Український бойовий досвід трансформує військову допомогу Північної Європи на рівноправне технологічне партнерство. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Двадцять третього серпня 2026 року, на тлі візиту лідерів Північної та Балтійської Європи до Києва, українські та фінські компанії підписали угоди про спільну розробку й виробництво безпілотних літальних, морських і наземних систем. Того ж дня Норвегія підтвердила підтримку обсягом близько дев'яти мільярдів доларів на 2027 рік. Це стало частиною цілої серії домовленостей, підписаних під час візиту.
Найцікавіше тут не гроші, а зміна ролей, адже традиційна логіка допомоги перевертається. Роками підтримка Півночі вимірювалася переданою технікою й коштами. Україна вже не просто отримує скандинавські технології, бо її власний бойовий досвід сам став активом, потрібним арміям НАТО. І це змінює не лише характер конкретних угод, а й місце України в європейській оборонній системі загалом.
Скандинави приходять по український бойовий досвід
Зміст фінських угод показовий. Компанії підписали лист про наміри щодо виробництва й розвитку безпілотних систем саме у Фінляндії, окрему заяву про випуск наземних роботизованих комплексів і меморандум про створення спільного підприємства у сфері морських безпілотників. Зеленський описав це як поєднання українського бойового досвіду з фінськими технологіями.
Ключова деталь полягає в тому, що виробництво розгортається на фінській території й працюватиме як на українську армію, так і на європейський ринок. Тобто йдеться не про допомогу Україні, а про спільний продукт. Зеленський назвав ці домовленості повноцінною співпрацею, що охоплює спільне виробництво дронів і розвиток технологій, а не звичайну передачу коштів чи техніки.
Норвезький пакет побудований за тією ж логікою. Разом із деклараціями Осло виділило сто дев'ять мільйонів євро на розробку й закупівлю морських дронів, ще сто двадцять мільйонів доларів на морські безпілотники, сто дев'яносто мільйонів на артилерійські боєприпаси й окремі суми на програми підтримки та F-16.
Ще наприкінці 2025 року Україна й Норвегія домовилися спільно виробляти українські дрони, і тоді ж було прямо сказано, що Київ ділитиметься з норвежцями своїм досвідом та інноваціями. Пілотну виробничу лінію планували запустити вже цього року. Того ж дня сторони підписали ще й угоду про оборонну співпрацю у форматі Drone Deal та декларацію про стратегічне партнерство, названу на честь Єлизавети, доньки Ярослава Мудрого, яка стала королевою Норвегії.
Дрони стають окремим форматом міждержавних угод
Формат перетворився на сталу практику. Так звана угода про дрони стала окремим типом двостороннього документа, і з Латвією Київ підписав уже шосту угоду в цьому форматі, а раніше подібні домовленості з'явилися з Данією та Фінляндією в межах ініціативи Build With Ukraine. Ідеться про наземні роботизовані комплекси, далекобійні ударні дрони й перехоплювачі, тобто системи, вже перевірені в боях.
Учасники саміту Україна плюс вісім країн Півночі та Балтії домовилися розширювати спільне виробництво дронів, засобів ППО, радіоелектронної боротьби й боєприпасів. Крім того, вони домовилися інвестувати безпосередньо в українську оборонну промисловість, а не лише купувати для Києва готову зброю в третіх країнах.
Причина такого інтересу цілком прагматична. Північні країни мають гроші, промислову культуру й потребу швидко озброїтися перед російською загрозою, але не мають досвіду сучасної війни дронів, який здобувається лише під вогнем. Ще у 2025 році Фінляндія, Швеція, Норвегія й Данія домовилися про спільні закупівлі безпілотних систем, визнавши, що зростання обсягів дозволить промисловості нарощувати потужності й здешевить національні закупівлі.
Український досвід стає тим елементом, який неможливо ані купити, ані змоделювати на навчаннях. Саме тому по нього приходять до Києва. Досвід тут вимірюється не документацією, а тисячами бойових вильотів, під час яких відпрацьовувалися тактика, конструкції й способи протидії радіоелектронній боротьбі.
Україна входить до Європи як технологічний донор
Стратегічний ефект виходить за межі поточної війни. Зеленський прямо називає такі проєкти фундаментом справді самодостатньої європейської оборонної промисловості, що зміцнить колективну безпеку в майбутньому. Для Норвегії ж, як зазначало її міністерство оборони, підтримка України та здобуті в цій війні уроки самі по собі зміцнюють національну обороноздатність.
Тобто вигода тут взаємна й довгострокова, а не благодійна. Європа отримує технології, а Україна виробничі потужності поза зоною ураження. Останнє особливо важливо, адже підприємства в Україні лишаються під постійною загрозою ударів, тоді як лінія у Фінляндії чи Норвегії працює безперервно.
Саме тут криється найважливіший висновок. Після війни український військово-технологічний сектор може стати одним із небагатьох, у якому Україна входитиме до Євросоюзу не як країна, що наздоганяє, а як технологічний донор. Це принципово інша позиція в переговорах і в розподілі ролей усередині європейської оборонної промисловості.
Дрони виявилися тим рідкісним випадком, коли війна створила експортну галузь, а не лише зруйнувала економіку. І Північна Європа першою це визнала на практиці, підкріпивши визнання конкретними контрактами. Для країн регіону це ще й спосіб швидко закрити власні прогалини в обороні, не витрачаючи роки на самостійні розробки з нуля.