Юрій ВАНЕТИК, адвокат, політичний стратег,
член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції
WEST SUPPORT (США)
Трохи більше року тому розвідки США та Великобританії позначили 16 лютого 2022-го найбільш вірогідним днем можливого масштабного наступу Росії на Україну. У результаті все почалося за 8 днів – 24 лютого. Але вже починаючи з 13 лютого минулого року низка найшвидших українських нардепів, бізнесменів та олігархів бігла з України повним ходом.
За 10 днів до реального початку повномасштабної війни з Києва лише в найближчу до прогнозованої дати наступу неділю вилетіло близько 20 чартерів та приватних літаків. Тоді ЗМІ зазначали, що такого масового відльоту не спостерігалося останніх років 6.
Що думають у США про відомих людей, котрі свого часу публічно присягалися Україні у вірності, а потім її тупо кинули? Наскільки вони на очах, на слуху за кордоном і чи може війна списати їхні колишні «заслуги» перед країною, яку вони так нещадно доїли, а рік тому просто кинули?
Про таких людей знають і в Європі, і в США. Багато колишніх українських політиків тихо пересиджують ситуацію в контексті безпеки своєї сім'ї та себе. Я не думаю, що вони є комфортними для Європи. Багатьом з таких, які їдуть до США і перебувають тут через причини, які мені не зовсім зрозумілі, на сьогодні в Америці комфортніше. Європа стала менш зручною для них, як мені здається. Особливо для тих, хто має російський хвіст. Що вони тут роблять? Мало що вони роблять. Це те, що я знаю. Вони просто пересиджують екстремальну ситуацію в частині Європи, де сьогодні триває війна.
Як вважають адекватні люди за океаном, реакція на українських «перелітників» та їхню минулу «діяльність» – це лише питання часу.
Настане час, коли їх виводитимуть «на чисту воду». Це й санкційний фактор, тому що зараз просто кудись поїхати та пропасти з поля зору тієї ж преси чи громадськості – неможливо. Зараз на них відбувається, так би мовити, системний наїзд. Так ще й тому, що їхні підходи, їхня культура ведення справ не тільки не відповідає культурі західній, вона не відповідає реальності війни в нашій країні (або вже їхній колишній країні). Їхні методи ведення справ, їхня риторика... Для 90-х років, можливо, вона і була природною, але зараз усе змінилося і звичний для них стиль поведінки для цивілізованого світу вже просто неприйнятний.
Навіть у країні, де вони жили – Україні – до них уже дедалі менше толерантності, як я знаю. Нині неможливо ніде сховатися. Спочатку їх упізнаватимуть у якомусь невеликому місті, потім у цілій країні, потім у Європі про них знатимуть, потім в Америці. Я гадаю, що це просто питання часу. Думаю, що протягом року деякі люди стануть ізгоями у тій країні, де вони зараз перебувають. Їм потім доведеться їхати з Європи. Вони можуть поїхати до ОАЕ, Туреччини, ще кудись. Але, я думаю, ті самі Емірати рано чи пізно їм також «закриють подих». Як Швейцарія, Емірати теж будуть зацікавлені себе поступово очищати, щоб не стати якоюсь безмежною офшорною зоною, що закриває для країни і банківські відносини, і ділову активність, і репутацію.
Поки що для таких людей знаходяться тимчасові притулки. Але їх буде все менше і менше через те, що такі люди ставатимуть все більш і більш токсичними для Європи та інших країн. Тому для них виходів небагато. Може, у результаті для них притулком стануть хіба що якісь країни Латинської Америки чи Африки.
Я не великий фахівець в українській політиці, але з того, що я чую і читаю, подібним людям буде все важче знайти можливість повернутися в українську політику та в Україну як таку, якою б вона не стала після цієї війни.
Часто чую питання: «Звідки, як думаєте, у цих людей такі величезні гроші, що в досить молодому віці деякі з них мають мільйони чи мільярди доларів статків?».
Я здогадуюсь звідки у них гроші... Я ще розумію, коли людина винайшла, наприклад, WhatsApp, зробила якесь відкриття, отримала спадщину або вивела компанію на біржу, розвинувши її та зробивши успішною. Логічно, що тоді можна пояснити її величезний статок. Але коли без виразного походження ресурсів політики мають величезні кошти, ще й у такій далеко не найбагатшій країні, як Україна – це виглядає вкрай підозріло для цивілізованих країн світу. За це у нас, у США, багато хто й критикує Україну – за корупцію та олігархів, які мають відношення до політики і, через це, запускають руку до бюджету країни.
Але, я думаю, що так у будь-якій країні відбувається, що розвивається. Я впевнений, що в Україні в результаті все буде добре. А те, про що я говорив вище – просто проблеми зростання та очищення.
PS. Примітно, але деякі з тих, хто зараз спокійно чекає на «негаразди» за кордоном – у країнах Європи чи США – були лояльно налаштовані до агресора. Дехто навіть створював необхідне тло для потрібної картинки, а дехто навіть побічно чи прямо допомагав Кремлю, обіцяючи, що «як тільки Росія вторгнеться у певні ключові міста на сході України, українці не чинитимуть опір» і побіжать із хлібом-сіллю до «визволителів». За це нібито росіяни навіть погодилися не завдавати ударів по різних об'єктах інфраструктури, що знаходяться у власності колабораціоністів.
Але все пішло не так. І зараз уже, за рік війни, окремі донедавна проросійські елементи змінили тактику. Деякі з них швиденько перетворилися на «ура-патріотів», які намагаються замовчувати про те, що втекли з України, побоюючись народного гніву та викриття їх співпраці з російськими спецслужбами та воєнщиною.
Крім того, як зазначають авторитетні американські ЗМІ, окремі з ділків навіть будують плани повернення в Україну після війни, піаряться на допомозі ЗСУ і все голосніше заявляють про бажання взяти участь у відновленні країни, яку вони самі роками нахабно обкрадали, будучи при владі або поруч з нею.
Вони й не здогадуються, наскільки вони вже стали в Україні токсичними, як би не намагалися комусь сподобатися або перебити чимось свій минулий корупційно-кримінальний modus operandi.