Україна проводить планомірну кампанію з дистанційної ізоляції Криму, роблячи його утримання для Кремля дорожчим за символічну цінність півострова. Про це пише Валентин Гладких, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політичний аналітик у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Україна дедалі виразніше веде проти Криму особливу війну, у якій немає ні штурму, ні десанту. Її логіка проста, адже якщо систематично бити по мостах, пальному, електриці, поромах, залізничних вузлах і військових складах, то утримання півострова поступово стає дорожчим за його символічну цінність.
Аналітики Інституту вивчення війни прямо називають це планомірною кампанією з ізоляції Криму, у якій кожен новий удар наближає півострів до логістичного колапсу. Не випадково над Кримським мостом дедалі частіше ставлять димові завіси, аби приховати рух. І головне, що для досягнення результату Україні не потрібна жодна десантна операція.
Ідея проста, а саме зробити утримання Криму дорожчим за його символічну вагу
Ізоляція півострову почалася досить давно, з моменту коли дрони «Sea Baby” СБУ звільнили акваторію чорного моря, зробивши для ЧФ ВМС РФ перебування не лише в Криму, але навіть у Новоросійську небезпечним.
В основі нинішньої кампанії лежить конкретна програма. Наприкінці травня 2026 року Міноборони запустило Логістичний локдаун, задум якого полягає в тому, щоб позбавити ворога змоги перекидати особовий склад, зброю й техніку. Командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді на псевдо Мадяр оголосив про ізоляцію Криму, а міністр оборони Михайло Федоров ще в червні заявив, що логістику перерізають, а сам півострів має поступово всохнути, мов гілка без живлення.
Основним інструментом стали дрони середньої дальності, здатні діставати до двохсот кілометрів, і ще від квітня вони методично полюють на російський транспорт на трасах уздовж узбережжя. Ефект помітний навіть у дрібницях, бо навіть диверсійні групи росіяни змушені відправляти не парами, а поодинці, і ті часто не доходять до цілі. Ці ж дрони вже діють над Маріуполем і по портах Азовського моря, поступово замикаючи всі ключові маршрути постачання.
Географія робить цю мету досяжною. У Росії є лише два шляхи постачання Криму, а саме сухопутний коридор через Донеччину, Запоріжжя й Херсонщину та Кримський міст із поромами. Україна б'є по обох, і робить це за логікою трьох ланок, від логістики до складів.
Спершу під удар потрапляють мости, пороми й порти, тоді морські термінали в Керчі, Феодосії та порту Кавказ, де пальне перекачують із танкерів, і нарешті нафтобази в Гвардійському, Феодосії та Леніному, де його зберігають. Ураження однієї ланки лише ускладнює постачання, а одночасний удар по всіх трьох створює системну кризу, і саме це зараз відбувається на півострові.
Останні удари вже перетворили теорію на побутовий хаос
Останні тижні перетворили цю схему на практику. Українські дрони одночасно уразили два нафтові об'єкти по обидва боки Керченської протоки, порт Кавказ на російському боці й термінал у Керчі, після чого горіли і сховища пального, і пороми. Під удар також потрапили нафтобаза Керченської теплоелектростанції, підстанція на заході Криму й газорозподільна станція під Сімферополем.
А в ніч проти двадцять третього червня Сили спеціальних операцій зруйнували залізничний міст через Північно-Кримський канал біля Роздольного, перерізавши одну з ключових логістичних артерій, а наступного дня повторним ударом накрили ремонтну техніку. Щоб дістати до Керчі, українські сили попередньо подавили кілька комплексів С-400 і Панцир, а призначений Росією голова Криму звітував про загиблих і поранених.
Наслідки відчула вся окупаційна адміністрація. На півострові почалися перебої з електрикою, нормування пального, обмеження на транспорт і надзвичайні заходи безпеки, а Кримський міст виявився перевантаженим і закритим для небезпечних вантажів. Пороми не ходять, бо порт Кавказ горить, тож фізично завезти пальне в потрібних обсягах стало майже неможливо, до того ж Україна почала полювати ще й на танкери в Азовському морі.
Окупаційна влада вводить одне обмеження за іншим, а мешканці стикаються з чергами й порожніми заправками, тобто Крим на власному досвіді відчуває, що означає бути островом. Під загрозою опинився й курортний сезон, який для півострова є важливим джерелом і грошей, і показної нормальності.
Це облога вогнем, а не гарантоване повернення півострова
Мета кампанії полягає радше в тому, щоб позбавити Кремль можливості використовувати Крим як плацдарм для нових наступів, ніж у негайному витісненні військ. Схожі перебої з пальним у Криму траплялися вже після ударів по мосту у 2023 році, проте тоді вони були епізодичними, а тепер стали системними.
Росія адаптується, ремонтує пошкоджене, шукає обхідні маршрути й накопичує запаси, тож повного відрізання поки що немає. Десантна ж операція коштувала б надто дорого й була б надто ризикованою, тому саме дистанційна облога є реалістичним шляхом, а не швидкий штурм. Проте навіть така облога поступово змінює співвідношення витрат на користь України.
Стратегічна логіка від цього не слабшає. Якщо утримання Криму перетворюється на постійний тягар без пального, без світла й без надійного постачання, то його військова цінність тане, а символічна стає радше вразливістю, ніж активом. Кожен спалений термінал і кожен зруйнований міст додають Кремлю не лише збитків, а й відчуття, що недоторканного тилу більше немає.
Україна не штурмує півострів, а робить його некерованим і непридатним як база, роблячи це терпляче й методично. І в цьому сенсі відповідь на питання, чи можна ізолювати Крим без десанту, вже звучить ствердно, бо процес триває просто зараз. Питання радше в тому, скільки Кремль готовий платити за півострів, який більше не працює як фортеця.