Кремль опинився перед вибором між армією, доходами й цивільною економікою. Про це пише Валентин Гладких, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політичний аналітик у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Через системні удари по російських нафтопереробних заводах дефіцит пального дійшов до столичного регіону. На московських АЗС знову діють обмеження продажів, і мережі дозволяють заправляти від тридцяти до шістдесяти літрів бензину на автомобіль. Черги на столичних заправках стали найнаочнішим свідченням того, що війна дісталася центру країни.
Це якісно новий етап української далекобійної кампанії, адже вона перейшла від абстрактної статистики знижених потужностей до ефекту, який бачить кожен російський споживач. І тепер постає питання, чи здатна Україна створити для Кремля довгострокову дилему. Ідеться про вибір між забезпеченням армії, експортними доходами й нормальним функціонуванням цивільної економіки.
Дефіцит дійшов до столиці, а не лише до провінції
Обмеження в столиці цілком конкретні. Роснефть, найбільший виробник країни, обмежила продаж бензину тридцятьма літрами на автомобіль на всіх своїх заправках, тоді як у червні та сама мережа дозволяла до дев'яноста літрів. Газпром нафта запровадила ліміт у сорок літрів на автоматичних станціях і шістдесят на звичайних, Татнефть встановила п'ятдесят літрів на бензин, а Лукойл обмежив продажі в Москві та області.
Дев'яносто п'ятий бензин узагалі зник із багатьох станцій, а ціна подекуди сягала ста двадцяти рублів за літр. Журналісти фіксували довгі черги на заправках у столиці й області. Частина мереж також заборонила наливати пальне більш ніж в одну каністру, аби зупинити закупівлі про запас.
Масштаб проблеми виходить далеко за межі Москви. Російські медіа називають це другою хвилею літньої паливної кризи, і щонайменше у десяти регіонах влада знову посилила контроль за продажем пального, а в дванадцяти фіксували багатогодинні черги. У Липецькій області повернули розподіл заправок за парними й непарними номерами, а в Сочі просили мешканців і туристів залишати автомобілі вдома.
Показово, що криза не вщухала й у Сибіру та на Далекому Сході, а окупований Крим досі має гострий дефіцит. У серпні українські дрони завдали рекордного двадцять одного удару по НПЗ. Криза почала набирати обертів ще в травні, а до липня охопила майже всі регіони країни, тож ідеться про сталу тенденцію, а не про разовий збій.
Держава рятує ринок заборонами й гіршою якістю пального
Наслідки для галузі виявилися рекордними. Переробка нафти впала до найнижчого рівня більш ніж за два десятиліття й у серпні становила в середньому близько трьох мільйонів восьмисот тисяч барелів на добу, що дало падіння постачання бензину на двадцять відсотків і дизелю на двадцять три.
Кремль намагався захистити столицю, перекидаючи бензин зі східних регіонів, проте цей маневр лише поглибив дефіцит щонайменше в десяти інших областях. Тобто ресурсу вистачає, аби прикрити вітрину, але не всю країну. Показово, що серед постраждалих від такого перерозподілу опинилися Краснодарський, Приморський і Красноярський краї, тобто регіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів.
Держава реагує звичним набором заходів. Росія заборонила експорт бензину й дизелю, причому заборону для виробників продовжили до кінця вересня, а загальну аж до січня, і водночас почала імпортувати нафтопродукти. Найпоказовішим кроком стало послаблення стандартів якості, адже уряд тимчасово дозволив виробництво й продаж бензину класів Євро-2, Євро-3 та Євро-4, заборонених понад десять років тому. Пальне класу Євро-2 містить у рази більше сірки, що псує двигуни й посилює забруднення.
Іншими словами, країна свідомо погіршує якість палива, аби лише закрити дефіцит обсягом. Влада подала це як антикризовий захід, хоча фактично йдеться про відкат до стандартів, від яких країна відмовлялася роками. Дозвіл діятиме до липня наступного року, що саме по собі свідчить про очікування тривалої кризи, а не тимчасових перебоїв.
Кремль стоїть перед довгостроковою дилемою
Саме тут і виникає стратегічна дилема для Кремля. Один і той самий обмежений ресурс потрібен одночасно армії на фронті, експорту, який дає валюту й наповнює бюджет, і цивільній економіці, що тримає соціальний спокій. Заборона експорту рятує внутрішній ринок, але позбавляє країну доходів, а перекидання пального до Москви заспокоює столицю ціною провінції.
Кожен вибір тут робиться за рахунок чогось іншого, і чим довше триває кампанія ударів, тим жорсткішим стає цей компроміс. Саме постійність тиску, а не окремі влучання, створює справжню проблему. Кожен ремонт вимагає тижнів, а нові удари приходять раніше, ніж завершується попереднє відновлення, тому пошкодження накопичуються швидше, ніж їх устигають усувати.
Тверезий висновок усе ж потрібен. Дефіцит бензину не змусить Кремль капітулювати, а міністр енергетики публічно запевняє, що пальне в країні є, хоч і визнає черги. Проте вперше за війну наслідки українських ударів відчув пересічний мешканець столиці, а не лише прифронтових чи віддалених регіонів.
Війна, яку Москва старанно тримала на відстані від центру, дісталася звичайної заправки в Москві. І це змінює не лише економіку, а й політичне відчуття тривалості цієї війни. Саме тому нинішня кампанія важлива не окремими цифрами знищених потужностей, а тим, що вона робить війну щоденною побутовою реальністю для тих, хто досі спостерігав її з телевізора.