокомісар з питань розширення Марта Кос після відкриття шостого кластера сказала прямо: решта розділів технічно готові, Україна виконала всі умови. Але оцінка Комісії не має юридичної сили без одностайності Ради. Одна держава з двадцяти семи здатна зупинити процес, який інші двадцять шість вважають дозрілим.
Чому аргумент про чергу за Західними Балканами не витримує перевірки
Наприкінці червня Угорщина заблокувала спільний лист двадцяти семи держав, потрібний для відкриття решти кластерів. Прем'єр Петер Мадяр пояснив це так: "Загалом є шість кластерів, і ми не вважаємо доброю ідеєю відкривати їх усі одразу", бо це надішле хибний сигнал країнам Західних Балкан.
Аргумент звучить справедливо, поки не придивитися до механіки. Розширення ЄС не є чергою з фіксованою кількістю місць, де просування одного кандидата відсуває іншого. Це система індивідуальної оцінки: кожна держава рухається зі швидкістю власних реформ. Найкращий доказ дала сама дата 14 липня. Того самого дня, коли Україна відкривала кластер, Чорногорія та Албанія закривали свої розділи. Прогрес Києва не забрав у них нічого.
Балканські переговори гальмували не через Україну, а через двосторонні суперечки всередині Союзу: грецьке вето щодо назви Македонії, згодом болгарське щодо мови та історії. Тобто саме та практика, яку тепер застосовує Будапешт, і є справжньою причиною «балканської втоми». Якщо ЄС хоче надіслати Західним Балканам правильний сигнал, він має показати, що виконання критеріїв дає результат, а не що будь-який сусід здатен роками тримати кандидата в підвішеному стані.
Є й різниця, яку неможливо винести за дужки. Жодна з балканських країн не веде війну за виживання. Для України затримка вимірюється не бюрократичними термінами, а безпекою: доступом до європейських оборонних програм, передбачуваністю фінансування, сигналом Москві про те, чи справді Захід закріплює Україну на своєму боці.
Що Україна вже змінила для угорської громади Закарпаття
Політична причина блокування стосується прав угорськомовної меншини українського Закарпаття, громади приблизно у шістдесят п'ять тисяч осіб. Будапешт сформулював одинадцять вимог ще за уряду Віктора Орбана, і новий уряд успадкував їх майже без змін.
Тут варто сказати те, що рідко звучить у західних новинах: Україна виконує більшу частину цього переліку. Десять з одинадцяти пунктів увійшли в урядовий план заходів, а зобов'язання Київ зафіксував у ноті від 3 червня 2026 року. Польський Центр східних досліджень (OSW) детально описав зміст домовленостей: випускні іспити мовами меншин, право звертатися до влади рідною мовою вже на районному та обласному рівнях, спрощені правила для культурних заходів, агітаційні матеріали мовами меншин, ширше використання мови в медичних закладах.
Принципово, що Київ оформив ці кроки не як двосторонню поступку сусідові, а як частину власного євроінтеграційного плану, що поширюється на всі національні меншини: угорську, румунську, польську, болгарську. Це не юридична деталь, а світоглядна позиція. Україна змінює правила тому, що будує європейську політику багатомовності, а не тому, що на неї натиснули.
Такий підхід відповідає рекомендаціям Венеційської комісії, яка у висновку щодо українського закону про національні меншини наголошувала: зміцнення української мови є легітимною метою після десятиліть її витіснення, але має бути збалансоване гарантіями освіти мовами меншин.
Чому вимогу про гарантовані місця в парламенті неможливо виконати навіть за доброї волі
Неузгодженим лишився один пункт: гарантоване представництво меншин у Верховній Раді. Причина відмови юридична, а не політична. Квота для окремої громади потребує змін до Конституції України, а стаття 157 прямо забороняє змінювати її в умовах воєнного стану. Це запобіжник проти переписування основного закону під тиском війни, і діє він однаково для всіх, включно з владою.
Крім того, така вимога виходить за межі європейського стандарту. Рамкова конвенція Ради Європи гарантує меншинам ефективну участь у публічному житті, але не закріплює за ними депутатських мандатів. Резервовані місця існують у Хорватії, Словенії та Румунії, проте це національний вибір цих держав, а не зобов'язання перед ЄС.
Найпоказовіше інше. Сама Угорщина гарантованих місць для меншин не має. Там діє знижений виборчий поріг для національних списків, і подолала його лише німецька громада. У 2022 році Європейський суд з прав людини у справі Bakirdzi and E.C. v. Hungary визнав цю систему такою, що порушує право на вільні вибори, бо на практиці виключала представників меншин з парламенту. Тобто Будапешт вимагає від Києва більшого, ніж застосовує вдома.
Як зустріч Зеленського і Мадяра може перевести протиріччя в робочий формат
Попри блокування, обидві столиці рухаються до діалогу. Лідери контактували на полях міжнародних заходів, а міністри закордонних справ узгоджують формат, місце і час зустрічі Володимира Зеленського та Петера Мадяра. Порядок денний зрозумілий: як саме і в які терміни Україна впроваджує узгоджені десять пунктів.
Такий формат вигідний обом. Для Будапешта це можливість показати виборцям конкретний результат замість багаторічної риторики. Для Києва це шанс перевести суперечку з площини вето в площину моніторингу, де прогрес вимірюється ухваленими актами, а не заявами.
Залишається питання, ширше за двосторонні відносини. Союз, у якому одна держава роками тримає заручником рішення двадцяти шести інших, стає дедалі менш дієздатним, і кожен наступний член додасть іще одне вето. Україна не просить винятків і не претендує на чуже місце в черзі. Вона просить, щоб виконані умови мали наслідки. Це питання не лише українського вступу, а й того, чи здатний Союз розширюватися взагалі.
