В Україні в умовах війни межа між комерційною доставкою і критичною інфраструктурою майже зникла. Про це пише Володимир Кузнецов, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
У Дружківці на Донеччині відділення «Нової пошти» в останні місяці свого існування було чимось більшим за пункт видачі: там заряджали телефони під час відключень, отримували ліки й продукти, відправляли речі евакуйованим родичам. Лише за травень 2026 року мешканці міста надіслали й отримали близько десяти тисяч посилок. У червні компанія зачинила обидва відділення: постійні обстріли, FPV-дрони та керовані авіабомби зробили роботу неможливою.
Це історія не про героїчний бізнес, а про те, що цивільна логістика стала критичною інфраструктурою — з усіма наслідками, включно з тим, що по ній систематично б'ють росіяни. І про те, чому цей досвід важливий для країн, які пишуть власні стратегії стійкості.
Щільність, якої немає в ЄС
Станом на середину липня 2026 року мережа «Нової пошти» налічувала 54 700 точок обслуговування: 16 765 відділень і 37 935 поштоматів. Лише за перше півріччя 748 нових точок відкрито на прифронтових територіях — тобто мережа розширювалася туди, звідки логіка ризику радила б іти.
Державна «Укрпошта» працює за соціальною логікою. Крім стаціонарних відділень, вона утримує понад півтори тисячі пересувних — фургонів, які возять пенсії, ліки й товари першої потреби в села, де стаціонарної інфраструктури більше немає.
Ринок цим не вичерпується, але масштаби непорівнянні. Meest Express, третій за розміром оператор, будує під Львовом хаб вартістю 30 млн доларів потужністю до мільйона посилок на добу — найбільший об'єкт в історії компанії; «Укрпошта», за оцінкою власного керівника, обробляє 10–15% внутрішніх посилок, хоча тримає понад половину міжнародної пошти.
Група NOVA торік обробила 522 мільйони відправлень. Розрив такий, що питання про диверсифікацію логістичного ризику на рівні країни майже втрачає сенс: мережі зіставної щільності просто не існує. Водночас, це окремий вимір уразливості — критична інфраструктура перебуває у приватній власності одного гравця, який вимушений нести ризики державного масштабу.
Різниця з ЄС не в технології, а у функції. У Німеччині чи Франції доставка — це зручність. В Україні щільність мережі стала умовою доступу до товарів і послуг узагалі: там, де зникли банк, аптека й магазин, відділення лишається єдиною точкою зв'язку громади з рештою країни. Навіть поштомат читається інакше: не спосіб не стояти в черзі, а елемент, що працює без персоналу, коли відділення зачинене за тривогою, а кур'єри — в укритті.
Коли відділення по окремих питаннях заміняє державу
Костянтинівка, травень 2025 року. «Нова пошта» зачиняє останнє відділення в місті — і з опису компанії видно, чим воно було насправді. Відділення №2 працювало як пункт допомоги: щодня з 11:00 до 15:00, у дозволені комендантською годиною вікна, там можна було зарядити телефон, скористатися Starlink, зігрітися, приготувати їжу й зняти готівку. Підтримували роботу відділення дві людини — 32-річна керівниця та 18-річна операторка.
До цього додається гуманітарний шар: безкоштовна доставка вантажів благодійних фондів у прифронтові громади та участь у програмі «Армія+», де військові відправляють і отримують посилки.
Держава закриває ті самі прогалини схожими засобами. «Укрпошта» встановила 38 модульних відділень у шістнадцяти областях за грантом ЄБРР на 600 тисяч євро; два з сорока було знищено ще під час реалізації проєкту. Влітку 2026-го Японія профінансувала ще двадцять. Причина проста: росія повністю зруйнувала 49 відділень «Укрпошти», ще 648 пошкоджено.
Ціна, яку платять люди
Жовтень 2023-го, село Коротич під Харковом: російська ракета влучила у сортувальний термінал. Шестеро загиблих, сімнадцять поранених — усі працівники компанії. Тривога пролунала за кілька хвилин до удару; дійти до укриття не встигли.
13 січня 2026 року, знову Харківщина. Балістика знищила інноваційний термінал компанії Нова Пошта: четверо загиблих — двоє працівників сортувального центру і двоє водіїв партнера-експедитора, шестеро поранених, 2 245 посилок. Харків стоїть приблизно за тридцять кілометрів від кордону й найближчої лінії фронту — підльотний час балістики тут вимірюється секундами.
Улітку 2026-го удари по логістиці стали системними. 5 серпня атака на Київ знищила сортувальний центр компанії — троє загиблих, восьмеро поранених; тієї ж ночі постраждали склади торгівельних мереж Rozetka, «Епіцентру» й Silpo. 28 серпня дрон знищив найсучасніший роботизований фулфілмент-центр у Святопетрівському, разом із ним згоріли понад 60 тисяч книжок.
Фінансовий вимір: станом на липень 2026-го оцінна вартість відновлення пошкодженого майна групи Нова Пошта. У масштабі країни Мінекономіки оцінює втрати бізнесу від ударів цього року до 10 млрд доларів.
Чи можлива інженерна відповідь замість риторики
Реакція виявилася насамперед технічною. У серпні 2026-го компанія оголосила перехід на децентралізовану модель сортування з резервними системами обробки: якщо один об'єкт вибуває, потік іде через інші вузли й дублюючі маршрути. Після удару по Святопетрівському той самий принцип поширили на зберігання — відділення по всій країні стають локальними складами, а запаси клієнтів розподіляють між десятками локацій.
Додайте генератори й супутниковий зв'язок, бетонні захисні капсули на майданчиках у найнебезпечніших регіонах і протокол зупинки під час тривоги, вбудований в операційний цикл. Разом це те, що європейські документи називають continuity protocol — тільки написане не в кабінеті.
Модель має очевидні слабкі місця. Централізовані хаби виявилися вразливими саме тому, що були ефективними: роботизований фулфілмент-центр — це концентрація вартості в одній точці з відомими координатами. Розосередження знижує ризик, але дорожчає і вповільнює обробку, а залежність від генерації та пального нікуди не зникає. Головне ж: жодна інженерія не захищає людей, які перебувають на об'єкті в момент удару.
Без накладної немає підприємця
За перший квартал 2026 року в Україні відкрилося 63 920 ФОПів проти 52 623 закритих — чистий приріст 11 297, передусім тому, що закриттів стало майже вдвічі менше, ніж роком раніше. Найбільше зростання дала позамагазинна роздрібна торгівля: продажі через соцмережі, маркетплейси й месенджери (+2 527). Найбільше падіння — торгівля на ринках і в кіосках (−2 531).
Ці два числа описують одну трансформацію. Підприємець із Харкова чи Дніпра продає на всю країну лише тому, що існують накладна й післяплата. Логістика тут не сервіс для бізнесу, а передумова його існування: зникає відділення — зникає підприємець. Регіональний зріз це підтверджує — за квартал кількість ФОПів на прифронтовій Донеччині скоротилася на 479, на Херсонщині на 224, на Сумщині на 204. Показово й зворотне: серед секторів із найшвидшим приростом підприємців у першому півріччі — поштова та кур'єрська діяльність.
Діра, якої ринок не закриває
Найслабше місце конструкції — не фізичне, а фінансове. Страхування воєнних ризиків лишається дорогим і фрагментарним: що ближче до фронту, то вищі тарифи — за оцінками Київської школи економіки, подекуди до 12%, — а за 50–100 кілометрів від лінії зіткнення покриття зникає взагалі.
Гірше те, що стандартні продукти виключають саме той профіль ризику, під який потрапляє великий логістичний оператор: артилерія та КАБи не покриваються, а об'єкти, які є пріоритетними цілями, андеррайтери свідомо не беруть у портфель, щоб уникнути акумуляції збитків. Чим очевидніше, що по вас битимуть, тим менша ймовірність, що вас застрахують.
Держава закриває розрив адміністративно. З 1 січня 2026 року діє постанова №1541: часткова компенсація страхової премії по всій країні та компенсація вартості втраченого майна в регіонах високого ризику. У березні максимум компенсації премії зріс із 1 до 3 млн грн, для прифронтових регіонів передбачили до 30 млн грн.
Після серпневих ударів Мінекономіки готує чергове розширення: Київ і область як території високого ризику, страхування орендованого майна та важкого вантажного транспорту. Висновок простий і незручний: без державного та міжнародного перестрахування приватний ринок війну не покриє.
Мережа йде за людьми
Паралельно та сама компанія будує інфраструктуру в Європі. За перше півріччя 2026-го Nova Post відкрила 266 нових точок, довівши мережу до 995 локацій у 16 країнах і 235 містах. Лідери приросту — Молдова (155) і Польща (63).
Логіка експансії демографічна: мережа пішла туди, куди поїхали люди. У Польщі 80% клієнтів Nova Post — українці, а 90% відправлень пов'язані з доставкою між двома країнами. У лютому 2026-го компанія вийшла на ринок США через партнерство з UPS — сімнадцята країна присутності, посилку можна відправити з понад шести тисяч точок UPS Store; у вересні оголошено про вихід у Канаду.
Називати це захопленням європейського ринку було б перебільшенням. Із майже тисячі локацій власних відділень — близько сотні; решта це мініформати, франшизні та партнерські точки, а доступ до майже 132 тисяч пунктів видачі забезпечують чужі мережі. Станом на березень 2026-го компанія була прибутковою на п'яти з шістнадцяти ринків, а група посідає тридцяте місце у світі за обсягом відправлень. Траєкторія амбітна, але це поки не системний гравець.
Що з цього варто взяти на озброєння
Європейські документи про стійкість здебільшого оперують гіпотезами. Україна за чотири роки напрацювала емпірику: розосередження сортування й зберігання замість ефективної централізації; автономне живлення й супутниковий зв'язок як базова комплектація; протоколи зупинки під тривогою, вбудовані в операційний цикл; державне перестрахування як умова присутності бізнесу в зоні ризику. Жодне з цих рішень не теоретичне — кожне оплачене втраченим майном і, частіше, ніж хотілося б, життями.
І все ж масштаб цієї системи вимірюється не терміналами. Він вимірюється тим, що жінка в Дружківці могла в травні надіслати посилку сину, а в червні вже не могла. Логістична карта в Україні — не бізнес-показник. Це індикатор того, де ще триває звичайне життя.