Однією з найбільш обговорюваних подій, що відбулися в минулому році, стало ухвалення Верховною Радою України нового закону України "Про освіту". Буквально через кілька днів сусідні країни виступили з критикою мовної норми нового освітнього закону, назвавши її антиконституційною. Найбільшу кількість незадоволення висловив уряд сусідньої Угорщини.

Realist відправився на Закарпаття, щоб на власні очі побачити, як живуть і навчаються українські угорці та наскільки суттєво новий закон змінить їхнє життя. Допомогти розібратися у питанні ми попросили директора Виноградівської ЗОШ №3 Габріелу Степанівну Гомокі.

— Габріело Степанівно, от Ваша школа є угорськомовною, можете розповісти, як саме відбуваються заняття? Скільки діток навчається на даний момент? Які історичні причини того, що саме у Вашій школі навчальний процес проходить угорською?

— Спочатку трохи ознайомлю вас з історією нашої школи. Це навчальний заклад з угорською мовою викладання, але, зрозуміло, що навчальний предмет "українська мова" викладається українською. Я сама є вчителем української мови та літератури. Що важливо, учні нашої школи не лише "чисті" угорці. Знаєте, міське середовище — воно завжди змішане. Більшість діток володіє як українською, так і угорською мовами. З історії варто згадати той факт, що наша школа як окремий заклад існує вже 25 років. За радянських часів школа належала до ЗОШ № 8, яка була найбільшою в місті, і мала статус, так би мовити, інтернаціональної.

Зараз наша школа знаходиться в будівлі колишнього муніципалітету, в архітектурній пам'ятці обласного підпорядкування. В стінах нашої школи свій перший концерт дав дев'ятирічний Бела Барток, видатний угорський композитор. Сама школа носить ім'я барона Жігмонда Перені, він один з тих людей, які зробили дуже багато для того, аби угорці як нація стали самостійними. Ще з часів Австро-Угорщини він доклав чимало зусиль для перемоги визвольної війни угорського народу.

У школі функціонує ряд гуртків для позаурочного дозвілля. Крім того, у школі навчаються учні зі спеціальними фізичними потребами. На жаль, не маємо інклюзивних класів, але є в нас діти, які перебувають на індивідуальній формі навчання.

— Скільки уроків української мови передбачено для учнів школи залежно від року їхнього навчання?

— Наша школа бере участь в обласному експерименті, розробленому Інститутом вдосконалення якості освіти та департаментом освіти Закарпатської ОДА. Цей експеримент дає нам можливість збільшити кількість годин для вивчення української мови, починаючи з 5-го по 8-й класи. В 5-му класі школярі мають для вивчення української мови сім годин на тиждень. У 6-му та 7-му класах діти мають шість годин української мови на тиждень. Я вважаю, що цього більше ніж достатньо, аби угорці розмовляли українською на належному рівні. У початковій ланці в нас передбачено 3-4 години української на тиждень. Аналогічну кількість передбачено і для учнів 9-11 класів.

— Тож, відповідно до нового закону України "Про освіту" вам доведеться збільшувати цей обсяг і змінювати навчальний процес?

— Хочу передусім наголосити, що даний закон є надзвичайно важливим для освітнього життя країни. Він дасть змогу підготувати дітей до реалій життя. Ми зможемо давати дітям більше практичних знань, налаштовувати їх на те, аби вони вміли застосовувати свої знання в реальному житті. Проте для шкіл з викладанням мовою національних меншин даний закон шкодитиме, якщо його інтерпретація залишиться в тій формі, яку має основний закон про освіту.

Зараз ми чекаємо на ухвалення другого закону, який випливає із закону "Про освіту" – це закон "Про загальну середню освіту".

Адже людина мислить і бачить сни рідною мовою. Ми починаємо розмовляти мовю матері. Тому здобути реальні стовідсоткові знання людина може лише своєю, рідною мовою. Зважаючи на це, ми чекаємо змін до ст. 7 освітнього закону. Бо зараз, наприклад, для нас залишається незрозумілим, що означає "один або деякі предмети", "деякі" — це два чи всі? Ось це такі нюанси, які потрібно конкретизувати. Загалом навчатися державною мовою у школі з викладанням мовою національних меншин – це нонсенс. Адже якщо ця норма набуде сили, то такого поняття, як "школа з викладанням мовою національних меншин" просто не буде. Це, в свою чергу, зашкодить самобутності національних меншин. Тим паче, що дітки в нашій школі, на відміну від шкіл в угорськомовних селах, приходять зі змішаних сімей і на певному рівні вже володіють українською. Тобто ми не починаємо вчити їх української "з нуля". Ми вважаємо, що угорців можна навчити державній мові.

— Яким чином?

— Наприклад, зараз завдяки згаданому регіональному експерименту у нас збільшилася кількість годин української мови, всі навчально-виховні заходи проводяться двома мовами, всі навчальні предмети викладаються двомовно. Це означає, що навчальний предмет ведеться угорською, але термінологія записується і вивчається як українською, так і угорською мовами.

— Ви видстежуєте якимось чином життя випускників школи, наприклад, в які вузи вони вступають — українські чи закордонні?

— Ми відстежуємо вступ і подальше навчання своїх випускників (як 9-го, так і 11-го класів) вже шість років поспіль. І за цей час ми помітили цікаву тенденцію: якщо 5-6 років тому більшість дітей продовжували навчання за кордоном (в Угорщині, Чехії, Великобританії, Польщі), то за останні 3-4 роки популярності набуло паралельне навчання в двох країнах. Минулого року з 12 випускників лише п'ятеро виїхали на навчання закордон, всі інші вступили до українських вишів.

— Тобто, незважаючи на те, що діти вчилися в школі з викладанням мовою національних меншин, їм вдалося успішно скласти ЗНО для вступу в українські виші?

— Так. Хоча велика проблема у нас існує зі складанням ЗНО з української мови і літератури. Адже учні з нашої школи складають ЗНО з української мови на таких саме умовах, як і школярі з українських шкіл. Хоча треба розуміти, що скласти ЗНО рідною мовю і мовою держави – це різні речі. Попри це, нашим учням вдається подолати поріг, необхідний для вступу. Є в нас проблеми зі складанням ЗНО з інших предметів, ми над цим працюємо, але це довгий і кропіткий процес. Я думаю, що для дитини, яка вчиться систематично, навіть у школах національних меншин, не має виникати суттєвих проблем зі вступом до вишу.

— У вас на сайті міститься інформація про проблеми, з якими зустрічаються учні школи під час проходження предметних олімпіад. Чи не заважає їм мовний бар'єр?

— Олімпіади, як проводяться, — це шкільний тур, районний тур, обласний тур і по деяких предметах є республіканський тур. Учні нашої школи виконують завдання на своїй рідній мові в межах школи, зрозуміло, що завдання з української мови виконують українською. Переважно проблеми виникають на рівні районного туру — або взагалі відсутні переклади для національних меншин, або вони неточні чи неправильні, наприклад, у разі точних наук, або якщо ці переклади навіть є, то роздають їх на дві години пізніше від завдань українською. Таким чином, учні з числа меншин перебувають у нерівних умовах.

— Якщо дитина має гарний базис, то чи не доцільніше їй вивчати точні науки українською, щоб не бути залежним, коли потрібно банально щось порахувати?

— Насправді ми досить давно практикуємо двомовне вивчення предметів. Близько семи років тому функціонувала регіональна програма двомовного вивчення предметів у школах меншин. З того часу ми її не закинули. Вона продовжується в тому форматі, про який я вам говорила, коли вивчення термінології точних наук проходить двома мовами. Проте повністю переходити на викладання українською мовою точних наук – це парадокс. Дитина просто не буде розуміти. Двомовне вивчення — це нормально в тому разі, коли вчитель пояснює новий матеріал рідною мовою, а далі вже дитина вчить термінологію українською. Таким чином у неї вже є хоча б розуміння предмету, адже дитина краще засвоює матеріал рідною мовою, ніж державною.

— До речі, де ваші колеги вчителі здобували освіту — в Україні чи за кордоном?

— На даний момент з 34 педагогів лише одна вчителька здобула свою освіту в Угорщині. Всі інші педагоги навчалися у вишах Ужгорода, Берегова, Тернополя, Дрогобича і Києва.

— Тобто всі ваші педагоги двомовні?

— Так, усі педагоги володіють українською і угорською мовами.

— Колись я їздила в румунське прикордонне село, і мала там цікаву розмову з місцевим молодим хлопцем. Він спілкувався українським діалектом, але, незважаючи на етнічну приналежність до українців, вважає себе румуном. Ким вважають себе учні Вашої школи? І ким Ви себе вважаєте?

— Ми живемо в Україні, отже, кожна людина має володіти українською мовою. В кожному класі в нас є як угорська, так і українська символіка. Учні нашої школи розуміють, що вони живуть в Україні і є громадянами України, але вони угорці. От до вашої розповіді додам один цікавий факт. На даний час майже чверть учнів нашої школи є українцями. Батьки виявили бажання навчати дітей в школі нацменшин, попри те, що діти не знають угорської мови.

— Це цікаво. Чи легко було українським дітям адаптуватися до навчання в угорськомовній школі?

— Для нас ця ситуація була нелегкою, бо все ж таки угорський менталітет відрізняється від українського. Ми думали над тим, що зробити, аби полегшити адаптацію дитини, і ось вже майже три роки ведемо підготовчу групу. Це тригодинна підготовча група для вихованців дитячих садків, які через рік прийдуть до нас у перший клас. Така група функціонує виключно для українців. Звісно ми не навчимо дитину говорити за такий короткий термін, але після цих занять вона вже зможе брати активну участь у навчальному процесі.

Мене як педагога зацікавило питання, чому українці віддають дітей в угорськомовну школу, і я вирішила провести невелике анкетування. Одним з питань анкети було таке: "Як ви вважаєте, після закінчення школи ваша дитина матиме менталітет українця чи угорця?". 100% респондентів відповіли, що після закінчення навчання їхня дитина матиме менталітет угорця. Було й питання про те, де батьки бачать майбутнє дитини після закінчення школи — в Україні чи Угорщині. З 24 опитаних батьків 20 відповіли, що за межами України. Певною мірою це свідчить про більш відкрите ставлення до національних меншин, що мені особисто приємно. Люди перестали вважати нас якимось "дивом" і "затурканщиною", і зараз дійсно можна говорити про те, що українці з угорцями живуть дружно. Під час проведення днів відкритих дверей до нас дедалі частіше навідуються українці, бо їм дуже цікаво, яка ж це — угорськомовна школа, і що там робиться.

— А яким чином, до речі, вам допомагає угорський уряд, як це відбувається?

— Матеріально-технічну базу поліпшувати ми можемо здебільшого лише за рахунок тих коштів, які виграємо через гранти угорської сторони. Держава теж нам виділяє мінімальну кількість коштів — ви розумієте, що порівнювати позиції двох країн не варто, бо, як не крути, Україна поки що залишається бідною державою. Тому ми виховуємо майбутнє покоління так, щоб ми жили краще тут, в Україні. Угорський уряд робить все для того, щоб угорці, які живуть в Україні, залишалися і розвивалися тут, адже наша домівка і батьківщина тут, а не в Угорщині. Ми є угорцями на своїй рідній землі, яка є територією України. Угорський уряд щорічно надає грошову допомогу кожному педагогу, який викладає в школі з угорською мовою викладання. Крім того, угорський уряд повертає кошти батькам наших школярів за харчування. Ви знаєте, що харчування йде за батьківські кошти. Аналогічна ситуація і в дитячих садочках. Для тих батьків, які віддають дитину вчитися в школу меншин, урядом Угорщини передбачена щорічна разова допомога. Отже, я вважаю, що угорський уряд дуже мудрий. Їм не потрібно аби ми їхали в Угорщину, вони хочуть, щоб ми угорцями залишалися тут, на своїй рідній землі. Я вважаю, що це дуже хороша програма, яка гідна наслідування і в Україні.

— Дуже багато українців вважають, що це такий собі "угорський сепаратизм" на Закарпатті. Тобто таким чином уряд Угорщини намагається залишити угорців Закарпаття під своїм контролем, щоб потім претендувати на ту частину територій, які колись історично були в складі Угорщини. Як Ви вважаєте, це просто плітки і спекулювання політиків, чи можливо, є в цьому якась доля правди?

Згаданий сепаратизм — це роздуте питання. Думаю, що кожен закарпатець — бо ми говоримо про Закарпаття — був би радий, якби "український сепаратизм" проявлявся тією самою мірою, якою проявляється цей нібито "угорський сепаратизм". Всі були б раді, якби український уряд так піклувався про своїх людей, як це роблять угорці. Якщо це "угорський сепаратизм", то чому угорці будують садочки і ремонтують школи в Україні? Чому угорці виділяють кошти для ремонту доріг, для чого? Для того, щоб ми тут залишалися, на своїй рідній землі, яка є Україною.

Те, чим вони опікуються, то їхня справа, а ми тут щоденно займаємося навчанням і вихованням дітей. Ми, батьки, намагаємося вибудувати краще майбутнє для своїх дітей, і ми не знаємо, чи правильно ми це робимо, чи ні. Але кожні мати й батько хоче для своєї дитини найкращого, і тут, повірте мені, ні українець, ні угорець не знає, чи він правильно робить. Усі ми спираємося на те, що бачимо, на тих, хто більше допомагає. Українець бачить, що для майбутнього дитини більше допомоги надходить з угорського середовища, тому віддає її на навчання в угорськомовну школу. Звісно, у нас в школі, як і в багатьох інших, дуже багато проблем. Чудес ми не робимо. І в рейтингу шкіл Закарпатської області ми теж не будемо на першому місці, але я, наприклад, максимально хапаюся за всю допомогу, яку мені пропонують для школи. Насамперед роблю це для того, аби підняти рівень освітнього процесу, оновити матеріально-технічну базу і створити дітям відчуття того, що вони в сім'ї. Для мене найбільше визнання в тому, коли дитина любить школу. Тому жодний сепаратизм, ці всі дурниці є зайвими, бо кожен батько, викладач і керівник робить усе для того, щоб дитина мала все найкраще. І мені байдуже, хто дає допомогу, я була б дуже рада, якби Україна піклувалася за своїх дітей так, як це роблять інші держави.

— Як Ви вважаєте, чи достатньо було проведено консультацій з меншинами перед ухваленням закону про освіту?

— До моменту ухвалення закону про освіту жодних консультацій з меншинами урядом проведено не було. Різні колегії та обговорення проходили вже після бурхливої реакції на ухвалений закон. На даний час, коли формується закон про загальну середню освіту, його планують винести на обговорення. Пані міністр та її підлеглі консультуються у департаментах та управліннях освіти про те, як буде краще. Хоча, насправді, ми вже понад 20 років просимо змінити навчальні плани для того, аби угорців навчити державної мови. Вже багато років поспіль ми просимо змінити правила ЗНО для учнів шкіл з мовою національних меншин, але до цього ніхто не дослухається. Отже, це ми не сьогодні кажемо, що в освіті біда з вивченням української мови у школах меншин.

— Тобто освітяни з середовища меншин уже давно говорили про проблеми з вивченням української мови?

— Уже дуже багато років ми про це говоримо. І тепер ця проблема, яка існує досить давно (понад 10 років), вийшла на поверхню. Звісно, систему освіти в Україні потрібно змінювати, бо вона віджила себе, але під час таких змін завжди випливають бар'єри, які гальмують процес. Дивіться, я — український філолог, маю уроки української мови в 9-му класі, де вчора ми торкалися теми "Складнопідрядне речення з кількома підрядними". Тож, я маю навчити дитину граматичним правилам, пояснити синтаксичну роль членів речення і як це все застосовувати на практиці, але це ж неправильно. Насправді, я б мала угорця навчити розмовляти державною мовою, оформляти ділову документацію і спілкуватися не тільки на побутовому рівні, а й в усіх інших ситуаціях. Складнопідрядне речення з тих 20 учнів, які навчаються в цьому класі, фактично, потрібне трьом. Взагалі навчальний план і програма української мови в угорських школах є непридатними для того, щоб навчити дитину державної мови.

— Чи є у Вас власне бачення як директора угорськомовної школи, на що українським чиновникам варто звернути увагу, працюючи з меншинами не тільки в освітніх, а й в інших питаннях?

— Якщо говорити про освітній закон, то він гарний. Закон дає можливість наблизити дитину до застосування набутих у школі знань на практиці, і це прекрасно. Але чи дійсно держава володіє таким рівнем фінансового забезпечення, щоб реалізувати норми закону в повному обсязі, я не впевнена.

Щодо меншин. Треба розуміти, що за один день угорець не заговорить українською, і всі предмети перекласти з угорської на українську одним махом руки не вдасться. У Міністерстві освіти і науки кажуть, що це буде поступовий процес, ми на це сподіваємося. Проте далі постає питання: якщо ми хочемо асимілювати угорців і зробити їх українцями, про яке національно-патріотичне виховання можна говорити нашим учням. Як ми будемо прививати дитині любов до України, любов до рідної землі, коли притісняють її самобутність? І це дуже важливе питання у такий важкий для України час.

Можна перебазувати години вивчення української мови з одної дисципліни на іншу, можна інтегрувати дві дисципліни в одну і за рахунок цього дати більше годин на вивчення української. Насправді, в МОН є багато розумних людей, які б могли це зробити, бо це не наше завдання. Фактично до наших пропозицій почали дослухатися лише після ажіотажу довкола закону. Тому я з нетерпінням чекаю на проект закону про загальну середню освіту, бо я впевнена, що там буде багато норм, які позитивно впливатимуть на навчальний процес у школах меншин.

У будь-якій країні є меншини, і всюди вони знають свою мову, але тим не менш добре володіють державною. І це логічно. Поляків так само вчать угорської в Угорщині, українці в Словаччині так само вивчають словацьку. Тому можна все зробити правильно, головне — бажання. Але сидіти і чекати, щоб угорець розмовляв українською на рівні рідної мови не варто, бо і українець не зможе говорити англійською як рідною. І вимагати цього просто не можна.

— Яке майбутнє Ви бачите для угорської меншини в Україні, зважаючи на внутрішньополітичну та економічну ситуацію?

— Чесно кажучи, ми не знаємо, що буде через годину, а не те, щоб загадувати на роки наперед. Проте ми ведемо книгу по руху учнів, й від початку поточного навчального року 15 учнів лишили школу і тільки п'ять прийшло. З тих 15 учнів сімох дітей вивезли на постійне проживання за кордон. Основна причина тут, звісно, економічна.

Я не можу говорити про майбутнє інших, але можу сказати про себе. Я народилася тут, в Україні. За своє життя бувала й в Угорщині, і в Чехії, Австрії, Великобританії, і повірте, мені краще, ніж на своїй землі, не було ніде. Вже зараз я не знаю, яке майбутнє чекає на моїх дітей. Проте, гадаю, що з часом люди дійдуть до розуміння того, що жити, формувати себе і реалізовувати свої знання повною мірою вони зможуть лише там, де народилися. Не потрібні ми ні угорцям, ні полякам, хіба як робочу сила. Ми потрібні тут одне одному. Бо тут ми вийдемо на вулицю, посміхаємось одне одному, вітаємося, а закордоном ми завжди чужі. Ми для угорців завжди залишимося українцями, незалежно від того, знаємо ми українську чи ні. Отже, треба зробити все для того, щоб ми були гідними громадянами тут, на своїй землі, і могли з піднятою головою тут жити.

Розмовляла: Марiчка Бровдi
Фото: Василь Сабадиш