Автор - Валентин Гладких
Останнім часом внаслідок безпекових заходів, які проводяться СБУ у релігійних організаціях, приналежних до Української православної церкви (МП), що перебуває у "єдності" з РПЦ, було виявлено чимало фактів протиправної, антидержавної діяльності, до якої причетні священники. Це актуалізувало дискусії щодо майбутнього релігійної організації, члени якої перетворили її на оплоти антиукраїнської і антидержавної діяльності. Для адекватного розуміння процесів, які відбуваються у сфері державно-церковних та міжконфесійних взаємин, варто зважати на деякі важливі аспекти, які будуть розглянуті нижче.
Відповідно до Конституції та чинного законодавства України всі громадяни є рівними перед законом незалежно від раси, національності, ідеології, релігії тощо – всі мають однакові права і обов’язки, відповідно – у разі порушення вимог законодавства притягаються до відповідальності на загальних підставах. Себто приналежність до якоїсь релігійної організації не може бути індульгенцією, яка забезпечує недоторканність чи імунітет від притягнення до відповідальності за порушення законів.
З огляду на це, оперативно-слідчі дії Служби безпеки України у жодному разі не можуть сприйматися як свідчення наявності переслідувань окремих релігійних організацій – їхнього кліру та вірян. Йдеться винятково про виявлення російських агентів, диверсантів, шпигунів тощо, які використовували релігійні організації як прикриття для своєї протизаконної діяльності, що підтверджується виявленими працівниками СБУ доказами.
Йдеться про зброю, фальшиві документи, а також матеріали, які закликають до насильницького повалення конституційного ладу в Україні, розпалюють міжнаціональну і міжконфесійну ворожнечу.
Крім того, виявленні і задокументовані інші факти протизаконної діяльності священнослужителів як то розбещення неповнолітніх. Більше того, мали місця факти коли священники або співпрацювали з ворогом, або ставали на бік ворога – збирали розвідувальну інформацію, видавали позиції ЗСУ і навіть коригували ворожі обстріли.
Щодо деяких з них вже набули чинності обвинувальні вироки суду. Інші кримінальні провадження перебувають на різних етапах досудового та судового розгляду.
Наразі не йдеться про заборону жодних релігійних організацій, хоча така практика існує у всіх демократичних державах, якщо встановлюється, що діяльність таких організацій суперечить чинному законодавству.
Так само не йдеться про примус релігійних громад змінювати свою конфесійну приналежність. Це питання чітко врегульовано чинним законодавством і громада віруючих сама вирішує питання конфесійної приналежності, шляхом внесення на загальних зборах відповідних змін до статутних документів.
У цьому аспекті складнощі виникають хіба що у питаннях власності на культові споруди, оскільки вони можуть бути як у приватній, так і у колективній, а часто й у комунальній та державній власності.
Втім це також не питання віросповідання, це питання майнове і вирішується воно на засадах чинного законодавства.
Також треба зважати, що культові споруди, які є культурною спадщиною і перебувають у державній власності передаються у користування релігійним організаціям за умови дотримання останніми умов охоронних угод, якими на релігійні організації покладається обовʼязок забезпечити утримання таких обʼєктів у належному стані, а у разі не дотримання цих умов угоди можуть бути розірваними.
На жаль, фактів порушення таких умов релігійними організаціями, зокрема, й Києво-Печерській Лаврі є чимало. Відповідно, є цілком законні підстави для того, щоб позбавити ті чи інші релігійні організації права на користування культовими спорудами.
У цьому контексті також не варто говорити про переслідування віруючих чи релігійних організацій, оскільки йдеться винятково про збереження культурної спадщини.
Причому також треба зважати, що в Україні культові споруди не поверталися, а передавалися релігійним організаціям, внаслідок чого чимало культових споруд, які свого часу будувалися і функціонували як наприклад католицькі чи греко-католицькі, передавалися православним громадам Української православної Церкви (МП).