Складні відносини між Китаєм і США знаходяться на критичному роздоріжжі. Під керівництвом Сі Цзіньпіна, Китай агресивно просувається по кількох фронтах, щоб закріпити свій статус як глобальної держави. Ці амбіції посилюють стратегічну конкуренцію з США. Загалом формат відносин США та Китаю обумовлюється глибоко вкоріненими стратегічними амбіціями та геополітичним суперництвом.
Для України та інших країн, що спостерігають за цією динамікою, наслідки є значними. Траєкторія відносин Китай-США суттєво вплине на глобальний порядок, від міжнародної безпеки до економічних політик та екологічних ініціатив. Україна опиняється у делікатному становищі, адже нам необхідно збалансувати свої стратегічні інтереси на тлі цього великого суперництва держав.
Сценарії розвитку відносин між Китаєм та США мають широкий спектр – від керованої стратегічної конкуренції до потенційного воєнного конфлікту. Але ключове слово тут – баланс, до якого поки начебто прагнуть всі сторони, оскільки розуміють, що перемогти у прямій конфронтації жодна зі сторін наразі не може.
З огляду на це найкращою стратегією для обох держав є знаходження спільної мови у сферах, де можлива співпраця (наприклад, зміна клімату), зберігаючи при цьому стратегічну конкуренцію під контролем. Це допоможе уникнути війни через діалог і встановлення "правил гри", які дозволять обом сторонам зберегти свої інтереси без ескалації конфлікту. Сценарій "керованої стратегічної конкуренції" може забезпечити обом націям створення бар'єрів для уникнення сутички. Цей каркас передбачає встановлення чітких обмежень щодо політик безпеки та поведінки, дозволяючи при цьому конкуренцію в дипломатичних, економічних та ідеологічних сферах. Проте такий підхід вимагатиме чесного спілкування та взаємних дій для підтримання стабільності та уникнення непорозумінь та ненавмисної ескалації. А це вже складне завдання, бо гарячі голови є в кожній країні, та й деякі гравці прагнутимуть підливати масла у вогонь. Але при цьому ми маємо розуміти, що це тимчасовий баланс, і кожна зі сторін прагне до посилення своїх позицій, тобто ніхто від амбітних цілей не відмовляється. І якщо буде "вікно можливостей" й рівновага зміниться, то буде велика спокуса цим скористатись для всіх.
Так Сі Цзіньпін зосереджується на кількох стратегіях для зміцнення своєї влади всередині країни та впливу Китаю на глобальному рівні. Це охоплює амбітні цілі щодо економічного суперництва, лідерства в технологіях і комплексної військової модернізації з метою досягнення значного глобального статусу до кінця десятиліття. Він усвідомлює внутрішні загрози для КПК, які можуть виходити від економічних проблем, невдоволення громадян управлінням кризами та зростання соціального репресивного контролю.Тому внутрішньо, управління Сі характеризується зусиллями зі збереження контролю над дисидентством, прагненням до економічної самодостатності та жорстким підходом до Тайваню та внутрішніх етнічних меншин. Зокрема стратегія щодо Тайваню передбачає військове посилення, щоб запобігти будь-яким спробам незалежності. У відносинах з США Китай виходить з переконання про стратегічний занепад Америки, який він вважає своєю стратегічною перевагою. На думку Китаю, стратегія США щодо його стримування полягає у зміцненні альянсів та відновленні американського лідерства, що викликає занепокоєння в Пекіні. Тож президентство Байдена викликає у Китаю побоювання через потенційне відновлення американських альянсів і більш координовану зовнішню політику. Теоретично Китай може розглядати Трампа як більш прийнятну кандидатуру, адже його президентство дало можливість експлуатувати міжнародну ізоляцію США, а також дозволили скинути маски й перейти до прямого суперництва не з вини Китаю. Але непередбачуваність Трампа може зіграти злий жарт з Китаєм, який може не встигнути підготуватись до більш жорсткого протистояння.
Зі свого боку США змушені переоцінити свою стратегію щодо Китаю. Це охоплює відновлення альянсів, інвестиції у внутрішню інфраструктуру та технології, і прийняття багатогранного підходу, який поєднує конкуренцію зі стратегічною співпрацею у сферах взаємного інтересу. Це той підхід, який наразі сповідує адміністрація Байдена. На заваді цій стратегії може стати внутрішній розкол та прихід до влади Трампа, який до того ж може стати своєрідною точкою біфуркації у відносинах Китаю та США.
Для України китайсько-американські відносини мають стратегічне значення, особливо у контексті війни з Росією. Наша стратегія має полягати у диверсифікації зовнішньополітичних зв'язків та зміцненні внутрішньої стабільності, зважаючи на глобальні зміни. Нам потрібно збалансовувати інтереси національної безпеки та економічного розвитку. Тому з одного боку ми маємо зміцнювати стратегічне партнерство з США: 1) військова підтримка - активно працювати над розширенням військової підтримки та навчань, що є критично важливим у контексті агресії Росії; 2) економічна співпраця - поглиблення економічних зв'язків, зокрема у сферах технологій, енергетики та інвестицій, щоб підтримати економічний розвиток України. З іншого - маємо розвивати відносини з Китаєм: 1) економічні ініціативи - використовувати інтерес Китаю в інвестиціях та торгівлі, зокрема в аграрному секторі та інфраструктурних проєктах, для сприяння власному економічному зростанню; 2) баланс інтересів - уникати глибокої залежності від Китаю, зберігаючи при цьому відкриті двері для співпраці, що може принести взаємну вигоду. Крім цього, ми маємо активно розвивати відносини не тільки з США та Китаєм, але й з іншими ключовими глобальними та регіональними гравцями, передусім з Європейським Союзом. Також ми маємо бути готовим до швидкої адаптації зовнішньополітичної стратегії у відповідь на зміну міжнародних умов і глобальних викликів.
Будемо спостерігати за розвитком подій, але одне ясно: у цьому великому геополітичному пазлі Україна має зайняти своє місце з розумінням своїх стратегічних інтересів.