— З Вашого погляду, чому українцям варто повчитися в євреїв, а євреям – в українцям?
— Не варто дивитися у майбутнє – чому треба вчитися. Вони вже вчаться. Всі тисячу років вони існують поруч – і вони вчаться одне у одного. Переймають певні риси, певні риси ідентичності. А інакше бути не може. Це не тому, що хтось цього хоче, а тому що триває природний процес адаптації ідентичності меншини до ідентичності соціуму. Вони вчаться існувати, працювати одне в одного, вони вчаться певним цінностям, ставленню до різних викликів з оточуючого середовища — як моральних, так і конкретних проблемних. Вони вчаться вчитися, бо у євреїв є культ освіти і виховання. І ми знаємо, що в Україні загальний український соціум також дуже хоче вчитися, прагне здобути освіту. Неважливо, тут чи за кордоном.
Але не все вдається отримати за рахунок того взаємопроникнення. Є риси, які випрацювані самою історією. Українці також були дуже великою меншиною в імперії, але вони ніколи не були за таких обставин, як євреї. Тобто етнічно інші за культурою, за релігією. Вони були православною країною у православній імперії. Євреї — іудеї. Це все ж таки не дає можливості повністю перейняти всі риси – частково це штучне перейняття, частково – органічне. Можна їх порівнювати і бачити, що у них є спільного (тобто спільно пережитого), і що в них є різного. До речі, цікаво, що ми всі були радянськими євреями колись, 30 років тому. Але за часів незалежності в нашій країні почали поширюватися різні думки. І єврейські спільноти також разом з цими соціумами почали розвиватися по-різному. Тобто до 1991 року ми були всі схожі – ми були радянські людьми, у тому числі радянськими євреями. А після 1991-го почали отримувати відмінні риси. Тобто тепер, через 30 років, уже можна говорити, що існують євреї України, євреї Білорусі, євреї Росії, євреї кавказьких країн, країн Балтії. І вони всі відрізняються настільки, наскільки відрізняються соціуми, в яких вони проживають. Я вам скажу про те запитання, що ви ставили раніше – про рішення Трампа. Як відреагували єврейські громади в різних країнах? У нас було колегіальне рішення – наша організація найбільша, найактивніша в Україні – про підтримку позиції Трампа. Але не я сам вирішував, а колегіально, президія наша. А в Росії головний рабин Берл Лазар сказав щось незрозуміле – нібито підтверджуючи, нібито ні. Таке дуже «обтєкаємоє», як кажуть. Бачите, це різниця між двома соціуамами, між двома громадами. Бо вони відрізняються настільки, наскільки відрізняються ці країни.
— А на пострадянському просторі в якій країні найбільше розвинута й активна єврейська громада?
— Складно сказати. По яких критеріях визначатися? По-своєму активні балтійці, хоча вони малі дуже. Я б не став їх порівнювати. Звичайно, я патріот України, я можу сказати, що українська єврейська громада найкраща і найактивніша з них. Але це було б перебільшенням. Я не думаю, що взагалі треба їх порівнювати. Просто, як на мене, важливіше підкреслити оцю відмінність. Ми стаємо різними. Потроху стаємо з радянських євреїв українськими євреями. І це дуже важливо. І всі Майдани це показали. Це не такий швидкий рух, як комусь хотілося б. Але він досить впевнений і незворотній. Так само, як стали з часом євреї Британії, євреї Франції, євреї Німеччини. Вони євреї у своїх країнах. Вони пройшли зі своїми країнами цей шлях. Вони стали євреями своїх країн.
Розмовляла: Марічка Бровді
Фото: Олег Переверзев