На початку липня у виданні Foreign Affairs побачила світ стаття, назву якої можна перекласти приблизно так: "Думати про немислиме в Україні: Що трапиться, якщо Путін зважиться на ядерний удар?". У ній автор ставить запитання, яке з кожною успішною операцію ЗСУ проти російських загарбників стає все актуальнішим: чи зважиться кремлівський карлик на ядерний удар, раз-у-раз переконуючись, що йому не перемогти Україну в конвенційній війні? І якщо зважиться, якою буде реакція колективного Заходу?
Читайте також: Кремль б'ється у конвульсіях: аналіз сил та засобів окупантів на всіх фронтах
Слід розуміти, що Україна наразі деконструює засадничий міф, на якому тримається путінський режим: мовляв, ми брутальні варвари, які грають не за правилами, але з нами краще не сваритися, бо буде гірше. Україна демонструє, що з кремлівськими гопниками можна розмовляти тільки мовою сили. Іншої мови вони не розуміють. Доведено 2014-15 роками.
Але деконструкція міфу про "другу армію світу", з якою краще не звʼязуватись, підважує самі підвалини конструкції, яку в Росії вибудував Путін і стрижнем якої є т.зв. "силовики" (термін, який не має аналогу в англійській мові). Українці демонструють слабкість путінських "силовиків" і це матиме наслідком, що раніше чи пізніше в самій Росії засумніваються, чи путінські "силовики" дійсно сильні і чи дійсно їх варто боятися? А чи це Голіаф на глиняних ногах? І тоді будівля російської державності, збудована на страху перед владою в особі "силовиків", завалиться наче картковий будинок...
Саме тому ставки в нашій війні настільки високі. Завалиться або держава українська або держава російська. Саме тому, що російська державність не є самодостатньою, їй весь час потрібно самостверджуватись через підкорення чужих територій та приниження інших націй. Мовляв, ми брутальні варвари, але з нами краще не звʼязуватись. Або більш елегантно за Блоком:
"Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы.
Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, скифы — мы! Да, азиаты — мы,
С раскосыми и жадными очами!"
І тому ризик того, що Путін натисне ядерну кнопку, зростає з кожною перемогою ЗСУ. І саме тому західні інтелектуали-опортуністи, як втім і деякі західні політики, закликають нас "дати Путіну зберегти обличчя", сісти за стіл перемовин, віддати території в обмін на мир, тощо...
Проблема в тому, що з росіянами не можна домовитись. Бо Україна та Росія – наразі сполучувані сосуди. Чим краще у нас, тим гірше у них. І навпаки. Наша перемога – це не просто поразка Кремля, це троща путінського режиму, а можливо й російської державності. Бо раптом весь світ побачить, що Росія не та, за кого себе видавала. Що це не брутальна варварська сила, з якою слід миритись, а наскрізь поточений корупцією симулякр. Що це держава-фантом. Що король насправді голий...
Читайте також: Ракетні удари Росії: три проблеми, які намагається вирішити Кремль
Що ж робити, коли кожна наша перемога на фронті збільшує ризик ядерного удару по Україні? Відповім те, що відповідав на схоже запитання перед великою війною: si vis pacem para bellum – хочеш миру, готуйся до війни. Хочеш вижити під час ядерного удару, готуйся до нього заздалегідь. Бо проста логіка підказує: краще готуватися до найгіршого, яке не трапиться, аніж бути неготовим, коли воно трапиться.
І останнє питання. Чи можна в принципі приготуватися до ядерної війни? Вичерпної відповіді ми не знаємо, оскільки досі в історії людства був лише один прецедент використання ядерної зброї у воєнних цілях. Але сотні випробувань, які проводили різні країни, свідчать, що тактичний ядерний удар безумовно руйнівний та ніщивний, але в нього є свій обмежений радіус дії.
В решті-решт автор статті в Foreign Affairs правильно закликає почати думати про те, що донедавна вважалося немислимим. Бо ще півроку тому ми не могли собі уявити, що Київ бомбитимуть, а кияни ховатимуться від ракетних ударів у метро. Що влітку в Одесі не можна буде скупатися. Що Харків стане одним з найнебезпечніших міст на землі...
Хтось про це подумав – і тому ми спромоглися не тільки зупинити, а й відкинути ворога. На часі серйозно думати про те, що ще вчора здавалось неможливим.
Читайте також: Росія вже програла війну: про що свідчать цифри дефіциту військових ресурсів