Висновок Комісії ООН створює юридичний фундамент для передачі Україні заморожених активів РФ і значно ускладнює для Заходу зняття санкцій чи амністію. Про це пише Валентин Гладких, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політичний аналітик у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Двадцять шостого жовтня Незалежна міжнародна комісія з розслідування щодо України повідомила Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, що систематичні атаки Росії на українську енергетичну інфраструктуру становлять воєнні злочини та злочини проти людяності.
Голова комісії Ерік Мьосе виклав подвійний висновок, а саме: воєнний злочин умисного спрямування нападів на цивільні об’єкти та злочин проти людяності у вигляді інших нелюдських діянь через заподіяння цивільному населенню великих страждань. Цитуватимуть саме юридичну кваліфікацію. Значення ж матиме те, що цей висновок уможливлює надалі.
Висновок ґрунтується на доведенні існування державної політики
Комісія не обмежилася описом завданої шкоди. Вона дійшла висновку, що хвилі ударів здійснювалися умисно та на виконання державної політики, спрямованої на позбавлення цивільного населення електроенергії та інших життєво необхідних послуг, і зафіксувала, що частота, інтенсивність і географічне охоплення атак із часом зростали. Як встановила комісія, російські командири усвідомлювали, що інфраструктура теплопостачання є незамінною для цивільного населення, а російська влада публічно оголошувала про подальші атаки та посилалася на план їх здійснення. Комісія навела приклад зими, коли температура опускалася до мінус двадцяти одного градуса. Вона також розглянула українські удари по енергетичній інфраструктурі в Росії та на окупованих територіях, що має значення для того, як доповідь сприйматимуть за межами України.
Ключовим є саме формулювання про державну політику. Стаття 7 Римського статуту вимагає наявності лінії поведінки, що передбачає неодноразове вчинення діянь проти цивільного населення на виконання політики держави чи організації, і формулювання комісії чітко відповідає цьому критерію. У цьому полягає різниця між каталогом окремих інцидентів і кампанією, яку можна приписати уряду, а приписування уряду відкриває шлях до відповідальності держави, до вимог про компенсацію та до командної відповідальності, що сягає вище за офіцерів, які натискали на кнопки.
Кримінальний трек уже існує і просувається повільно
Паралельно вже діє кримінальний трек, і його досвід повчальний. У березні 2024 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт генерал-лейтенанта Сергія Кобилаша та адмірала Віктора Соколова у зв’язку з ракетними ударами по українській електроенергетичній інфраструктурі в період із жовтня 2022 року по березень 2023 року, а палата попереднього провадження встановила, що ця кампанія кваліфікується як поведінка на виконання державної політики у значенні статті 7.
Через три місяці судді видали ордери щодо Сергія Шойгу та Валерія Герасимова у зв’язку з тією самою кампанією, прямо пославшись на злочини проти людяності. Разом з ордерами 2023 року проти Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової суд сформулював чотири обвинувачення, пов’язані з енергетичною кампанією. Жодного з підозрюваних не буде видано.
Умови для виконання рішень також не покращуються, а погіршуються. Цього місяця Amnesty International зазначила, що американська адміністрація веде кампанію з руйнування роботи суду, а ордери повністю залежать від держав, готових їх виконувати. Тож практичний ефект нової доповіді полягає радше в доказовій, ніж у процесуальній площині. Вона продовжує задокументований період уперед, на нинішню зиму, походить від органу, створеного Радою з прав людини, а не Києвом, і з’являється тоді, коли моніторинг Організації Об’єднаних Націй фіксує чотириста двадцять три атаки на електроенергетичну інфраструктуру та сімдесят чотири — на об’єкти теплопостачання протягом зими 2025–2026 років. Докази, зібрані під час самих подій, згодом важче заперечити, ніж докази, реконструйовані пізніше.
Реальні важелі впливу — у репараціях і санкційній політиці
Саме у сфері репарацій висновок дає негайний ефект. Приписування кампанії державній політиці зміцнює правові підстави для того, щоб розглядати завдану шкоду як питання відповідальності російської держави, а не як дії окремих командирів, — і саме на цьому аргументі ґрунтуються Реєстр збитків Ради Європи та створена на його основі комісія з розгляду претензій.
Він також безпосередньо підживлює європейську дискусію щодо заморожених російських суверенних активів, де перешкодою ніколи не був моральний аргумент, а лише правовий і фінансовий. Офіційний висновок Організації Об’єднаних Націй про те, що держава навмисно позбавила цивільне населення тепла та електроенергії, є корисним матеріалом для юристів, які вибудовують цю справу.
Вплив на переговори тонший і працює на користь Києва. Висновок про злочини проти людяності робить політично дорогими для європейських урядів такі врегулювання, що непомітно передбачають амністію, оскільки міністрам довелося б підписувати документи, які суперечать доповіді, замовленій їхніми ж державами. Він також ускладнює послідовність пом’якшення санкцій, адже заходи, пов’язані з веденням цієї кампанії, тепер співвідносяться з офіційною фіксацією того, чим ця кампанія була. Будь-яку пропозицію зняти обмеження в обмін на участь у переговорах доведеться обстоювати з урахуванням цієї фіксації, а не в обхід неї.
Найскладніше питання — питання нормалізації. Європейські компанії зрештою захочуть повернутися до російських енергоносіїв і російських ринків, а звична закономірність після воєн полягає в тому, що комерційний тиск протягом кількох років підточує політичну рішучість. Висновок Організації Об'єднаних Націй про злочини проти людяності цьому не запобігає, але він підвищує правову та репутаційну ціну вдавання, ніби задокументовані факти неоднозначні, і залишає документ, з яким доведеться рахуватися процедурам належної перевірки, позовам акціонерів і національним судам. Доповідь не зупинить жодної ракети цієї зими. Вона фіксує факти, поки вони ще свіжі, і саме ця фіксація є тим активом, який Україна з неї отримує.
Найскладніше питання — питання нормалізації. Європейські компанії зрештою захочуть повернутися до російських енергоносіїв і російських ринків, а звична закономірність після воєн полягає в тому, що комерційний тиск протягом кількох років підточує політичну рішучість. Висновок Організації Об’єднаних Націй про злочини проти людяності цьому не запобігає, але він підвищує правову та репутаційну ціну вдавання, ніби задокументовані факти неоднозначні, і залишає документ, з яким доведеться рахуватися процедурам належної перевірки, позовам акціонерів і національним судам. Доповідь не зупинить жодної ракети цієї зими. Вона фіксує факти, поки вони ще свіжі, і саме ця фіксація є тим активом, який Україна з неї отримує.