Зізнаюся, іноді дуже незручно говорити відомим людям прописні істини.
Але й утриматися важко.
Усі ви, напевно, чули про так звану "ціну держави", яка виражається у відношенні держвидатків до ВВП.
У нас, цю саму "ціну", хочуть весь час знизити, доводячи, що це шлях до багатства і процвітання.
Мовляв, у всіх успішних країн, що розвиваються, ціна держави дуже низька.
Насправді - це типовий приклад, коли плутають причини і наслідки.
Як, наприклад, нам доводили, що в багатих країнах високі комунальні тарифи і якщо ми теж хочемо стати багатими, потрібно підвищити тарифи вдвічі, а краще, втричі. Щоб надійніше.
І тоді ми теж станемо багатими. Підвищили. Не стали. А багато хто, чомусь, збіднів.
Давайте розбиратися з ціною держави
Одна з найнижчих "ціна держави" в таких країнах, як Індія (15%) і Афганістан (21%).
Назвати їх прикладом для наслідування не беруся.
А яким є показник у Південній Кореї, яка зробила вражаючий ривок, вирвавшись із повоєнних злиднів і 80 дол. подушного доходу на РІК (!!!) у десятку найрозвиненіших країн світу?
Понад 38%, більше, ніж у нас (якщо не брати "надуті" розрахунки).
А Ізраїль з його найкращою у світі ексо-системою інновацій (після кремнієвої долини у США) - понад 39%.
Тут можна почути контраргумент: ці країни починали з низької ціни держави.
Ну так, адже вони створювалися з нуля і ціна держави там на початку була на рівні 0%.
Але чому тоді зростання ціни держави не стало для них перешкодою в розвитку?
Йдемо далі. Адже є ж приклади, де цей показник низький, але вони, при цьому успішні?
Так, це такі країни як Хорватія. Австралія, Ірландія.
Тобто явно не тигри зростання, за винятком Ірландії, кельтського тигра, яка показала вражаючий спурт, ставши корпоративним квазіофшором, але зараз цей імпульс вичерпано, і країна в "боковику".
Високі держвидатки до ВВП спостерігаються в Польщі (44%), з якою нас часто порівнюють.
Обсяг державних витрат до ВВП у Польщі впав до 43.5 % у 2022.
Максимальний рівень сягав 51.1 %, а мінімальний 41.1 %.
Дані публікує щороку Євростат.
У зоні євро - взагалі вище 50%.
Цитадель лібералізму - США: 37 %.
Улюблена в нас Британія - 46%.
В Естонії - понад 39%, але ж це майже "зліпок" наших реформ: цифровізація, податок на виведений капітал.
Тут потрібно зробити одну ремарку - показник "ціни держави" - один із найбільш маніпульованих.
Залежно від методики, він може по одній і тій самій країні відрізнятися в рази.
Наприклад, які показники брати: центральний бюджет чи зведений. Додавати позабюджетні фонди чи ні (як ПФУ в нас).
Віднімати відшкодування ПДВ і субсидії бізнесу (повертаються в економіку) чи ні.
Враховувати витрати держкомпаній чи рахувати без них.
Щодо тієї ж Польщі я зустрічав цифру і в 42%, і в 20%.
Взагалі, тема "ціни держави" стала найбільш "грантовою".
У мене є навіть своя конспірологічна версія:
грантові майданчики та їхні експерти навмисно нав'язують таким країнам, як Україна, думку про те, що знизивши "ціну держави", можна розв'язати всі проблеми й досягти небувалого зростання.
Насправді, так просто знищується потенційний конкурент на глобальному ринку і виникає залежність від кредитів - адже всі розвинені країни і успішні країни, що розвиваються, роблять все з точністю до навпаки - посилюють підтримку економіки і населення за рахунок держави.
І це цілком зрозуміло, кризи слідують одна за одною: глобальна фінансова, війни, пандемії.
Тезу про низьку "ціну держави", як про панацею від усього і вся спростовує і .... математика.
Є формули визначення ВВП.
ВВП за доходами
ВВП = Національний дохід + амортизація + непрямі податки - субсидії - чистий факторний дохід з-за кордону (ЧДіФ) (або + чистий факторний дохід іноземців, які працюють на території даної країни (ЧДФ)), де:
Національний дохід = заробітна плата + орендна плата + процентні платежі + прибуток корпорацій.
ВВП за витратами
ВВП = кінцеве споживання + валове нагромадження капіталу (інвестиції у фірму, тобто купівля верстатів, обладнання, запасів, місця виробництва) + державні видатки + чистий експорт (експорт - імпорт; може бути як додатним, так і від'ємним).
ВВП = сума доданих вартостей.
Додана вартість фірми = дохід фірми - проміжна вартість виробництва товару або послуги.
Загальна додана вартість = загальний рівень випуску - загальна цінність проміжної продукції.
Зверніть увагу на другу формулу: ВВП за витратами.
Частина формули - це державні витрати.
Припустимо, у вас ВВП 5 трлн грн, а держвидатки - 1,5 трлн грн.
Пофантазуємо - мрії деяких реформаторів збулися і держвидатки скорочено на третину, з 1,5 трлн грн до 1 трлн грн.
Що це означає? Імпульс для економіки? Аж ніяк.
Це означає, що на 500 млрд грн скоротяться доходи реципієнтів бюджету, зокрема й пенсіонерів.
Ці 500 млрд доведеться відняти від загального розміру ВВП, інакше формула не зійдеться.
Знизити на 500 млрд грн додану вартість (третя формула)
У фантазіях прихильників ідеї "держави в смарфтоні", ці 500 млрд грн залишаться у підприємців, і вони інвестують їх у місцеву економіку?
А навіщо їм це робити, якщо місцевий платоспроможний попит впаде на ті ж 500 млрд грн і продати не можна буде навіть попередній обсяг товарів?
У такому разі підприємці просто виведуть ці 500 млрд грн або за кордон, або в кеш, купивши 15 млрд дол.
Зрозуміло, що і бездумне нарощування держвидатків шкідливе: планка держвидатків визначається зростанням внутрішньої пропозиції товарів і послуг.
В іншому разі ці гроші теж підуть за кордон, відмінність лише у формі конвертації - цього разу гроші підуть як оплата за імпорт.
Тобто крайнощі небезпечні, потрібна золота середина.
З урахуванням депографічної структури і витрат на оборону/інфраструктуру, наш оптимальний рівень відношення держвитрат до ВВП коливається в діапазоні 35-40% з урахуванням максимального переліку витрат:
25% зведений бюджет до ВВП, 5% до ВВП - витрати держкомпаній і до 10% до ВВП - ПФУ.
До речі, 25% зведеного бюджету обґрунтовуються дуже легко:
5% - медицина;
8% - освіта;
1% - наука;
5% - сектор оборони
5% - критична інфраструктура
2% - бюджетники.
І це без погашення боргів і стимулів для економіки.
Що будемо різати? Науку і бюджетників? Кардинально не знизимо показник.
І тут ми підходимо до ключового висновку цього поста.
Про що думають, говорять між собою, але не скажуть вголос "реформатори".
Різати вони хочуть медицину, освіту - все приватне. Немає грошей - ходи тупим і хворим.
Різати науку - Україні вона не потрібна.
Різати інфраструктуру - тільки приватні дороги і квиток на поїзд за ціною польоту в космос на вірджині Бренсона.
Різати сектор оборони - нехай нас НАТО захистить.
Держкомпанії - приватизувати і на металобрухт.
Пенсії не платити - нехай діти утримують старих.
У підсумку отримати навантаження держвитрат до ВВП на рівні 10-15%.
Чи сильно в такій країні зросте ВВП, чи потужно вона розвинеться, коли з 25 млн осіб - 10 млн будуть жебраки пенсіонери?
Яким у такій країні буде платоспроможний попит?
Натомість частина бізнесу, що залишилася, переважно сировинного і логістичного, отримає низькі податки на капітал і зможе виводити з країни вдвічі більше грошей.
Інвестиції в таку економіку не прийдуть, у сучасному світі інвестор іде за попитом, а не за низькими податками.
В ідеалі, показник держвитрат до ВВП має скорочуватися в міру зростання знаменника формули, тобто валового продукту, а не чисельника - самих витрат.
Так робить Китай: в абсолютному вимірі держвидатки весь час зростають, але ВВП збільшується ще швидше, тобто відносний показник (держвидатки до ВВП у %) - знижується.
Плюс, частина інфраструктурних витрат у міру посилення бізнесу перекладається з держави на приватні компанії.
Це якщо без лицемірства. Правди вам все одно не скажуть. Годуватимуть казками
Нікому вірити не можна. Мені можна.
