Богдан Яременко,
дипломат, екс-генконсул України у Стамбулі, голова управління «Майдан закордонних справ», член партії «Укроп»
Я добре знаю пана Александровича. Людина він з характером йоржистим, але професіонал і патріот, який усе життя провів на дипломатичній роботі. Це важливо розуміти для того, щоб позначати правильні дефініції ситуації.
Адже може йтися зовсім не про «скандал з нашим послом», а про значно складнішу матерію — серйозне загострення відносин України із Сербією.
Скандал з нашим послом — це коли посол на власний розсуд щось заявляв чи робив та оскандалився. І хоча робота в Белграді з точки зору ставлення місцевих еліт до України, а ще більше — до Росії, далеко не найприємніша, мені важко повірити, що в посла Александровича здали нерви і він від свого імені і за власною ініціативою наговорив дійсно гострих звинувачень на адресу Сербії.
Швидше за все, все ж таки йдеться про ситуацію значно складнішу. Україна і Сербія мають дещо різне ставлення до подій на сході нашої країни, до війни і ролі РФ. Позірно Сербія засуджує російську агресію та окупацію Криму. На практиці відмовляється будь-що робити для демонстрації відданості цим принципам. До речі, ми це часом спостерігаємо у відносинах з Туреччиною.
Очевидно, проблема сербських найманців/добровольців (їхній правильний правовий статус — це питання важливе лише для суду, а для нас, громадян України, важливо лише те, що якісь сербські виродки з виродками російськими і за масовки виродків українських намагаються вбивати українців) гостра і важлива. Але з якихось причин офіційна Сербія намагається не реагувати на цю проблему або реагує в спосіб, що видається Україні недостатнім.
За цих обставин Україна змушена думати над способом, як привернути увагу сербської сторони до того, що є важливим для нас. Звичайно, загострення публічної риторики як перший крок на шляху до порозуміння з кимось — крок ідіотичний. Але якщо зверталися спокійно і розважливо і раз, і другий. Якщо говорили, писали, читали масові повідомлення в ЗМІ, а реакції немає? Природно, що на якомусь етапі ситуація підказує доцільність екстраординарних кроків.
Це логіка. А далі починається мистецтво. Адже вигадуючи ці екстраординарні кроки, Україна мала б чітко розуміти бажаний для неї результат, реакцію тієї сторони, до якої звертається, можливі наслідки і т. п.
Серби зреагували ще гостріше, ніж говорив наш посол. Зрозуміло, що серби останні десятиліття пройшли через багато чого, що ними сприймається як національне приниження. Плюс необхідність постійно бути в позиції меншого у діалозі з ЄС та НАТО… І якщо європейцям серби готові поки все пробачити, то, судячи з усього, коли фразу європейського політика про сидіння Сербії на двох стільцях публічно повторить український дипломат — це вже за межами того, що вони готові стерпіти.
Чи розуміли українські дипломати межу прийнятного? Чи вважали конфлікт з погіршенням відносин припустимим і бажаним? Я не знаю. Теоретично може бути — якщо раптом в МЗС України було прийнято рішення, що сербські найманці на Донбасі - це настільки серйозна проблема, що варта погіршення відносин з усією Сербією. Але на нас такий спосіб мислення не схожий. Припускаю, що не прорахували. Бо конфлікт з Сербією нічого нам не дає, включно з можливістю якось приборкати потік сербських мішеней для українських снайперів.
Але це вже не скандал з нашим послом. Це вже зовсім інша політична ситуація.
Як говорив один відомий дипломат: є речі гірші за злочин — помилки.
Оригінал — на сторінці автора в Facebook.