Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Ukraine
Зважаючи на ажіотаж, який останнім часом спричиняє питання створення Антикорупційного суду, спробую систематизувати інформацію щодо цієї проблеми та пояснити, чому ми, Transparency International Україна, долучилися до кампанії щодо адвокації запровадження незалежної професійної судової інстанції по розгляду справ топ-корупціонерів.
Вихідні дані:
— наразі справи щодо підозрюваних у топ-корупції (державні чиновники вищих категорій, судді, прокурори, керівники інших правоохоронних органів або справи, що стосуються зловживань бюджетними коштами на суму понад 1 млн грн) потрапляють до судів першої інстанції. З 92 справ Національного антикорупційного бюро України, які направлені до суду, є такі, в яких понад рік суд навіть не призначав засідання. Не краща ситуація по значній кількості справ Генеральної прокуратури України стосовно топ-корупціонерів попереднього режиму. Ситуація з розглядом справ щодо локальної корупції, якщо вірити даним ГПУ, не така критична — вироки є, нехай не так багато (лише у кожній шостій справі), але пропорційно куди більше, ніж проти топ-корупціонерів;
— судова реформа дійде до судів першої інстанції системно через 5−7 років. Тобто якщо не буде суттєвих відкатів назад, десь за цей час ми матимемо суди першої інстанції, оновлені за зразком конкурсу до Верховного суду. Це б мало зумовити зростання не лише довіри, а й вмотивованості суддів демонструвати результати в розгляді справ, а не їх відкладанні. На даний же час суди першої інстанції і недоукомплектовані, і перезавантажені, і дуже небагато суддів у них мають професійний досвід, необхідний для розгляду справ проти топ-корупціонерів;
— незадоволене бажання справедливості, яке було дуже гостро унаочнене під час Революції гідності. Якщо аналізувати соціологічні опитування, це відчуття дедалі частіше переходить у вимогу помсти, при цьому дуже нераціональну — саджати/стріляти всіх топ-чиновників, незалежно від їхньої доброчесності.
Відтак критична ситуація вимагає неординарних кроків.
Рекомендації щодо створення в судовій системі підсистеми, яка б гарантувала незалежний та ефективний розгляд справ проти звинувачених у топ-корупції, надавали експерти ЄС, МВФ та, на запит Верховної Ради, Венеціанська комісія. Антикорупційні суди, в тому чи іншому вигляді, з різною ефективністю діють у Хорватії, Болгарії, Словаччині, Бангладеш, Кенії, Пакистані, Індонезії, Малайзії та на Філіппінах.
Критичними, на нашу думку, для ефективності цієї підсистеми є:
— незалежна процедура відбору. Доцільно до участі у відборі долучити експертів міжнародного рівня, які мають досвід боротьби з корупцією та судових процесів проти топ-корупціонерів на глобальному рівні. Це і підвищить довіру, і гарантуватиме професійність відібраних суддів;
— інституційна незалежність і спроможність. Забезпечення цієї підсистеми має бути незалежне від інших інстанцій, а кількість суддів не може бути надто чисельною, бо це позначиться на якості кадрів та можливості контролювати їхній відбір. На початковому етапі доцільність існування регіональних судів сумнівна;
— підсистема має включати як суд першої інстанції апеляційний та касацію у Спеціалізованому антикорупційному суді — у Верховному суді (створення останнього передбачено чинним законодавством).
Антикорупційний суд варто розглядати ще й як елемент встановлення верховенства права. Саме професійний та неупереджений розгляд цим судом справ щодо суддів (які зараз максимально блокуються) сприятиме очищенню цієї базової гілки влади від людей, яких там не має бути.
Так, антикорупційні судді теж можуть бути під спокусою корупції — тому для них відповідальність за корупцію має бути пропорційно вища, ніж в інших суддів. Так, систему конкурсу можна зламати, як це відбулося при обранні членів Національної агенції з питань попередження корупції (НАЗК) чи окремих держсекретарів. Тому важливі не лише включення у процедуру відбору експертів зі світовим ім'ям, а й мобільність суду — в Україні якісно запускаються мобільні нові інституції (НАБУ, САП) і буксують реформи цілих структур (прокуратура, поліція).
Загалом, чим довше ми дискутуємо про форму, а не зміст (суди/палати, окрема підсистема/реформа всієї судової гілки влади) ми втрачаємо ключовий фактор — час. Понад три роки минуло з втечі Януковича — вироків щодо корупції осіб санкційного списку досі немає, Україна втрачає шанси повернути вкрадені в неї гроші, особливо ті, що були виведені за кордон. Чим довше триває відкладення розгляду справ, тим менше у нас можливості встановити справедливість і тим більше суспільство розчаровуватиметься в можливості зменшити вплив корупції на процес державного управління в Україні.
Чим пізніше «запуститься» дана підсистема, тим менше шансів на притягнення до відповідальності винних у корупції в найближчі роки. Бо не будьмо в ілюзії — це складні кримінальні справи, доведення яких триватиме роками (справа Лазаренка в США і досі триває, а це вже понад 11 років). Але це за умови розгляду їх по суті, а не відкладення. Відтак логічно, що та частина політичної еліти, яка не зацікавлена у викритті її як корумпованої, шукатиме будь-які методи затягування: створення мережі робочих груп, посилання і перепосилання проектів на всі йомовірні процедури тощо. Тому, хто таке пропонує, виступає за затягування, а що її/його мотивує затягувати — можливо відповідь в його/її декларації?
На сайті Верховної Ради можно підписати петицію щодо невідкладного розгляду законопроектів, які стосуються створення Антикорупційного суду.
