Національно-патріотичне виховання – це комплексна система і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молоді патріотичної свідомості, почуття любові та вірності до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Питання національно-патріотичного виховання важливе в контексті забезпечення національної безпеки України.
Початок війни Росії проти України активізувало проблему такого виховання в нашій країні. Національно-патріотичне виховання забезпечує стійкість суспільства, особливо в умовах гібридної війни. У цьому контексті воно сприяє стійкості до пропаганди ворога, зміцненню національної єдності, формуванню відповідальності за країну, підтримці обороноздатності. На жаль, ми маємо констатувати недостатній розвиток цього напряму в Україні:
- За дослідженням Державної служби якості освіти частка учнів та учениць, які вважають українську мову рідною у 2023/2024 році знизилася, порівняно з попереднім роком (з 91% до 74%). У колі друзів та вдома менше 40% учнівства спілкуються суто українською. Так само близько 50% старшокласників вважають мову контенту важливою, 32% учнів та учениць використовують україномовний контент;
- За результатами дослідження суспільної компанії Kantar Україна в червні 2023 року за підтримки Sida було з’ясовано, що кожний третій користувач підліткової аудиторії вподобує російський контент;
- За оцінками ГО "Спільномова", яка ґрунтується на результатах опитування 5-річних вихованців у 6-ти київських ЗДО, лише 15% дітей активно використовують українську мову, 65% належать до змішаної групи, а 20% дітей навіть не розуміють українську мову.
- За словами міністра освіти та науки України Оксена Лісового, школярі 10-11 класів масово виїжджають за кордон, особливо хлопчики. Часто вони вступають там у заклади освіти, які є не кращими за українські.
Що означають ці результати для України? Те, що діти стають більш вразливими до російських наративів, що послаблює здатність України здійснювати ефективні заходи з національної безпеки. Ми можемо побачити наслідки таких тенденцій: ФСБ масово вербують дітей для влаштування підпалів автівок ЗСУ, ТЦК, обладнання ЗСУ, виходу на мітинги проти ТЦК тощо. І багато підлітків погоджуються. Стосовно цього Радіо Свобода створили великий матеріал.
Питання національно-патріотичного виховання набагато ширше, ніж протидія російській пропаганді та їхнім спецопераціям. Це про виховання українського громадянина, який готовий брати активну участь у житті держави, стати ініціативним, любить та є вірним Батьківщині. Це зміни, які не дають швидкого результату, але сприяють якісними змінам через декілька десятиліть.
Часто експерти у сфері освіти вважають, що національно-патріотичне виховання є частиною тоталітарних режимів та їх атрибутів. Насправді ж це далеко не так. Найрозвинутіші і, безперечно, демократичні країни також розвивають цей напрям. До прикладу, у Великобританії перш за все формують почуття патріотизму, моральну стійкість, демократичні цінності. У державі діє принцип КАРЕ (тримати армію під наглядом громадськості), який сприяє підвищенню патріотичних настроїв у молоді. Міністерство оборони також організовує різноманітні програми та заходи, існують спеціальні центри при школах, де школярів вчать не лише військовій справі, а й історії війн, соціальним наукам, основам держави.
Стан національно-патріотичного виховання зараз
Влітку 2022 року було затверджено нову Концепцію національно-патріотичного виховання. Ключовим інструментом у реалізації національно-патріотичного виховання є предмет «Захист України»: зараз іде модернізація викладання цього предмету шляхом підготовки тренерів з «Захисту України», матеріально-технічної бази, створення спеціальних центрів для викладання предмету тощо. Національно-патріотичне виховання також зосереджується на проведенню тематичних подій та екскурсій, забезпечення необхідною літературою, впровадження медіаосвіти, створення історичної пам’яті, розгляд позаурочних тем, навчально-методичні матеріали.
Ці заходи спрямовані за формування цінностей українського громадянина: поваги до національних символів, активної участі у громадському та суспільному житті, верховенства права, поваги до прав людини, готовності до правоохоронної діяльності, толерантне ставлення до цінностей представників інших соціальних груп та національних меншин, готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.
З моменту затвердження Концепції пройшло 2 роки, вона розрахована до 2025 року. Чи є вона дійсно ефективною? Зараз ми можемо зробити певні висновки: концепція національно-патріотичного виховання не охоплює усі виховні аспекти, через що її ефективність знижується.
Як покращувати національно-патріотичне виховання?
Справжні результати національно-патріотичного виховання ми побачимо через десятиліття, але навіть зараз є моменти, які ми маємо покращувати. Очевидно, що не вистачає різноманітних позашкільних активностей для дітей. У школі все чудово: уроки проводяться українською, вивчається і досліджується українська культура та історія, проводиться мінімальна військова підготовка. Але як тільки діти виходять з навчальних закладів, ситуація є зовсім інакшою: вони споживають російський контент, спілкуються російською тощо. Треба розширювати сферу дії національно-патріотичного виховання на різноманітні позашкільні активності: працювати в інфопросторі, залучати до заходів, пов’язаних з українською культурою, тощо. Діти наслідують своїх батьків та сім’ю, а, отже, треба створювати різноманітні програми і для дорослих. Хоч перевиховати їх вже не вийде, проте зменшити їхній негативний вплив можливо.
До програми з національно-патріотичного виховання варто додавати напрацювання націоналістичних громадських організацій, або навіть долучати громадський сектор до шкільної програми. З простого та банального можна інформувати дітей про різноманітні патріотичні заходи, події, програми.
Для якісного покращення програми з історії України не вистачає чіткої позиції держави стосовно тих чи інших подій. Україна не кладе в основу своєї державної політики історію і ми рідко чуємо від посадовців думки стосовно тих чи інших подій (які відображали б ставлення України). Відповідно, позиція, яка відображається в підручниках з історії де-факто залишається лише на сторінках книги: історії України не приділяється достатня увага на державному рівні. Дискусія йде лише від спеціалізованих органів та громадського сектору.
Важливу роль у національно-патріотичному вихованні грає вчитель. Якщо вчитель сам є проросійським або недостатньо вмотивований – результати будуть відповідні. Національно-патріотичне виховання повинно розповсюдитися і на вищу освіту, особливо на педагогічну. Мотивація вчителів багато в чому залежить від фінансового чинника, а тому після розв’язання цієї проблеми, треба наситити їх ідеями виховання майбутнього покоління українців та внесок у захист української державності.
Чи не стане освіта політично заангажованою та насиченою пропагандою?
Варто розбити усі сумніви стосовно цього питання. Ні, освіта не стане політично заангажованою, оскільки йде мова не про просування певних політичних сил та виховання електорату для них, а про державну політику, яка повинна реалізуватися незалежно від влади.
Чи стане освіта насиченою пропагандою? Варто розуміти, що пропаганда – це не негативний інструмент. У широкому значенні це поширення певних знань з метою їх втілення у суспільну свідомість. І вона є всюди, і декларується різними державами. Але такий вигляд національно-патріотичного виховання – це якісний спосіб розв’язати складні проблеми українського суспільства: недовіра до влади, інфантильність, масова еміграція тощо. Якщо ми будемо переживати за те, чи варто діяти настільки рішуче, то нашими дітьми займеться ворог. І ми програємо, навіть вступивши в бій.
Висновок
Національно-патріотичне виховання – важливий аспект національної безпеки України, який може забезпечити опір дезінформації, єдність та згуртованість, готовність захищати країну, зменшити соціальну напруженість та сепаратистські настрої, формувати позитивний імідж України за кордоном, поширити українську культуру.
Наразі національно-патріотичне виховання реалізовується дуже обмежено та охоплює лише деякі сфери життя дитини. Необхідно організовувати більше позашкільних активностей, долучати громадський сектор, приділяти історії України більшу увагу та займатися мотивацією вчителів, які мають бути готові творити майбутнє покоління українців.
Аліса Джугостран. Асоційована експертка
аналітичного центру «Обʼєднана Україна»