Днями турецька газета Milliyet повідомила, що Туреччина вирішила організувати переговори між росією та чотирма західними державами - Великобританією, Німеччиною, США та Францією, щоб вони спробували домовитися про "велику угоду", яку хоче Москва. Раніше радник президента Туреччини Ібрагім Калін заявив, що президент росії володимир путін прагне укласти із Заходом "нову велику угоду", і саме цим можна пояснити, зокрема, бажання Москви йти на переговори. А тут ще й міністр оборони Румунії Василь Динка заявив 9 жовтня, що переговори з росією є єдиною можливістю досягти миру в російсько-українській повномасштабній війні.
Читайте також: російсько-іранський союз: чим це загрожує Україні та як світ йому протидіятиме
Звичайно, подібна інформація сприяє появі у когось тривожних припущень, а у когось, навпаки, завищених очікувань. Давайте розбиратися, наскільки можлива горезвісна "велика угода".
Чому саме зараз з'явилися подібні заяви та "витік"?
Справа в тому, що в середині листопада в Індонезії відбудеться саміт "Великої двадцятки" (G-20, у якому візьмуть участь лідери провідних країн світу, зокрема керівники США, Великобританії, Німеччини, Франції, інших західних країн, а також Китаю). Очікується і участь президента росії путіна Очевидно, що на цьому саміті серед найбільш актуальних глобальних проблем буде обговорюватися і війна між росією та Україною.
По-друге, загрози путіна застосувати навіть тактичну ядерну зброю на тлі військових поразок росії в Україні сприймаються на Заході, та й у всьому світі, з великим занепокоєнням і досить серйозно. Це також стимулює появу різних миротворчих ініціатив та побажань під приводом, що краще "поганий світ", ніж ризик глобальної ядерної війни.
А тепер насправді питання. Наскільки можлива ця горезвісна "велика угода", і в чому вона може полягати?
Насамперед необхідно зазначити, що ідею "великої угоди" із Заходом просуває саме путін, і вже не перший рік. Вже після анексії Криму та початку гібридної війни проти України путін пропонував різним західним політикам домовитися про поділ глобальних сфер впливу. Але відповіді на свої заклики не отримав, і наприкінці грудня минулого року російський лідер висунув на адресу США та НАТО офіційний список своїх вимог щодо безпеки. Фактично це був ультиматум путіна на адресу Заходу. Нагадаю, що він тоді вимагав: офіційної відмови НАТО від подальшого розширення, від прийому до альянсу пострадянських країн (насамперед це стосувалося України), від будь-яких форм військової співпраці США та НАТО з пострадянськими країнами, відходу НАТО на рубежі 1997 року. йшлося про односторонні поступки США та НАТО перед росією, путіну в його вимогах було чемно відмовлено. Після цього російський лідер вирішив змусити Захід до виконання свого ультиматуму практичними діями. 24 лютого 2022 р. росія розпочала пряму та повномасштабну війну проти України. Розрахунок путіна, напевно, полягав у тому, щоб захопити Україну, можливо також і Молдову, і де-факто виконати частину своїх вимог, а під загрозою розширення війни змусити Захід на виконання та інших умов кремля. Але цей план зірвала Україна.
З високою ймовірністю путін спробує реанімувати свої торішні "пропозиції", але вже в більш м'якій і відносно компромісній формі, і під приводом недопущення глобального ядерного конфлікту. По Україні може йтися просто про припинення військових дій у нашій країні, або про хоча б довгострокове перемир'я, і про "нейтральний статус" для нашої країни. Навіть якщо з боку Москви і висуватимуться вимоги про визнання російської анексії окупованих українських регіонів, на це ніхто не погоджуватиметься.
А ось якою буде позиція Заходу під час можливих консультацій щодо російсько-української війни на саміті G-20? Знову ж таки з високою ймовірністю можна припустити принаймні дві основні позиції: необхідність відведення російських військ як мінімум на позиції до 24 лютого 2022; офіційна та публічна відмова путіну (російської влади) від можливості використовувати будь-які види ядерної зброї, та іншої зброї масової поразки. При цьому тема заборони використання росією ядерної зброї явно буде на першому плані для західних переговорників. Загальний список вимог до росії, звичайно, буде набагато більшим, включаючи і компенсацію збитків, завданих росією Україні. При цьому треба враховувати, що, за винятком двох вищезгаданих базових позицій країн Заходу, з інших переговорних питань з росією в різних країнах Заходу установки можуть дещо відрізнятися. США та Великобританія вже звично можуть займати жорсткіші позиції, а лідери країн континентальної Європи можуть виявляти певну гнучкість.
Постає питання: а де ж у цих можливих переговорах (консультаціях) Україна? Президента Зеленського офіційно запрошено на саміт до Індонезії. Мені, однак, здається, що він візьме у ньому участь вже звичним способом – в онлайн-режимі. Оскільки основні переговори можуть відбуватися "на полях" саміту, то очевидним є сенс делегувати в Індонезію нашого офіційного представника, і краще за досвідченого дипломата з високим статусом. А як же позиція Президента Зеленського щодо відмови від переговорів з путіним? Так українське керівництво і не має наміру вести переговори з путіним. З ним можуть зустрічатися західні лідери (а може бути окрема закрита сесія саміту на цю тему), але з урахуванням нашої позиції. Головне для нас - принцип, офіційно підтверджений нашими міжнародними партнерами, - "не може бути домовленостей щодо України без України". Офіційний представник нашої країни на саміті G-20 потрібен для оперативних консультацій та для спільного контролю за переговорною ситуацією з позицій наших інтересів.
Зрештою, найголовніше – чи можлива "велика угода" між путіним та Заходом у нинішньому військово-політичному контексті? Поки що однозначно можна сказати лише одне – на російських умовах і у форматі "великої угоди" (тобто домовленості не лише по Україні, а й по всьому комплексу питань безпеки між росією та Заходом) це зараз неможливо. З глобальних питань безпеки не могли домовитись у більш спокійних умовах. А зараз, в умовах очевидної слабкості російської армії ніхто не гратиме в путінські ігри, тим більше на його умовах. Будь-яка домовленість щодо України неможлива через принципові та антагоністичні протиріччя між Україною та путінською росією, що виникли вже в ході нинішньої війни (насамперед це стосується статусу територій, окупованих росією).
Головне, на чому зосередять свою увагу західні лідери – оцінка стану путіна і його готовності не так до компромісів, як до ядерного удару проти своїх ворогів. Основне завдання, щоб путін відмовився від можливих планів застосування навіть тактичної ядерної зброї. Для цього використовуватимуть і батіг (формулювання путіну жорсткої та конкретної реакції Заходу на сценарій використання росією тактичної ядерної зброї) та пряник (можливість подальших переговорів із росією з конфліктних питань, для початку у закритому форматі, а також у режимі "гарячої лінії"). Також припускаю, що через лідерів Китаю, Індії та Туреччини від путіна намагатимуться домогтися особистих зобов'язань не використовувати ядерну зброю у війні проти України. У спілкуванні російського президента із західними лідерами це з різних причин неможливо, а от до своїх зобов'язань перед крутими східними лідерами, яких він сприймає як ситуативних партнерів, путін може ставитися набагато відповідальніше.
Резюмуємо.
Очікувати на укладання "великої угоди" між путіним і Заходом на даний момент і в найближчій перспективі немає підстав і передумов. Якийсь навіть відносний компроміс між росією та Україною став неможливим після того, як кремль пішов на анексію чотирьох частково окупованих українських регіонів. А ось початок хитрої та суперечливої переговорної гри між США та росією можливий. Для американців і Заходу в цілому головний сенс такої гри полягатиме в тому, щоб нейтралізувати ризики ядерної авантюри з боку путіна. Критерієм подальшого розвитку ситуації стане продовження чи непродовження "зернової угоди". Якщо зернову домовленість буде продовжено, значить і переговорна гра буде чинною (хоча б потенційно). А якщо ні, то на нас чекає новий виток ескалації та війни між росією та Україною, і протистояння між путіним та Заходом.
Читайте також: Заявка на перемогу: що дасть Україні статус кандидата на вступ до НАТО