Новий освітній закон став поштовхом до дискусій не лише на рівні шкіл національних меншин. Питання мови освіти тією чи іншою мірою торкнулося й вищих навчальних закладів, одним з яких став Ужгородський національний університет.

Про те, як здобувають вищу освіту закарпатські угорці і чи зміниться цей процес через новий закон, Realist дізнавався в Олександра Шпеника, директора Україно-угорського навчально-наукового інституту, що функціонує на базі УжНУ.

— Олександре Оттовичу, як виникла ідея створити на базі Ужгородського університету факультет з угорською мовою викладання?

— Навчання угорською мовою розпочалося в Ужгородському державному університеті в 1963 році і з того часу безперервно проводиться у виші, аби підготувати спеціалістів з угорської мови та літератури. У 2005 році було створено кафедру угорської історії та євроінтеграції, де на основі навчальних планів Міністерства освіти і науки (МОН) проводилися навчання і випуск спеціалістів за категорією "історики" для середніх шкіл. У 2008 році почала працювати кафедра фізико-математичних дисциплін, і після об'єднання трьох кафедр, у цьому ж таки році, був створений і факультет.

Головна ідея створення факультету полягала в тому, щоб ми готували спеціалістів для угорськомовних шкіл Закарпаття, де б вони викладали історію, фізику, математику й угорську мову та літературу. На мою думку, нам вдалося досягти мети, бо в більшості угорськомовних шкіл Закарпаття зараз викладають наші випускники. На сьогодні всі студенти 5-го та 6-го курсів і випускники нашого факультету працюють у школах. Тобто нам вдається запропонувати студентам не лише освіту, а й подальше працевлаштування. Крім того, для нас було важливо не тільки навчати студентів угорською мовою, а й створити умови для належного вивчення української.

— Скільки студентів зараз навчається на факультеті?

— У 2013 році на факультеті навчалось близько 270 студентів, але з початком воєнних дій та економічної кризи їхня кількість різко скоротилася — в 2015-му було майже 180 студентів. Зараз ми починаємо повертатися до тих позицій, які були кілька років тому, і станом на сьогодні у нас навчається приблизно 230 студентів.

— І все ж таки, випускники Вашого факультету, маючи можливість виїхати на роботу в ту саму Угорщину, дійсно прагнуть працювати в школах Закарпаття?

— Безумовно, це індивідуальне рішення кожного випускника, і все залежить від тих умов, які йому можуть забезпечити. Основна ідея полягала в тому, щоб вони залишалися тут, і до моменту, поки заробітна плата і умови роботи в школах були більш-менш адекватними, вони тут і залишалися. Звісно, якщо порівнювати зарплату вчителя в Україні і закордоном, то у нас вона в 4-5 разів менша.

Наших студентів з легкістю приймають на роботу в школи Угорщини, але рівень освітнього процесу та здобутих знань дозволяє випускникам вступати до аспірантури у різних країнах. Тому, можна сказати, що нам вдалося досягти успіхів не лише у підготовці кадрів для шкіл, а й підготувати якісних науковців з високим рівнем доходу. З іншого боку, все одно ми тут народились, і люди б хотіли залишатися на своїй рідній землі. Тому, ще раз наголошую: студенти 5-го та 6-го курсів уже працюють у школах, ми даємо їм можливість піти на вільне відвідування, скласти всі необхідні іспити, але при цьому вони мають робочі місця. Якщо протягом цього року на краще зміниться економічна ситуація і вчителі матимуть гідну оплату, гадаю, більшість з наших випускників тут і залишаться.

— Які іспити потрібно складати, щоб вступити на Ваш факультет?

— Ми йдемо за стандартами МОН, тож, у нас ті самі умови вступу, як і в інших вишах країни. Ви повинні здати ЗНО і на основі його результатів ми за конкурсом приймаємо студентів на навчання.

— Чи є у Вас студенти, які б при вступі не володіли угорською?

— Так, були такі, і навіть зараз є. Ми завжди таких студентів попереджаємо, що фахові дисципліни вивчаються угорською, і питаємо, чи зможе людина навчатися в такому форматі. Переважна більшість з бажаючих зізнається, що вони не так зрозуміли специфіку навчання на факультеті, і не вступає, але є в нас десь п'ятеро студентів, які погодилися. Вони хочуть вчитися саме угорською мовою, незаважаючи на те, що угорську знають не на достатньому рівні. Проте такі студенти запевняють, що до початку перших іспитів досягнуть необхідного рівня у вивченні мови. Таким студентам з радістю допомагають і наші викладачі.

— Ви ніколи не цікавились у таких студентів, що їх мотивує вступити на навчання, не знаючи мови?

— У кожного — по-різному. Треба зазначити, що в нас досить гарні умови навчання, і досить широкий спектр можливостей, на відміну від інших факультетів УжНУ. Наприклад, у нас всі студенти проходять стажування у закордонних вишах і мають можливість здійснювати наукові поїздки до країн Європи. Це достатньо гарна мотивація, щоб навчатися саме на нашому факультеті. Крім того, нам вдалося створити дуже добрі умови для проживання в гуртожитку. Ми його повністю відремонтували. Це теж важливо.

— Ви сказали про гуртожиток, і я одразу ж пригадала конфліктну ситуацію між угорськими та українськими студентами, про яку кілька років тому писали майже всі регіональні ЗМІ. Проблема тоді полягала в тому, що українські студенти обурились, адже ремонт провели тільки в тій частині, де проживають студенти угорського факультету. Чи не повторюються зараз подібні конфлікти? Якщо повторюються, то як вдається їх вирішувати?

— Я досить серйозно відстежую моменти, які стосуються конфліктів на національному ґрунті, особливо в гуртожитках. І можу сказати, що конфліктів, спричинених національними відмінностями чи порівняннями, що "хтось краще живе, а хтось гірше", не було. Ми 1000 років разом живемо, кров у всіх змішана, тому тут немає чистого угорця, українця чи русина, всі переплутані. Конфлікти безумовно є і були, і напевно завжди будуть у гуртожитках, але вони починаються на побутовому рівні. Наприклад, комусь не сподобалось, як ти йдеш або сподобалась твоя дівчина. Всі ці історії трапляються в гуртожитку і не мають жодного національного підтексту. В будь-якому разі я так вважаю і так бачу.

— Ця ситуація, про яку я говорю, активно тиражувалась у ЗМІ. І причиною зазначалась якраз теза: "Чому угорцям відремонтували, а українцям ні?" Тобто, на Вашу думку, це зовнішні маніпуляції?

— Так. Це дійсно маніпуляції, хоча б зважаючи на те, що, якщо й є якісь претензії в українських студентів, то явно не до угорців, бо не Угорщина забезпечує гуртожитками студентів інших факультетів. Хоча, хотів би наголосити, що для уникнення таких думок, про які ми зараз говоримо, угорський уряд виділив кошти на ремонт одного поверху гуртожитку, де проживають студенти інших факультетів. Це призвело до поліпшення взаємовідносин студентів.

— Якою мовою Ваші студенти складають іспити, зокрема державний атестаційний іспит?

— Фахові дисципліни у нас складаються угорською, але студент має право робити це будь-якою мовю, яку він хоче. Загальноуніверситетські іспити всі складають українською мовою. Захист дипломних робіт також відбувається українською, адже на ньому присутні викладачі з інших факультетів чи навіть університетів.

— Чи змінилося щось у роботі факультету після ухвалення нового закону про освіту?

— Закон вніс дуже багато негативу в міждержавні відносини та позначився на сприйнятті угорською меншиною своїх прав у рамках Української держави. На мій погляд, хоч я і не правник, закон антиконституційний. Щодо нашого факультету, то безпосереднього впливу на нас він не має. В законі написано, що один або декілька предметів можна викладати мовою меншин. В цілому у нас так і відбувається. Декілька предметів викладаються угорською, решта — українською. Це було нашим першочерговим задумом. Проте, якщо дивитися по суті, то ми втрачаємо сам сенс існування факультету, оскільки не буде потреби в угорськомовних викладачах для шкіл, то й самих шкіл не буде. Крім того, знаючи настрої угорців, вони реагуватимуть на такі неприємні закони і просто виїжджатимуть з України. Таким чином, у нас не стане мотивації вчитися тут, бо не буде можливості працевлаштуватися.

— Тобто Ви вважаєте, що подібні дії української влади призведуть не до активізації угорської меншини у відстоюванні своїх прав, а, скоріше, до їх виїзду з України?

— Угорці відстоюють свої права, зокрема було зібрано 64 тис. підписів проти ухвалення цього закону. Якщо врахувати, що чисельність меншини сягає 150 тис., то виходить, що кожен дорослий підписався під цим зверненням. Як виявилось, українська влада цього не слухає і цим не цікавиться. Угорці завжди були законослухняними, і якщо Україна зараз так ставиться до своїх громадян, а вони є громадянами України, то варіантів виходу з ситуації небагато.

— Яка альтернатива? Ви як людина зі значним "багажем" роботи в освітній сфері, бачите якесь вирішення ситуації, що дозволить залагодити конфлікт, але при цьому пооліпшить рівень володіння українською серед угорців? Тому що я кілька днів тому особисто їздила в села на угорському кордоні, й там діти дійсно не знали української мови.

— Давайте розмежуємо ці два питання. Якщо говорити про знання угорцями української мови, то маю такий приклад. Я недавно їздив в Івано-Франківську область, і половину слів, якими люди в селі говорять, не розумів взагалі. Знання мови чи незнання – це суб'єктивна точка зору. Знання вимірюється державними стандартами. Українська держава має два дуже важливі моменти, які підтверджують знання людиною мови: перший — це атестат про загальну середню освіту, другий — це ЗНО. Якщо людина отримала атестат, значить держава підтверджує, що вона знає мову. Все інше — це демагогія. Якщо ми поїдемо в будь-яке українське село в глибинці, то там так само ніхто не здасть добре ЗНО з української мови, як і в угорському селі. Можу навести приклади.

В Ужгороді є 20 шкіл, з них дві школи угорськомвні. У 2017 році при здачі ЗНО з української мови та літератури угорська школа була на 10-му місці між усіма школами. Значить, що в 10 українських школах мову знають гірше, ніж в угорській.

— Питання більше про сільську місцевість, бо в містах змішане середовище, і діти все ж таки мову знають.

— Знав, що Ви це запитаєте. Можу продовжити. Статистика Ужгородського району така: 30% шкіл – угорські, 70% — українські. Знову ж таки, візьміть статистику за минулий рік: 23% випускників угорських шкіл не здали ЗНО з української мови та літератури і 23,5% учнів українських шкіл теж не здали аналогічне ЗНО. Про що це говорить? Що учні угорських шкіл в Ужгородському районі все ж таки краще володіють українською, ніж учні українських.

— Для об'єктивності варто порівняти ці показники в Берегівському чи Виноградівському районі, вони будуть відмінними від Ужгородського району.

— Там зрозуміло, чому так відбувається. У Берегівському районі, наприклад, більшість учнів, які планують продовжувати освіту, після 8-го класу переходять навчатися до ліцею або виїжджають на навчання закордон. У школах залишаються ті, хто апріорі не хоче вчитися і не планує вступати до ВНЗ. Вони вибрали собі шлях робітників, працівників сфери обслуговування, фермерів і т. ін. Тому, якщо врахувати цю специфіку і порівняти зі статистикою будь-якої іншої області України, рівень знання мови буде майже однаковим. Тому, як я вже казав, єдиний об'єктивний критерій оцінки знання мови – це атестат і ЗНО, решта — від лукавого.

— Під час спілкування з директорами угорських шкіл дізналася про те, що вони незадоволені умовами ЗНО для представників меншин, оскільки їхнім учням доводиться конкурувати з учнями, для яких українська мова є рідною. От Ви навпаки кажете, що ЗНО — це вимірник знання української мови. Отже, на чиєму боці правда?

— Зрозуміло, що ЗНО з української мови та літератури можна здавати складати лише українською. Стосовно інших предметів, то ще за радянських часів була можливість для представника будь-якої меншини складати іспити тією мовою, якою він навчався у школі. Ця практика існує в усіх країнах світу, в тому числі й в Угорщині. В цьому немає проблеми, коли ми вимірюємо знання з математики, хімії чи біології. Знову ж таки, новий освітній закон має на меті позбавити угорців цієї можливості, і це ще більше обмежуватиме можливість дітей вступати до вишу. Хоча ця можливість була, і якщо право вже було надано, то забирати його неправильно.

— Тож, повернемось до варіантів вирішення ситуації. Яке Ваше бачення?

— По-перше, я вважаю, що ми маємо дотримуватись законів України, основним з яких є Конституція. Якщо ми це почнемо робити, тобто ми як Україна, то, гадаю, в нас дуже гарні перспективи і в Європі, і в світі. Якщо ж ми не будемо дотримуватися своїх же законів, то шанси на вихід з будь-якої кризи мінімальні. Немає проблем, хочете, щоб ми тут навчались однією лише мовою, змінюйте Конституцію, будемо казати тоді, що от, ми додержуємось закону. Але Конституцією ці права надані, і будь-який закон, що приймається, не може їй суперечити.

— Зміна законів — це одне питання, але все ж є речі, які реально мотивують людей. От Ви спілкуєтеся вже не з одним поколінням закарпатських угорців, як вважаєте, що мотивує їх виїжджати чи залишатися?

— Було б дуже просто сказати, що це матеріальна складова. Звісно, вона важлива, і для молоді в тому числі. Проте не менш важливими є права і свободи, а ще — перспективи. Якщо можуть бути забезпечені в державі класичні права і свободи і продемонстрована перспектива, цього може бути достатньо для того, аби залишитися. Все інше прив'яжеться.

— Тобто економічна складова – це не основа мотивації?

— Усі говорять про економіку, і я згодний на 100%, що матеріальне забезпечення — це важливо, але молоді потрібно комфортно почуватися там, де вона живе.

— Наскільки в даному ключі для закарпатських угорців важливою є прив'язаність до рідної землі? Чи важливо їм жити саме там, де вони народилися?

— Безумовно ці питання важливі, тому вони тут вже понад 1000 років й живуть. Але кожен сам вирішує, що для нього краще. За останні 20-30 років дуже багато угорців виїхало, і це дійсно масштабні показники.

— Як реагують Ваші студенти на сьогоднішню ситуацію в Україні? Чи бачать вони себе в цій країні через 10 років?

— Я думаю, що на це питання не відповість будь-який студент. Адже ситуація в країні дуже нестабільна. Ми не бачимо руху до Європи, хоча дуже схвально сприймали всі намагання рухатись у напрямі ЄС. Проте ті дії, які наразі бачимо, якраз призводять до зворотного ефекту. Хто міг би сказати три роки тому, що Україна посвариться з румунами, угорцями і поляками? Тому я говорю, що дуже важливо, аби людина, яка живе в країні, знала свої перспективи.

— Чи збільшилась допомога з угорського боку після ускладнення економічної і політичної ситуації в Україні? Чи готові вони далі допомагати угорцям в Україні?

— Угорщина дуже багато допомагала не лише угорцям і Закарпаттю, а й усій Україні. Дуже великі програми допомоги були й у гуманітарній та фінансовій сферах, в інфраструктурі. Це на даному етапі, наскільки я розумію, припинено. Угорці взагалі кажуть: "Нам простіше всіх вас перевезти в Угорщину, ніж тут вами займатись". Вони розуміють наші проблеми і допомагають. В основному для студентів — це формат грантів. Можна виграти грант, отримати кошти і поїхати на навчання чи провести дослідження. У такому форматі допомога залишається незмінною. Але ситуація (ухвалення освітнього закону. – R⁰) з їхньої точки зору є неприйнятною.

— Тобто вони підтримують ті проекти, з якими було розпочато співпрацю, але нових домовленостей не укладають?

— Нові проекти, скоріш за все, будуть реалізовуватись, але лише в рамках Закарпаття, бо тут живуть угорці. Хоча насправді угорці хотіли б допомагати всій Україні і мали для цього купу можливостей.

— Чи можете Ви назвати три фактори, на які Міністерству освіти і науки варто звернути увагу при роботі з меншинами?

— Насамперед потрібно виходити на діалог, бо поки те, що ми бачимо – це монолог. Діалог означає, що ми маємо один з одним сісти і поговорити, що турбує кожну зі сторін. Якщо ми говоримо про те, щоб угорці краще знали українську, питань немає. Вже 10 років угорська сторона пропонує проект фінансування випуску посібників, підручників та словників з української мови для угорців. Якщо це питання основне, то ми обома руками за те, щоб угорці, які тут живуть, ще краще знали українську мову. Це той момент, який ми абсолютно підтримуємо. От тільки особисто в мене складається враження, що не цього намагаються добитися цим законом. Скоріше намагаються зробити так, щоб угорців тут взагалі не було. В нас було багато пропозицій, але закон прийняли такими, яким ми зараз його бачимо.

Після ухвалення цього закону… На жаль, після ухвалення… До нас приїжджала вже й міністр освіти, й якісь дискусії вже розпочалися. Поки, звісно, ми не бачимо їх результат, але однозначно вітаємо той факт, що міністерство хотіло б цю проблему якось владнати.

Розмовляла: Марiчка Бровдi
Фото автора