Коли ми аналізуємо зовнішньополітичні виклики, з якими Україна стикатиметься у 2023 році, то зрозуміло, що їх насправді набагато більше, ніж ми про це говоримо в засобах масової інформації. Тим не менш, не можна не погодитись з тим, що головним і центральним викликом для України у наступному році залишатиметься російська агресія і російське широкомасштабне вторгнення проти нашої держави. Україна повинна продовжувати боротьбу за свою незалежність та суверенітет.
Які завдання необхідно Україні вирішити для того щоб максимально протидіяти тим викликам, з яким ми стикаємось з боку рашистської федерації. Можливо виділити декілька стратегічних напрямків:
1. Нарощування військово-технічної підтримки для нашої держави. Тобто доведення до фінального кінця багатьох принципових питань по передачі важкого озброєння. Однозначно ми бачимо, що у багатьох подібних питаннях є значний прогрес. Тому дуже важливо зберегти і пришвидшити темпи військо-технічного забезпечення з боку партнерів.
2. Посилювати й надалі санкційний тиск проти російської федерації. Станом на грудень 2022 року російська федерація є лідером серед підсанкційних держав за кількістю введених санкцій проти її юридичних (в тому числі і державних організацій) та фізичних осіб. Більше 12 900 санкцій було введено проти рашистської федерації станом на кінець 2022 р. Це майже в чотири рази більше ніж кількість санкцій проти ірану, який знаходиться більше 40 років під санкціями. Ключове – потрібно дотиснути аспект контролю можливих шляхів обходу цих санкцій. Чим безпосередньо займається група Єрмак-Макфол і, враховуючи кількість введених санкцій, в них є ефективний механізм комунікації із західними партнерами для доведення тієї чи іншої інформації.
3. Поглиблення європейської та євроатлантичної інтеграції. Україна змогла домогтися зміни підходів ЄС до себе за дуже короткий проміжок часу за рахунок єдності політичного керівництва держави, військових та народу України. 2023 рік має стати роком значного просування по євроінтеграційному шляху для того, щоб поступово вже виходити на етап перемовин щодо членства з Європейським Союзом. Паралельно з цим потрібно поглиблювати відносини з НАТО на політичному та військовому рівні. В політичному - це збільшення прихильників членства України в альянсі. У військово-технічному сенсі - дотиснути питання збільшення фінансування Організацією Північноатлантичного договору різноманітних програм по військовій підготовці або по закупівлі того чи іншого озброєння саме для України.
4. Разом з військовими перемогами, разом з нарощуванням військової могутності нашої держави, однозначно керівництво держави і Президент України буде продовжувати просувати власний мирний план, який було представлено на саміті G20. Цей крок виглядає абсолютно ефективним і дуже своєчасним оскільки рашистська федерація достатньо системно працює з багатьма державами Азії та Африки, або з багатьма «сомневающимися», або тими, хто хоче зберегти обличчя для рашистів (це і лобісти, і різного рівня політики в Європі), і через західні медіа просуває тезу про те, що начебто керівництво України бачить лише військовий сценарій закінчення війни. Однозначно, що рашистська сторона постійно маніпулює цим питанням. Адже коли вони намагаються просувати ці тези, як мінімум справедливо було б сказати, що саме російська федерація розпочала агресію проти України ще у 2014 році.
Україна ніколи як держава, Президент Зеленський як керівник цієї держави, ніколи не зазіхав на територію російської федерації, ніколи не виступав з односторонніми заявами щодо лише військового сценарію вирішення питань по Донбасу та Криму. Під час президенства Зеленського було проведено майже 88 раундів перемовин в різноманітних міжнародних форматах з російською федерацією щодо вирішення питань пов’язаних відновленням територіальної цілісності України. Ці перемовини не дали бажаного результату. Навіть ті домовленості, які були закріплені у вигляді Мінських домовленостей, рашистською стороною жодним чином не виконувались. Відповідно замість виконання документу, який мав призвести до дипломатичного шляху відновлення територіальної цілісності та суверенітету України, рашистська федерація пішла повноцінною війною проти України. Тобто історична практика 2014-2022 років показали, що рашисти використовують будь-які перемовини для паралельного накопичення військової потуги, для здійснення військових дій проти України та чинення геноциду проти Українського народу. Відповідним чином, коли зараз рашисти намагаються затягнути Україну у переговорний процес - це означає що їм потрібна пауза. Тут слід віддати належне нашим західним партнерам в Британії та США, які теж чітко говорять, що вони на жодному рівні не бачать реального бажання у рашистської сторони проводити ефективні перемовини. Тобто наші ключові партнери розуміють, що рашистам потрібні перемовини для відновлення військової потуги і початку нової хвилі агресії, можливо навіть ще більш широкої, ще більш підготовленої.
Напривеликий жаль, інколи рашистські маніпуляції щодо переговорів спрацьовують, не на стратегічному, але на локальному рівні. Тому дуже важливо буде для України, для всіх політиків, які комунікують з міжнародними партнерами завжди доносити інформацію, що існує мирний план Президента, який передбачає принципові вимоги до рашистськоі федерації, коли ті чи інші перемовини можливі в природі в принципі. І дуже важливо доносити інформацію про те, хто все ж таки розпочав війну проти нашої держави.
Вирішення вищенаведених завдань допоможе максимально ефективно протистояти стратегічному виклику, який існує перед нашою державою. Найголовнішими факторами, які вдалось відновити Україні на міжнародному рівні є саме наша суб’єктність і довіра до військово-політичного керівництва держави. Ці два кити дозволяють і в подальшому закріплювати на міжнародному рівні головний принцип «Нічого про Україну без України». Це визнають всі наші західні партнери, визнають повну незалежність у прийнятті тих чи інших політичних рішень, які необхідні керівництву нашої держави для захисту суверенітету та незалежності.
2023 рік має стати більш ефективним з точки зору просування власних інтересів, адже достатньо прихильною є світова кон’юнктура по відношенню до інтересів України. Тепер не потрібно пояснювати і витрачати час на роз’яснення загроз, які несе рашистська федерація для колективної системи безпеки в Європі. Не потрібно пояснювати рівень глобальної загрози, яку несе широкомасштабне вторгнення рашистів до України, на прикладі продовольчої кризи. Тобто світ став більш динамічним, поглибив своє бачення суб‘єктності України, розуміє ті ризики, які несуть рашисти колективному Заходу.
Тому можемо переконливо казати, що 2023 рік буде більш ефективним, більш масованим з точки зору просування інтересів нашої держави. Умовно кажучи, 2022 рік став роком виживання, створення і підготовки широкої платформи колективного Заходу щодо підтримки нашої держави. 2023 рік стане роком, коли і санкції проти рашистської федерації, і військова допомога, і сприяння Україні в різних питаннях, і фінансова підтримка України - ці всі напрямки почнуть працювати значно потужніше для нашої держави.