Новий торговельний режим став компромісом між захистом європейського ринку та регуляторним зближенням Києва з Брюсселем. Про це пише Іван Ус, асоційований експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», кандидат економічних наук, у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Упродовж трьох воєнних років торгівля між Україною та ЄС спиралася на тимчасовий механізм автономних торговельних заходів, що повністю звільняв український експорт від мит і квот. Завершення дії цього режиму в червні 2025 р. та узгодження 30 червня 2025 р. оновленої угоди про вільну торгівлю поставили перед українською економікою питання адаптації до нової, більш обмежувальної, але водночас довгострокової та передбачуваної моделі доступу на спільний ринок, що ґрунтовно задокументовано Європейською Комісією.
Завершення «торговельного безвізу» та зміна структури українського експорту
Безмитний режим у формі автономних торговельних заходів (Autonomous Trade Measures, ATM) діяв з червня 2022 р. і запроваджувався як тимчасовий надзвичайний інструмент підтримки української економіки в умовах російської блокади чорноморських портів, на чому наголошує аналітичний центр European Policy Centre. За цей період частка експорту України до ЄС зросла приблизно з 39 % у 2021 р. до майже 60 % усього експорту у 2024 р., за оцінкою Euronews, що перетворило європейський ринок на головний чинник валютної та бюджетної стійкості держави.
Із 6 червня 2025 р. Європейська Комісія відмовилася від продовження ATM і повернула торгівлю до довоєнних умов поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (DCFTA), відновивши тарифні лінії та квоти, що існували до 2022 р., як повідомляла «Європейська правда». Саме повернення до квотного регулювання прямо вдарило по найчутливіших позиціях українського аграрного експорту — зернових, цукрі, м’ясі птиці та яйцях, — адже, за висновками European Policy Centre, саме призупинення тарифних квот було найвагомішим складником ATM для торгівлі України.
Нові тарифні квоти – компроміс, що поступається воєнним обсягам
Оновлена DCFTA передбачає диференційований підхід: для найчутливіших товарів квоти збільшуються помірно й залишаються нижчими за фактичні воєнні обсяги торгівлі. Показовим є приклад пшениці: квоту планують збільшити з 1 млн до 1,3 млн тонн, тоді як у межах ATM Україна експортувала до ЄС 6,2 млн тонн пшениці у 2023 р. Аналогічно квоту на цукор підвищують з 20 тис. до 100 тис. тонн — за фактичних 496 тис. тонн, поставлених у 2023 р.; ці розрахунки наводить European Policy Centre. Отже, навіть «покращені» квоти суттєво обмежують аграрний експорт порівняно з періодом повної лібералізації.
Загалом оновлений режим охоплює 31 основну та 3 додаткові тарифні квоти, а для частини менш чутливих позицій (крохмалі, солод, окремі молочні продукти, гриби) передбачено суттєве розширення або повну лібералізацію, як деталізує European Policy Centre.
Водночас, за оцінкою Euronews, повернення квотного регулювання може коштувати економіці понад 3 млрд євро експортних надходжень щороку; втім, оцінки масштабу втрат суттєво різняться — CEPS оцінює відповідне скорочення українського експорту приблизно в 1,2 млрд доларів, або 2,9 % його загального обсягу. Принциповою новацією, на відміну від односторонніх ATM, є взаємний характер лібералізації: Україна також відкриває власний ринок, зокрема збільшуючи квоти на свинину, м’ясо птиці та цукор з ЄС, на що звертає увагу CEPS.
Як виглядає прив’язка лібералізації до євроінтеграції та виробничих стандартів
Збільшення квот ЄС для імпорту з України прямо обумовлене поступовим наближенням до виробничих стандартів Союзу — у сферах добробуту тварин, використання пестицидів і ветеринарних препаратів. Як зазначає Європейська Комісія, виконання цих зобов’язань відстежуватиметься на основі щорічних звітів України про прогрес, а узгодження національних правил із відповідними стандартами ЄС, за даними платформи AGRINFO, має бути завершене до кінця 2028 р. У такий спосіб торговельний режим інтегрується у логіку вступу України до ЄС: розширення доступу до ринку стає інструментом і водночас стимулом регуляторного зближення.
Оновлена угода містить запобіжне застереження (safeguard clause), яке, згідно з матеріалами Європейської Комісії, дозволяє обом сторонам вживати відповідних заходів у разі, коли імпорт спричиняє серйозні труднощі; у випадку ЄС таке застереження може застосовуватися також на рівні однієї або кількох держав-членів. Цей механізм, як пояснює CEPS, покликаний інституціоналізувати вирішення спорів на рівні ЄС і запобігти односторонній забороні з боку окремих країн. DCFTA 2.0, узгоджена в принципі 30 червня 2025 р. та схвалена Радою ЄС у жовтні, набула чинності 29 жовтня 2025 р., ставши довгостроковою правовою рамкою щонайменше на три роки, що підтверджує Верховна Рада України.
Водночас на практиці перехід до централізованого механізму не зняв національних обмежень: попри набуття чинності оновленою DCFTA, Угорщина підтвердила збереження заборони на імпорт окремих українських агропродуктів, а раніше подібні односторонні обмеження запровадили також Польща та Словаччина, як повідомляє EUNews. Це оголює розрив між задумом запобіжного застереження, покликаного інституціоналізувати вирішення спорів на рівні ЄС, та його фактичним виконанням, яке залишається чутливим до внутрішньополітичної динаміки окремих держав-членів.
Перехід від «торговельного безвізу» до оновленої DCFTA є компромісом, що поєднує три тенденції
По-перше, завершення ATM повертає квотне регулювання й звужує доступ найчутливіших аграрних позицій, які за роки війни стали ядром українського експорту до ЄС. По-друге, нові квоти, хоч і перевищують довоєнні, залишаються істотно меншими за воєнні обсяги, що вимагає диверсифікації ринків збуту. По-третє, лібералізація вбудована в траєкторію євроінтеграції та обумовлена наближенням до стандартів ЄС за наявності запобіжного механізму захисту ринку.
Для України стратегічним завданням стає поєднання адаптації до квотних обмежень із прискоренням регуляторного зближення, що відкриває шлях до поступової інтеграції в єдиний ринок ЄС, як підкреслює OSW Centre for Eastern Studies.
