Фінансування російської агресії проти України стало віссю, навколо якої фрагментується вся світова торговельна система. Про це пише Іван Ус, кандидат економічних наук, асоційований експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Світова торговельна система 2025–2026 років дедалі менше нагадує єдиний відкритий ринок і дедалі більше — мозаїку конкурентних юрисдикцій, у якій тариф, санкція й експортний контроль перетворюються на інструменти зовнішньої політики. Для транснаціонального бізнесу це означає нову реальність: рішення про постачання ухвалюють уже не лише за критеріями ціни та логістики, а й за картою геополітичних ризиків.
У цій статті розглянуті три зрізи цієї фрагментації: перетворення тарифу на засіб примусу, розходження санкційних режимів Заходу та перебудова глобальних енергопотоків після санкцій проти російських нафтових компаній. Український контекст тут не фоновий: саме фінансування російської війни проти України є тією віссю, навколо якої вибудовується нова географія торгівлі.
Тарифи перетворюються на інструмент геополітики
Класичний тариф захищав внутрішнього виробника. Тариф зразка 2025 року дедалі частіше карає третю країну за її зовнішньополітичний вибір. Найвиразніший приклад — двопартійний законопроєкт «Sanctioning Russia Act of 2025» (S.1241), внесений сенаторами Ліндсі Гремом (Республіканська партія США) і Річардом Блюменталем (Демократична партія США). Його ключова норма (Section 17) зобовʼязує президента США підняти мито щонайменше до 500 % на товари з будь-якої країни, що свідомо купує російську нафту, газ, нафтопродукти або уран.
За даними самих авторів, документ зібрав підтримку понад 80 сенаторів і відверто адресований найбільшим покупцям російської сировини — Китаю, Індії та Бразилії. Довгий час законопроєкт лишався в комітеті, поки Білий дім випробовував переговорний трек із Кремлем, однак у січні 2026 року ситуація змінилася: після зустрічі з Гремом президент Трамп «дав зелене світло» документу, попросивши водночас закласти в нього більшу гнучкість для виконавчої влади. Станом на середину 2026 року закон ще не винесено на фінальне голосування, але в разі розгляду його ухвалення вважається практично гарантованим.
Показова й українська деталь у генезі цього документа: поштовхом до його просування стала хвиля російських ракетно-дронових ударів по Києву навесні 2025 року. Інакше кажучи, інструмент глобальної торговельної політики прямо привʼязали до подій на українському фронті. Це робить його радше засобом примусу, ніж класичним торговельним заходом: 500-відсоткове мито за економічним ефектом дорівнює фактичному ембарго й покликане не вирівняти торговельний баланс, а перекрити Кремлю доступ до валютної виручки.
Аналітики Brookings наголошують, що подібна логіка вже випробовувалася на практиці — з кінця серпня 2025 року Вашингтон стягував додаткове 25-відсоткове «вторинне» мито проти Індії саме за закупівлю російської нафти. Щоправда, прецедент виявився недовговічним: мито діяло лише до лютого 2026 року і зникло разом з усією конструкцією тарифів на основі IEEPA, про долю якої йдеться далі.
Верховний суд скасовує взаємні тарифи, але не тарифну політику
Парадокс нової торговельної політики в тому, що каральний вектор співіснував із протекційним — і обидва виявилися юридично вразливими. Та сама адміністрація, що загрожувала загороджувальними тарифами, водночас виводила з-під дії «взаємних» (reciprocal) тарифів цілі товарні групи.
Як пояснюють юристи White & Case, Annex II президентського указу 14257 автоматично звільняв від тарифів мідь, деревину, фармацевтику, напівпровідники, критичні мінерали та низку енергетичних товарів, а сталь і алюміній лишалися поза його дією, бо регулюються окремим режимом Section 232. У листопаді 2025 року перелік поповнили понад 200 сільськогосподарських позицій — від кави, чаю й бананів до яловичини та добрив. Утім, ця багатошарова система ставок і винятків проіснувала менш ніж рік.
Крапку в цій конструкції поставив Верховний суд США. 20 лютого 2026 року у справі Learning Resources v. Trump шість суддів проти трьох постановили, що закон IEEPA, на який спиралася адміністрація, взагалі не надає президентові повноважень запроваджувати тарифи, адже це — податкова прерогатива Конгресу.
Як підсумовують у White & Case, з 24 лютого 2026 року всі тарифи на основі IEEPA, включно із «взаємними», припинили дію, а питання повернення вже сплачених імпортерами сум — за оцінками, від 166 до 200 млрд доларів — передано нижчим судам і митній службі. Втім, тарифна політика не зникла, а лише змінила правову основу: того ж дня Білий дім запровадив 10-відсотковий глобальний тариф за Section 122 Trade Act 1974, невдовзі оголосивши про підвищення до 15 %.
Як зауважують у Brookings, ця норма обмежена 150 днями без згоди Конгресу, тож уже влітку 2026 року законодавцям доведеться визначатися з її продовженням напередодні проміжних виборів. Для бізнесу висновок лишається тим самим, але загострюється: тарифна ставка перестала бути технічною константою — тепер це змінна не лише геополітичного, а й судового рівняння.
Режими США, ЄС і Британії розходяться та множать невизначеність
Донедавна санкційна політика Заходу була здебільшого скоординованою. У 2026 році транснаціональні компанії змушені враховувати наростаючу дивергенцію підходів США, Великої Британії та Європейського Союзу. Atlantic Council попереджає, що Вашингтон уже не докладає колишніх дипломатичних зусиль для гармонізації обмежень із союзниками, а це створює «комплаєнс-кошмар» для компаній із багатоюрисдикційними зобовʼязаннями.
Розрив видно на конкретиці. За оцінкою Foley Hoag, Європейський Союз рухається до жорсткішого, ніж американський, режиму щодо російської нафти: з 21 січня 2026 року ЄС забороняє імпорт нафтопродуктів, вироблених у третіх країнах із російської сирої нафти (норма, закладена ще 18-м пакетом), тоді як США за певних умов це досі допускають. Курс лише посилюється: 23 квітня 2026 року ухвалено 20-й пакет, за яким під забороною опинилися вже 632 судна «тіньового флоту», а 9 червня Єврокомісія представила контури 21-го.
Показова й дзеркальна динаміка: наприкінці червня ЄС уперше продовжив санкції одразу на 12 місяців, тоді як США в ті самі дні зняли обмеження з кількох осіб і суден. Foreign Policy Journal описує ситуацію як «нову фазу складності»: три регуляторні системи збігаються в меті, але розходяться в деталях, і саме в цих деталях ховається ризик. Для компанії, що клірингує операції в доларах і водночас має європейські та британські структури, це означає необхідність орієнтуватися на найсуворіший із застосовних стандартів.
Правило 50 % блокує приховані мережі дочірніх компаній
Окремий пласт невизначеності створює так зване правило 50 %. Згідно з роз’ясненнями OFAC, будь-яка структура, у якій підсанкційні особи прямо чи опосередковано володіють сукупно 50 % і більше, автоматично вважається заблокованою — навіть якщо її назви немає в списку SDN. Це поширює санкції на розгалужену мережу «дочок», спільних підприємств і міноритарних активів, які формально виглядають «чистими» при поверхневій перевірці.
Масштаб проблеми унаочнили санкції проти російських нафтових гігантів. Як зазначає Alston & Bird, 22 жовтня 2025 року OFAC заблокувала «Роснефть», «Лукойл» і кілька десятків їхніх підрозділів, проте за межами списку лишилися їхні власні дочірні компанії, трейдери та логістичні структури в районі Затоки (більш відомої як Перська затока) й Південно-Східній Азії, які блоковані автоматично через ланцюжок володіння.
Carnegie звертає увагу на промовистий граничний випадок: індійський НПЗ Nayara Energy, у якому «Роснефть» володіє 49,13 %, формально лишається трохи нижче порогу — і продовжує переробляти російську нафту, тоді як інші покупці обережнішають; згодом Вашингтон надав Nayara й окреме послаблення, а ЄС і Британія тим часом внесли завод до своїх санкційних списків безпосередньо. Для комплаєнс-підрозділів це означає, що перевірка контрагента за списком санкцій більше не є достатньою: потрібен аналіз кінцевих бенефіціарів і безперервний моніторинг змін у структурі власності.
Енергопотоки переорієнтовуються після санкцій проти «Роснефти» і «Лукойлу»
Найвідчутніший прояв фрагментації — перебудова глобальних маршрутів нафти. CNBC повідомляє, що «Роснефть» і «Лукойл» разом забезпечують близько половини російського нафтового експорту, який після 2022 року знайшов сталий збут в Азії. Санкції, оголошені 22 жовтня 2025 року з кінцевим терміном згортання операцій 21 листопада, поставили цей потік під питання.
Реакція покупців була швидкою. Аналіз Carnegie фіксує, що вже в листопаді 2025 року імпорт російської нафти до Індії суттєво скоротився після майже трирічного зростання; провідні індійські НПЗ почали перевіряти походження вантажів, а низка державних переробників оголосила про відмову від закупівель у підсанкційних компаній.
За даними Kpler, які наводить The Print, у грудні 2025 — лютому 2026 року частка Росії в індійському нафтовому імпорті вперше за два роки опустилася нижче 25 %, а фізичні обсяги скоротилися приблизно до 1–1,2 млн барелів на добу проти 1,6–1,8 млн у попередні місяці — менше, але не нуль. Китайські державні гіганти Sinopec і PetroChina, як свідчать трейдери, теж скасували частину постачань.
Втім, Kpler застерігає, що йдеться не про вихід із ринку, а про адаптацію: обсяги поступово повертаються через трейдерів-посередників і непрозорі схеми, тож структура торгівлі стає більш опосередкованою, а не зникає.
Подальші події підтвердили це застереження з надлишком. Навесні 2026 року Вашингтон запровадив тимчасовий вейвер, що дозволив індійським НПЗ купувати російську нафту без ризику вторинних санкцій, а загострення довкола Ірану й загроза судноплавству в Ормузькій протоці зробили близькосхідні барелі ризикованішими за російські.
У результаті в червні 2026 року Індія імпортувала рекордні близько 2,6 млн барелів російської нафти на добу — 54 % усього свого нафтового імпорту та історичний максимум цієї торгівлі. Трекер Київської школи економіки фіксує й інший симптом: підсанкційні «Роснефть» і «Лукойл» відновили контроль над експортом, наростивши свою частку до 57 %. Санкційний ефект, отже, виявився не незворотним зсувом, а величиною, що коливається разом із геополітичною конʼюнктурою.
Спред Urals-Brent: від рекордного дисконту до тимчасової премії
Ринковим барометром цих зрушень став розрив у цінах. Як підрахували в Brookings, спред між російською Urals і еталонною Brent розширився приблизно з 12 доларів за барель у жовтні до понад 26 доларів до грудня 2025 року. The Moscow Times наводить ще різкішу оцінку для окремих партій: дисконт Urals до Brent сягав 23,5 долара за барель — найбільший від березня 2023 року, тоді як до санкцій він тримався на рівні 12–13 доларів.
Поглиблення дисконту означає, що Росія продає нафту дедалі дешевше, а отже, втрачає частину виручки навіть за збереження фізичних обсягів. Проте вже перша половина 2026 року показала, наскільки крихкою є ця перевага: за даними KSE, у квітні середня ціна Urals зросла приблизно до 96 доларів за барель, уперше перевищивши далекосхідний сорт ESPO та значно відірвавшись від цінової стелі коаліції, а під час загострення в Ормузькій протоці російські барелі, за оцінками трейдерів, узагалі торгувалися з премією 5–7 доларів до Brent. Нині дисконт для індійських покупців становить порівняно скромні 4–6 доларів.
Для решти ринку це відкриває нові ніші. Скорочення прямих закупівель російської нафти Індією та Китаєм підштовхує їх до постачальників із Близького Сходу, Західної Африки, а також Північної та Південної Америк. Аналітики, опитані CNBC, прогнозували, що зростання попиту на несанкційну нафту підвищуватиме світові ціни й перерозподілятиме потоки на користь Саудівської Аравії, США та інших експортерів.
Реальність внесла корективи: Ормузька криза вдарила саме по близькосхідних постачаннях, а частка американської нафти в індійському імпорті після короткого піку навіть знизилася, тож виграш альтернативних експортерів виявився менш стійким, ніж очікувалося. Незмінним лишилося головне: санкційний тиск, спрямований проти однієї держави, переформатовує всю архітектуру світового нафтового ринку — хоч і не завжди в прогнозований бік.
Бізнес адаптується до світу регуляторної фрагментації
Три описані процеси — тариф як зброя, розходження санкційних режимів і перебудова енергопотоків — складаються в єдину картину: глобальна торгівля фрагментується за лініями геополітики. Для транснаціональних компаній це означає перехід від оптимізації витрат до управління юрисдикційним ризиком, де ключовими компетенціями стають аналіз структур власності, моніторинг розбіжностей між режимами США, ЄС і Британії та сценарне планування на випадок раптових санкційних — а віднедавна й судових — рішень: лютневий вердикт Верховного суду США показав, що навіть центральний елемент тарифної архітектури може зникнути за один день.
Український контекст у цій картині є системотвірним, а не периферійним. Саме спроба перекрити фінансування російської агресії проти України перетворює тариф на інструмент примусу, рухає санкційні пакети ЄС і визначає нову географію нафтових потоків. Тому для бізнесу, аналітиків і регуляторів моніторинг подій навколо України стає не питанням політичних симпатій, а практичним складником управління ризиками в дедалі більш фрагментованому світі.
