У моїх аналітичних моделях часто фігурувала дата 2050.
З урахуванням довоєнної демографічної, економічної та соціальної динаміки, цей рік можна було назвати (за збереження негативної динаміки) рубіконом національної катастрофи, днем, "коли зупинилася Україна", за аналогією з назвою відомого фільму "День, коли зупинилася земля".
Ось тільки в нас уже не буде супергероя, який зможе все "відмотати". Навіть з американських коміксів.
Не потрібно бути професійним футуристом, щоб розуміти - країна інфраструктурно розвалюється, і це модель інфраструктури, що колапсує, і розрахована під зовсім інші, ніж зараз, параметричні дані національної економіки (щонайменше удвічі ємнішої).
Тільки для заміни основних засобів, що вибувають, нам необхідно до 50 млрд. дол. на рік у вигляді приватних і державних капітальних інвестицій (до війни було близько 20 млрд. дол.).
І ця сума лише заморозить системну деградацію у вигляді амортизації основних засобів, яка в сегменті водопостачання, наприклад, наближається вже до 90%.
В економічних системах немає "дна" в класичному розумінні цього терміна.
Натомість є процес знаходження точки динамічної рівноваги на нижчому ешелоні розвитку, що й відбувається зараз.
Для формування економічної бази, яка зробить інвестиції в нашу інфраструктуру доцільними, нам необхідно вже зараз мати ВВП утричі більший, ніж це зафіксовано офіційно.
Портфоліо української економіки в найближчі кілька десятиліть (якщо нічого не зробити) - це остови веж-охолоджувачів непрацюючих АЕС у полі соняшників.
Одне мономісто у вигляді столиці і два урбаністичних субядра - Одеса і Львів.
У містах сходу і півдня країни (Харків, Дніпро, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон) - глибока урбаністична криза.
Дефіцит капіталу буде і далі компенсуватися у нас ресурсами периферії, яку залучають у кілька великих міст за ціною прожиткового мінімуму.
Деппопуляція регіонів призведе до прискорення негативних процесів:
- зростання соціальної сегрегації,
- маргіналізації населення,
- подорожчання виховання дітей у великому місті, порівняно з селами і невеликими населеними пунктами.
Це рух до малозаселеної Монголії.
Як це працюватиме, можна подивитися вже зараз на прикладі Чернігівської області, яка нині має колосальні масиви незаселених територій або районів із низькою щільністю населення.
Масовий "вихід" населення з регіонів на тлі фізичного вимирання послабить соціальну дифузію в провінції і міжобщинні зв'язки.
Водночас Україна не зможе повторити приклад великих держав із низькою густотою населення, які пішли шляхом розвитку моделі: "село + кілька мегаполісів".
Для цього немає географічних і геополітичних передумов.
Нинішня модель деіндустріалізації та експорту трудових ресурсів (країна - "спальний район") максимально токсично б'є по східній, центральній і південній Україні: заводи зупиняються, але поїхати "на бусі" до Польщі набагато складніше, ніж жителю західної частини країни.
Житель Харкова не може працювати в режимі маятникової трудової міграції - якщо він виїжджає до Польщі, то вже назавжди.
У цій парадигма, Львів може стати "спальним районом" для українців, які працюють у польській економіці, а Харків, Маріуполь, Кривий Ріг, Дніпро, Запоріжжя, Миколаїв та Одеса - навряд чи.
З цієї ж причини, Західна Україна зуміє зберегти внутрішню соціальну дифузію (міжгромадський зв'язок по лінії: село, районний центр - обласний центр - регіональне мономісто), а Східна Україна - ні (центральна і південна частини країни - частково).
Нинішня модель розвитку країни - токсична для всіх, але водночас шкідлива різною мірою.
Найменшою - для західної частини країни, де спостерігався і нижчий рівень індустріального розвитку на момент здобуття країною незалежності.
Західний регіон у контексті майбутньої зміни клімату і водного дефіциту, має і більш перспективні параметри розвитку сільського господарства.
Уже зараз фахівці з аграрного бізнесу говорять про те, що Україна в найближчому майбутньому не зможе вирощувати свої традиційні культури: проблеми будуть під час вирощування сої, ріпаку і навіть нашої цариці полів і ключового експортного товару - кукурудзи.
Величезні території країни на півдні та сході будуть придатні лише для культивування озимої пшениці та соняшнику.
Подібні прогнози вже зараз формують структурні дисбаланси в регіональному розвитку держави.
Східна і Південна Україна може опинитися на межі системної катастрофи, з проникненням деструкцій і в центр країни.
І це все на тлі більш благополучної ситуації в західних областях (близькість до ЄС, м'якший кліматичний і водний прогноз, збереження живої сітки капілярів у вигляді невеликих населених пунктів і районних центрів).
На жаль, політики в нас працюють не на вирівнювання регіональних трендів розвитку як у ЄС.
Подібні прогнози почасти можна побачити і в дослідженнях МВФ:
до 2050 року трудові ресурси таких країн, як Болгарія, Латвія, Польща та Україна, скоротяться більш ніж на 30%.
Але у нас буде справжня демографічна "марсіанська западина".
Як це позначиться на економіці та рівні доходів?
Вкрай негативно.
До середини століття середній рівень доходів в Україні становитиме 20% від загальноєвропейського.
Наша країна поряд з Албанією і Сербією перебуватиме в списку найбідніших економік континенту.
Рівень смертності прогнозується вдвічі вищим, ніж у Німеччині.
За цим показником ми "змагатимемося" з Білоруссю та РФ.
Водночас приріст середньої тривалості життя в українських чоловіків до середини століття становитиме лише 5,5 років.
МВФ очікує, що дефіцит трудових ресурсів, який утворився, ми зможемо компенсувати літніми працівниками, старшими за 60 років.
Якщо у 2015-му таких було 11,8% від загальної чисельності зайнятих, то до 2045 року зазначений показник зросте до 23,1%.
Унаслідок старіння економічно активного населення ми втратимо 1,7% приросту ВВП, а загальне падіння валового продукту, розрахованого виходячи з паритету купівельної спроможності, до 2050 року становитиме мінус 38%, зокрема кумулятивна втрата промислового виробництва - мінус 17%.
У розрахунку на душу населення втрата ВВП становитиме понад третину.
Коефіцієнт "залежності від старості", який розраховується як відношення людей, старших за 65 років, до чисельності вікової групи в діапазоні 20-64 роки, до 2050 року збільшиться до 46,8% порівняно з 27,9% 2020 року.
Тобто чисельність людей, старших за 65 років, становитиме майже половину показника вікової групи найактивнішої частини населення з 20 до 64 років.
На країну чекає економічна інверсія.
Це поняття можна охарактеризувати як "перевертання" показників негативної демографічної динаміки і показників приросту ВВП.
Наразі чисельність населення скорочується, але валютний еквівалент ВВП до війни зростав (за винятком пандемії), так само як збільшуються реальний і номінальний показники в національній валюті.
Але так буде не завжди, адже структура демографічних показників дуже неоднорідна.
Якщо взяти групу, старшу за 60 років, то вона, на відміну від загальної чисельності населення, навпаки, збільшується, тоді як показники економічно активного населення та чисельності штатних працівників скорочуються.
У першому випадку зростає бюджетне навантаження, адже пенсіонерам потрібно платити пенсії та надавати пільги і субсидії.
У другому скорочується капіталізація економіки та її здатність бути дійною коровою.
Маємо дві протилежні тенденції - зниження ефективності, продуктивності, конкурентоспроможності та капіталізації економіки, а з іншого - зростання непродуктивного фіскального навантаження на реальний сектор, що залишився.
Звідси й висока схильність до тінізації господарських операцій і трудової міграції.
Класична інституційна пастка економіко-демографічної деструкції. Або інверсійна пастка.
Після 2045 року на Україну чекає інверсія економічного зростання, коли темпи лінійного скорочення чисельності населення перевищать позитивну динаміку ВВП.
Це неминуче станеться внаслідок високої питомої ваги громадян похилого віку, коли просто нікому буде працювати, і показник ВВП на душу населення вже не можна буде формувати на достатньому рівні лише завдяки зростанню продуктивності праці решти, які залишилися "в робочому строю".
Усе вказує на те, що майбутній п'ятирічний політичний цикл буде останнім у контексті збереженої можливості активації структурних реформ.
Отже, буде що "амортизувати".
З 2028 по 2045 рік Україна увійде в смугу високої ймовірності економічно-демографічної інверсії та появи точки біфуркації, після якої мляве зростання ВВП уже не перекриватиме динаміки скорочення чисельності населення (потенціал нарощування продуктивності праці в нинішній сировинній моделі буде повністю вичерпано).
Як вельми образно зазначили в МВФ, у Болгарії буде ніде працювати, а в Україні - нікому.
Економічне зростання, демографічна/соціальна стабілізація та недопущення чергової "війни позичкового дня" - ось ключові завдання для української влади на післявоєнний період.
І якщо вам здасться надуманість цих загроз, згадайте притчу про людину, яка розбудила мешканців будинку під час пожежі.
Які потім не подякували своєму рятівникові, а звинуватили його в підпалі.
Приблизно таке саме ставлення у нас зараз до будь-якої людини, яка закликає до раціональності та прагматизму й артикулює ключові ризики та виклики для країни.
