В найближчий час, військово-промисловий сектор може стати одним з драйверів економічного зростання, постійно нарощуючи обсяг виробництва та збільшуючи кількість робочих місць.
Цьому є цілком реальні передумови: військовий бюджет України складає майже 40 млрд дол на рік, а отже майже всі гроші держава буде витрачати на ВПК та критичну інфраструктуру.
Однак, бюджетних коштів на запуск нових проектів не вистачає. Більше того, зацикленість програм ВПК виключно на державних компаній може призвести до появи корупційних ризиків або зниження ефективності таких програм.
Саме тому, краще поруч із системними державними компаніями залучати в сектор ВПК і ефективний приватний бізнес. Прикладом успішного виробництва зброї приватними виробниками є, наприклад, компанія Львівська бронетехніка.
Але для активації приватних бізнес-проектів необхідно застосування кредитних інструментів стимулювання, адже власних коштів бізнесу для запуску проектів з великим рівнем капітальних вкладень, явно недостатньо.
Тема переходу України на рейки так званої «військової економіки» стала зараз досить популярною, хоча до війни, зазвичай, проблематика індустріального розвитку країни були не надто непопулярною як у суспільстві, так і на рівні політичних еліт.
Концепція розвитку України «зерно та мізки», яка була вперше презентована на форумі у Давосі ще до повномасштабної війни, не передбачала розвиток промисловості як такої.
Не змінилась ця ситуація і зараз, бо і досі на рівні Уряду не прийнято промислову політку, яка б визначала основні вектори розвитку промисловості, зокрема і галузей ВПК.
Натомість, звіти ЮНКТАД ООН свідчать, що більше ніж 100 країн світу, які формують майже 90% глобального ВВП, такі політики мають. Які концентруються або у вертикальному розширенні (нарощення індустріальних «м’язів»), або у горизонтальному розвитку (підвищення продуктивності праці та мінімізація відставання від провідних країн світу), або на адаптаційних складових (адаптація економіки до шостого технологічного укладу).
Україна зустріла війну у активній фазі деіндустріалізації, символом якої стала перебудова заводу Арсенал в центрі міста у фастфуд. Окреме питання чи потрібно виробляти військову оптику в самому центрі столиці, але символ на те і є символічною, а не смисловою одиницею.
Якщо сказати стисло, то ядро економіки – промисловість. Ядро промисловості – машинобудування. Зовнішній контур промислового ядра – переробка/обробка. Саме ця структура формує контур розвитку ВПК. Плюс наука та профтехосвіта.
Вказана архітектоніка дає зрозуміти, що будь-яке стимулювання ВПК "з кінця", тобто з кінцевої частини технологічного ланцюга нічого не дасть. У найкращому разі, у нас буде "викруткове" ВПК на імпортних комплектуючих. На яке весь час будуть тиснуть ланцюжки поставок імпортних комплектуючих.
Тобто алгоритм дій дуже простий:
профтехосвіта + створення центрів трансферту інновацій у промисловому кластері (від науки та інноваторів у виробництво) + розвиток переробних та обробних галузей + розвиток машинобудування = конкурентоспроможне ВПК.
То що ж робити Україні під час війни, як прилаштувати економіку до специфіки військового стану?
Перш за все, акумулювати доходи від сировинного сектору та сектору послуг на потреби технічної освіти, науки, інновацій і стимулів розвитку проривних галузей промисловості, зокрема ВПК. Тобто дати можливість цивільній економіці заробити гроші для фінансування необхідних галузей ВПК.
Розуміти, що ВПК не будується у порожнечі. Необхідні галузі подвійного призначення: суміжники, комплектуючі, переробка сировини, обробні галузі, машинобудування. Для цього потрібні державні інвестиції за рахунок цивільних доходів та приватні інвестиції під гарантії держави, тисячі висококваліфікованих технічних фахівців, зростання продуктивності праці, генерація винаходів і т.д. Умовно кажучи потрібен кластер ВПК, який формується в середовищі промислового розвитку, технічної освіти та науки за рахунок доходів цивільного сектору економіки та прибутків від експорту сировини.
Мобілізаційна економіка або військове кейнсіанство у специфічних умовах 21 століття полягає у створенні державою економічних стимулів для забезпечення перемоги у війні. Системні умови та налаштування стимулів – це і використання творчої енергії підприємців за умови відповідної політики держави. Синергія державного стимулювання та підприємницької активності.
За січень-вересеь 2023 року промислове виробництво зросло на 2,4%.
За певними статтями зростання можна знайти і показники, за якими камуфлюються індикатори розвитку вітчизняного ВПК.
Це зростання виробництва за 2023 рік: готових металевих виробів – 38%; зброї та боєприпасів – 76,1%; військових транспортних засобів – 97,3%; металообробки – 56,8%; машинобудування – 15,3%; електротехніки, оптики – 56,1%; електродвигунів – 19,6%; проводів, кабелів – 101,2%.
Тобто бачимо, що незважаючи на стереотипне уявлення, українська промисловість перезапустилась на старій індустріальній та кадровій базі і працює на межі можливого (зокрема у контексті джерел електроенергії, яких недостатньо).
За прямими статтями військового виробництва зростання випуску складає 70-90%, за опосередкованими галузями – від 10% до 100%.
Все це звичайно не перекреслює доцільність вибудови більш ефективного сектору ВПК та промислового ядра в цілому. Але робота тут має бути системною та послідовною, без агітації, демагогії та економічного фентезі на кшталт «військової економіки», перехід до якої призведе лише до краху економіки цивільної, коли, з одного боку, не буде побудовано цехи «у кожній хаті», а з іншого - буде втрачено ефективний третинний сектор економіки, який наразі формує і робочі місця, і податки до бюджету і показник ВВП.
І одним із джерел такого зростання можуть стати кредитні кошти Міжнародних фінансових організацій, кредити яких мають шанс стати суттєвим стимулом для запуску ефективного приватного виробництва зброї в Україні під час війни. Зокрема кредити ЄБРР та ЄІБ.
