Формування повноцінного легального ринку азартних ігор в Україні почалося менш ніж три роки тому – коли набув чинності ухвалений у липні 2020 року Закон України «Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор». Цим документом було визначено загальну модель функціонування вітчизняного гемблінгу та сформовано низку зобов'язань для всіх легальних організаторів грального ринку, зокрема щодо отримання ліцензії на діяльність та дотримання певних стандартів та принципів відповідальної гри. Державний нагляд за роботою ринку гемблінгу було покладено на національного регулятора – Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей.
Відтоді доходи грального ринку від сплати податків та ліцензійних платежів почали надходити до державного бюджету, минаючи кишені корупціонерів. Саме тому процес легалізації гемблінгу в Україні після більш ніж одинадцятирічної законодавчої заборони на організацію всіх видів азартних ігор, крім лотерей, викликає шалену протидію як з боку нелегалів, так і політиків та чиновників, які багато років заробляли на корупційній ренті від «тіньового ринку».
У медійній сфері ця протидія характеризується регулярною появою різних замовних матеріалів, що експлуатують міфи про уявні негаразди, які начебто можуть бути спричинені роботою легальних гральних закладів. Чи не найпопулярніший міф – про стрімке зростання лудоманії (ігрової залежності) серед українців: «замість роботи всі одразу почнуть грати і все програють: зарплату, заощадження, нерухомість тощо, пенсіонери програватимуть свої пенсії, а студенти – стипендії».
В реальності такої проблеми в Україні не існує. Це наочно доводять соціологічні дослідження щодо ставлення українців до гемблінгу, які були проведені в 2021-2022 роках (до повномасштабного вторгнення рашистів) за сприяння Ukrainian Gambling Council. Згідно з результатами цих досліджень, переважна більшість наших громадян (понад 92%) ніколи не грала в азартні ігри на гроші і не збирається цього робити. Лише приблизно 8% опитаних висловили бажання зіграти у майбутньому. Тобто рівень азартності серед населення, а це базова передумова для появи лудоманії, – надзвичайно низький.
До того ж приблизно третина опитаних (32,9%) добре знають або просто бачили інформацію про державні програми боротьби з ігровою залежністю. Це означає, що кількість тих, хто цікавився, як держава планує протидіяти розвитку лудоманії, в 4,5(!) рази більше тих, хто потенційно зацікавлений у тому, щоб взяти участь у грі на гроші. Такий високий рівень обачливості та раціонального ставлення до гри вчергове доводить – українці не дуже азартна нація і гра для них – переважно один із різновидів розваги.
Якщо подивитись на статистику, яку подає КРАІЛ щодо кількості осіб, які перебувають у Реєстрі осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, то з’ясується, що з початку його функціонування туди внесено відомості про 450 осіб, зокрема за весь 2022 рік – лише про 315!
Нагадаю, що згідно з чинним законодавством, обмежити участь особи в азартних іграх через внесення до Реєстру можна:
· самостійно, подавши заяву до КРАІЛ;
· за обґрунтованою заявою членів сім’ї або законних представників особи;
· за рішенням суду.
Цих механізмів цілком достатньо, щоб реально визначити, скільки ж лудоманів в Україні в цілому виявилось з моменту легалізації грального бізнесу. Менше пів тисячі за весь час. Порівняно з тим, що людей, які на законних підставах можуть легально грати в азартні ігри (від 21 року та старші) у нас майже 30 мільйонів…, то 315 лудоманів за рік – це навіть не статистична похибка, це набагато менше. Тобто лудоманії як проблеми в Україні не існує!