Угода про утворення спільного інвестиційного фонду між Україною та США – це поки рамкова угода, яка ще має наповнюватись реальним змістом, який буде розкрито у подальших нормативних документах, укладених сторонами. Про це пише Олексій Кущ, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Верховна Рада України 8 травня 2025 року ратифікувала угоду про утворення спільного інвестиційного фонду між Україною та США. За це рішення проголосували 338 депутатів парламенту. Які реальні здобутки це принесе обидвом сторонам?
Ще раніше, 30 квітня 2025 року Кабінет міністрів України схвалив проект Угоди. Для підписання договору в Вашингтон вирушила українська урядова делегація. Свій підпис під текстом Угоди поставили міністр фінансів США Скотт Бесент та Перша віце-прем’єр-міністр України — Міністр економіки Юлія Свириденко.
В доступі є рамковий текст Угоди, який буле наповнюватись конкретним змістом вже у ході укладання відповідного Положення про функціонування Фонду.
В офіційному повідомленні Уряду України зазначено:
«Інвестиційний фонд відбудови дозволить забезпечити фінансування критично важливих проектів у сфері розробки корисних копалин та сприятиме впровадженню інновацій, технологічному розвитку та відновленню.
Угода вигідна для обох держав, адже дозволить залучити додаткові інвестиції, сприятиме розвитку інновацій і впровадженню нових технологій. США допомагають залучати до відновлення України приватних і публічних інвесторів — іноземні фонди, компанії, уряди держав, які підтримують боротьбу України проти російської агресії.
Американські компанії отримають доступ до нових можливостей, які відкриває спільний розвиток природних ресурсів та відновлення України.
Ключові гарантії для України:
- Відповідність Конституції та курсу на ЄС. Угода узгоджується з чинним законодавством і міжнародними зобов’язаннями України.
- Повний контроль над ресурсами. Усі надра, територіальні води та ресурси залишаються у власності України. Лише Україна визначає умови та місця видобутку.
- Збереження державної власності. Державні компанії залишаються у власності України. Угода не впливає на приватизаційні процеси.
- Оптимальні законодавчі зміни. Для функціонування Фонду потрібні лише обмежені зміни до Бюджетного кодексу України. Сама Угода підлягатиме ратифікації Верховною Радою».
З текстом Угоди можна ознайомитись за посиланням.
За повідомленням агентства Блумберг, далі буде підписання двох технічних, виконавчих угод про створення Фонду та його фінансування та поповнення.
Раніше Financial Times повідомляла, що процес підписання Угоди проходив не без труднощів.
Отже відповідно до рамкової Угоди, кожна сторона буде вносити у Фонд свої відповідні внески.
На першому етапі це будуть умовні права користування новими українськими родовищами природних ресурсів (за виключенням тих, що вже експлуатуються) – це буде внесок української сторони.
З боку США внесками стануть майнові права за кредитними угодами та угодами поставки в Україну різноманітної технічної допомоги, передовсім зброї.
Це саме майнові права на отримання плати за такими контрактами з української сторони, тобто своєрідний фінансовий факторинг, по аналогії, коли банки купують право на отримання плати за контрактами.
Тобто після передачі такого права на отримання коштів за контрактами, Україна вже буде боржником Фонду, а не США.
У подальшому Україна має заплатити Фонду ці гроші, але в реальності таких транзакцій, скоріше за все, не буде. Цей борг буде погашатись за рахунок прибутку Фонду, який буде нараховуватись на внесок української сторони.
Наприклад, Фонд заробив прибуток у розмірі 1 млрд дол. Він розподіляється між сторонами відповідно до їх внесків. Візьмемо пропорцію 50/50.
Тоді на користь української сторони Фонд має виплатити умовно 500 млн дол прибутку, так само як і на користь американської.
Але прибуток української сторони не буде фактично виплачуватись – він одразу по схемі взаємозаліку піде на погашення боргу України за контрактами із США, право на отримання платежу з якими американська сторона передасть до Фонду.
І так буде до тих пір, поки Україна не погасить свій борг за всіма цими контрактами: кредитними та матеріально-технічними угодами поставки.
На даному етапі Сторони узгодили ключову позицію – мова йде лише про нові кредитні контракти, зокрема на поставку зброї.
Тобто раніше висловлювані Трампом побажання включити в пасиви/активи Фонду не підтверджену документально заборгованість України перед США у «350 млрд дол» (якої, відповідно до офіційних документів не існує), поки залишились без задоволення.
Крім того, мова йде виключно про нові родовища корисних копалин, які ще не розподілені між надрокористувачами.
Це переважно цінні мінерали та енергоносії: літій, графіт, германій, титан, ніобій, тантал, стронцій, марганцева руда, тощо. А також нафта та природний газ.
Значна частина рідких мінералів, які використовуються у новому технологічному укладі і є в розпорядженні України, стануть об’єктом управління з боку Фонду.
Особливо слід звернути увагу на графіт, германій та літій – поклади цих природних ресурсів в Україні досить значні, особливо графіту та германію.
Слід звернути увагу на марганцеву руду, адже в Україні сконцентровано більше 50% від світових запасів цієї сировини, яка відіграє значну роль в металургії (виробництво феросплавів).
Управлятись Фонд буде на паритетних началах представниками України і США. Але враховуючи вплив американського посольства в Україні – це буде, скоріш за все, суто проамериканське правління.
Форма створення Фонду – партнерство. Майже такі самі партнерства укладали між собою і українські олігархи, але ніколи не робили цього з державою.
Тобто маємо своєрідну схему функціонування Фонду:
- Фонд отримує активи у вигляді родовищ корисних копалин.
- Фонд отримує ренту та інвестує її у формування стратегічної інфраструктури для вивезення цієї сировини: залізниці, порти, тощо.
- Фонд розподіляє між учасниками прибутки, отримані як у вигляді сировинної ренти за видачу дозволів на видобуток, так і у вигляді доходів від експлуатації інфраструктурних об’єктів.
Фактично Фонд концентрує в своїх руках весь ланцюг доданої вартості у системі надрокористування України: видачу дозволів, отримання ренти, розбудову сировинної та транспортної інфраструктури з вивезення сировини, отримання логістичних та транспортних доходів від її експорту.
При цьому прибутки Фонду не будуть оподатковуватись в Україні, а репатріація доходу в США (після 10 років функціонування) – не підпадатиме під дію валютного регулювання України. Тобто заборонити цей вивіз капіталу з країни буде неможливо.
Слід зауважити, що це поки рамкова угода, яка ще має наповнюватись реальним змістом, який буде розкрито у подальших нормативних документах, укладених сторонами.
Інвестиційний характер угоди може бути розкрито лише після завершення війни, що створює певну мотивацію для США стосовно надання Україні нових пакетів фінансової та військово-технічної підтримки.
