Нещодавно до списку 120 фахівців, які складуть основу нового Верховного суду країни потрапив «кіборг» Олександр Мамалуй – суддя господарського суду Харківської області, призваний до війська в квітні 2014 року. Експерти впевнені, що для змін також потрібні люди «не з системи». Realist спробував зрозуміти, чи була ефективною відкрита конкурсна процедура відбору і що робити далі.

Влітку Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) – орган, уповноважений державою проводити конкурс на посади суддів Верховного суду, – оприлюднив списки 120 переможців. Позаяк уперше до змагання за право носити мантію були допущені не тільки судді, а й представники інших правничих професій, склад переможців доволі розмаїтий: 9 адвокатів, 16 науковців, четверо осіб із сукупним стажем роботи в різних юридичних інституціях. Проте переважна більшість – це все-таки судді (91 особа). Юридична спільнота звернула увагу на те, що серед них не переважають «старі» судді зі складу Верховного та вищих судів (з 17 осіб із колишнього ВС, які були допущені до конкурсу, до легіону переможців долучилися лише п'ятеро, із 121 судді вищих спеціалізованих судів пройшли рейтинговий відбір тільки 46). А отже, Верховний суд не являтиме собою ту саму, тільки перетасовану колоду карт, і 27 суддів апеляційних судів, а особливо 9 – із судів місцевих, котрі успішно пройшли іспитові випробування, отримали завдяки конкурсу надшвидкісний соціальний ліфт.

Cеред переможців чимало молодих обличь. «Більша половина – люди до 45 років», – зауважує секретар кваліфікаційної палати ВККС Станіслав Щотка. І з особливим наголосом вказує на гендерну рівність: у новому складі ВС буде 54 жінки і 66 чоловіків. Раніше Верховний суд нагадував чоловічий клуб чи навіть клуб аксакалів, де жінки-судді та молоді були рідкісним явищем.

Враження від конкурсу та його результатів у Дениса Бугая, адвоката і громадського діяча, президента Асоціації правників України (2012-2017 рр.), загалом позитивні: «Дивлячись на список, я розумію, що ми отримали шанс на зміни. Особисто я бачу в ньому щонайменше 30 прізвищ людей, які заслуговують найвищої оцінки і як фахівці, і з точки зору їх доброчесності. Якби не цей конкурс, вони б ніколи не стали суддями Верховного суду».

Останнє речення цілком суголосне історії Олени Кібенко, харківського юриста і науковця з 20-річним стажем, яка зізнається: подалася на конкурс імпульсивно, з бажання вийти на нову орбіту життя. Пані Кібенко викладала господарське право в Харківській юридичній академії, потім – дисципліни, суміжні з цивільним правом в Університеті ім. Каразіна, уклала перший в Україні підручник з корпоративного права. «Мій приклад відкидає будь-які сумніви навколо прозорості проведення конкурсу і закреслює будь-які «теорії змов», – говорить пані Олена. – Мені складно оцінити весь склад нового Верховного суду, можу говорити лише про, так би мовити, не-суддів. У касаційному господарському суді ВС, в який я увійшла, їх найбільше – 11 осіб. Коли я побачила прізвища цих колег, то навіть пережила приємний шок, адже всі вони досить сильні кандидати, відомі своїми професійними досягненнями».

Олена Кібенко має амбітну мрію, про яку складно говорити без пафосу. Каже, хоче змінити суспільні уявлення про образ судді: бути відкритою, комунікабельною і навіть пересуватися містом демократично – ходити на роботу пішки або їздити на велосипеді. Адже досі судді вищих судів, законсервовані в броні дорогих авто, були своєрідною кастою в Україні, закритою не тільки для суспільства, а й для інших прошарків правничого середовища.

«Адвокати та науковці ніколи не вдягали мантій, тож їхній прихід об'єктивно створює інакшість нового Верховного суду, руйнує негатив корпоративної солідарності, – переконує пан Щотка. – Відтак точка зору різних правничих середовищ буде швидше донесена до ВС, ми отримаємо нові підходи, застосування нових юридичних практик. Раніше це було на рівні доктрин, обговорювалося в замкнутих середовищах, на круглих столах чи наукових конференціях. Тепер же це буде живий діалог».

Станіслав Щотка зазначає з досвіду спілкування з колегами в різних площинах правничих середовищ: вони розуміють, що до ВС пройшли люди високого фахового рівня, питання виникають до окремих персон, і лежать вони у не в площині професійності, а суто в площині доброчесності.

Саме на цьому найбільше акцентує і Громадська рада доброчесності – унікальний орган, створений з представників двадцяти ГО, аналогів якому не знайдете ніде у світі. Громадська рада вивчала досьє кандидатів у судді, інформацію про кожного з них у реєстрах, у пресі, інших відкритих джерелах і укладала висновок про доброчесність (чи не доброчесність) претендента на мантію судді ВС. Як зазначають самі члени ГРД, вони виконали ту функцію, яка зазвичай покладається на державу.

Як відомо, після оголошення результатів конкурсу ГРД заявила, що 30 кандидатів з числа тих, кого ВККС рекомендуватиме призначити до Верховного Суду, отримали негативні висновки. На цю заяву звернули увагу міжнародні партнери України.

Пояснювались і причини відхилення деяких висновків ГРД. Так, не всі вони були достатньо обґрунтованими для припинення участі кандидата у конкурсі, ґрунтувалися на припущеннях чи інформації з ненадійних джерел, виходили за межі мандату ГРД тощо.

Так, спеціальний представник генерального секретаря Ради Європи в Україні Режі Брійя зауважив, що «ВККС використовувала усі наявні засоби для дотримання принципів відкритості та публічності під час проведення конкурсу до Верховного суду». «Ведення інтерв'ю з кандидатами або оприлюднення цих матеріалів на веб-сайті Комісії не є загальноприйнятою практикою держав-членів Ради Європи. Водночас ми розуміємо, що ці кроки вживаються українською владою з метою відновлення повної довіри до системи правосуддя, і тому ці заходи можна вважати ефективними на даному етапі», – резюмував пан Брійя.

На думку Олени Кібенко, ГРД виконала свою роботу чесно і з ентузіазмом і перепинила шлях до Верховного суду багатьом недоброчесним кандидатам. «Для ГРД це був також перший досвід, тому, можливо, вони діяли десь несистемно, емоційно – власне, з такою безпосередністю і затятістю, як бачить ситуацію в суддівській системі саме суспільство, – говорить пані Олена. – Тому вони вишуковували навіть «плями на сонці». Вважаю, що чимало кандидатів, щодо яких ГРД дала негативний висновок, мали б самі вийти з конкурсу, адже посада судді передбачає незаплямовану репутацію».

Утім прізвища 120 кандидатів, які здолали випробування конкурсом, ще мають пройти через Вищу раду правосуддя. Денис Бугай резонно припускає, що отримавши негативні меседжі громадськості щодо того чи іншого кандидата, Вища рада правосуддя ще «прорідить» список переможців конкурсу.

Людей «не з системи» у складі нового ВС – 26%. «Тільки» чи «аж» – питання дискусійне навіть для самих юристів.

Який відсоток не-суддів має бути у Верховному суді, щоб забезпечити нормальне функціонування цієї інституції? У країнах Заходу, принаймні в тих, де подібна практика існує, цей відсоток помітно нижчий – 10-15%. В Україні ж особливі обставини, адже такого рівня недовіри до суддівської влади немає в жодному з європейських суспільств. Тому ми жадаємо бачити ще більше, більше і більше не-суддів у реформованій судовій системі.

«Я би не сказав, що кандидатів, які не є суддями, було мало на конкурсі. Так, з 382 кандидатів, які дійшли до етапу співбесід, 102 (тобто майже третина) були не-суддями. Але треба пам′ятати, що все ж таки повинна залишатися інституційна пам′ять, і на мою думку, сформувати дійсно професійний суд повністю з не-суддів навряд чи вдасться», – розмірковує Андрій Жук, суддя Тернопільського окружного адміністративного суду, член правління Асоціації розвитку суддівського самоврядування України, який також брав участь у змаганні за мантію судді ВС, але не добрав балів у рейтинговому підрахунку.

Олена Кібенко звертає увагу на те, що залучення не-суддів у суддівський корпус – проблема не суто українська, а світова: «У Великій Британії дуже активно намагаються залучити адвокатів, існує безліч тренувальних програм, та незважаючи на це, адвокати неохоче ідуть у судді. Чому? По-перше, тому що це держслужба. У судді менша платня, ніж у адвоката, натомість висока суспільна увага, адже суддя є фігурою публічною і має підлаштовувати своє життя, навіть особисте, під цю вимогу професії».

Валентина Данішевська, директор Центру комерційного права, одна з переможниць конкурсу до ВС, серед причин, які не підштовхнули адвокатів до участі в конкурсі, називає таку: «Кращі професіонали зазвичай вже мають успішну кар»єру, а тому не хочуть або ж не готові до кардинальних змін у своєму житті».

Олена Кібенко звертає увагу на те, що залучення не-суддів у суддівський корпус – проблема не суто українська, а світова: «У Великій Британії дуже активно намагаються залучити адвокатів, існує безліч тренувальних програм, та незважаючи на це, адвокати неохоче ідуть у судді. Чому? По-перше, тому що це держслужба. У судді менша платня, ніж у адвоката, натомість висока суспільна увага, адже суддя є фігурою публічною і має підлаштовувати своє життя, навіть особисте, під цю вимогу професії».

Валентина Данішевська, директор Центру комерційного права, одна з переможниць конкурсу до ВС, серед причин, які не підштовхнули адвокатів до участі в конкурсі, називає таку: «Кращі професіонали зазвичай вже мають успішну кар»єру, а тому не хочуть або ж не готові до кардинальних змін у своєму житті».

Вочевидь, брак довіри, що панує навіть усередині фахового світу, спричинив і нехіть до активної участі в реформах. Так, тільки п'ята частина опитаних брали участь у конкурсі до Верховного суду чи в підготовці та реалізації судової реформи. Утім, згідно з даними опитування TNS, респонденти бачать мотивацію в такій участі. Прикметно, що до можливої участі в реформуванні системи їх майже рівною мірою стимулює як земне, так і високе, себто як матеріальне, так і нематеріальне: посада (її назвали мотивацією 30% опитаних юристів), оплата (23%) і віра та бажання долучитися до реальних зрушень у системі (22%).Варто відзначити, що головним стимулом до участі в конкурсі до Верховного Суду вважають зарплатню саме судді, що не брали в ньому участі (45%), тоді як матеріальний стимул як головний визначили для себе лишень 22% опитаних юристів. Нагадаємо, що місячний оклад судді Верховного суду складатиме 225 тисяч гривень.

У Вищий кваліфікаційній комісії впевнені, що відкритість, яка супроводжувала конкурс до Верховного Суду, та його результати розвіють сумніви у тих не-суддів, хто не наважувався податися на конкурс. «Усі юридичні середовища пильно стежили за конкурсом і попри певний негатив, який раз по раз спливав навколо нього, знають, що процедура проходила чесно, не «в темну», корупційних скандалів, пов»язаних з ВККС, не було, бо ніхто тут не брав «лимони» сумками і нікого не протягував. Тому до наступних конкурсів довіра значно зросте», – таку думку ми почули від одного з членів ВККС. А от Станіслав Щотка взагалі сповнений оптимізму. «Такий якісний результат першого конкурсу повинен переконати юридичних важковаговиків, що ВККС – чесний партнер, який не вдається до маніпуляцій, що з нашими процедурами можна мати справу, і заохотити їх до участі в другому етапі конкурсу на посади суддів Верховного суду, – говорить він. – Упевнений, результати другого етапу взагалі будуть близькими до ідеальних».

Коли ж буде оголошено другий конкурс на посади суддів Верховного суду України?

Секретар кваліфікаційної комісії ВККС переконує, що немає жодної внутрішньої логіки для поспіху з другим конкурсом. І справа не тільки в тому, що Верховна Рада досі не проголосувала процесуальні кодекси, які є невід;ємною частиною судової реформи. Обраних кандидатів цілком достатньо, аби започаткувати роботу Верховного суду. Нагадаємо, що на першому конкурсі обирали 120 суддів до чотирьох касаційних судів у складі ВС, а загалом, згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, Верховний суд має налічувати не більше 200 суддів, функціональний мінімум – 65 осіб. Отже, якщо Вища рада правосуддя когось відхилить, то решти тих, хто переміг у конкурсі, цілком вистачить для того, аби започаткувати нормальну роботу ВС.

На його думку, слід уникнути тих процедурних моментів, які несуть внутрішні конфлікти і щодо яких лунали звинувачення громадськості: «Наприклад, хтось із конкурсантів писав модельну судову справу як форму письмового завдання за «живою» судовою справою, до якої він мав колись відношення. Тож ми вирішили дещо змінити нормативи. Якщо станеться так, що затверджена модельна справа має відношення до когось із конкурсантів, можна буде вивести цих конкурсантів «за дужки» і для них спеціально згенерувати інший варіант модельної справи».

Громадськість та учасники конкурсу, своєю чергою, називають інші процедурні моменти, що потребують вдосконалення.

Щодо місцевих судів, то ВККС оголосила добір за держзамовленням на 600 посад кандидатів у майбутні судді. «Ми хочемо сформувати резерв, і тільки після цього оголосимо конкурс, щоб забезпечити на ньому конкурентність. Без додаткового пулу людей не з судової системи судді просто мінятимуться місцями – умовно кажучи, з Вапнярки перейдуть в Добропілля, з Ірпеня в Бориспіль, тож знов може виникнути ситуація, коли в одних місцях буде багато суддів, а в інших зяятиме провалля», – пояснює Станіслав Олексійович. Втім уже зараз він упевнений, що місцеві суди поповняться свіжими людьми, адже на 600 місць подали пакети документів 5336 людей. Це помічники суддів усіх рівнів, юристи-практики з компаній, підприємств, у кого є стаж юридичної роботи більше п'яти років, практикуючі юристи – всі переважно молоді люди, від 30 до 40 років.

Звісно, суспільство жадає швидких змін, судді волають про брак кадрів та граничну завантаженість судів. Експерти ж прогнозують, що результати реформи країна відчує лише за кілька років. Зміни у Верховному суді дадуть сигнал до змін усій системі, і логічно очікувати на це не раніше, ніж через рік, зауважує Денис Бугай. Оновлення, каже він, – це не тільки список нових обличь, це суттєві зміни, які зараз треба ще більше поглиблювати. І цей процес потребує не тільки волі, але й часових затрат.

Серед європейських фахівців, які не тільки стежать за ходом судової реформи, а й технічно та консультаційно працюють над нею, теж переважають оптимістичні очікування. «Я не знаю жодної країни у світі, яка б повністю перебудувала Верховний суд через конкурсний відбір, адже це складна задача і в юридичному сенсі, і в політичному, і технічно. Уроки, отримані під час цього конкурсу, стануть в нагоді для перезавантаження всієї судової системи України», – резюмує керівник групи експертів проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Довідас Віткаускас.

Матеріал створено за участю офісу підтримки Нацради реформ