Завдяки дешевим автономним дронам-перехоплювачам українська ПВО ламає економічну логіку виснаження супротивника дронами. Про це пише Антон Кучухідзе, співзасновник аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник, у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Україна змінює саму логіку боротьби з дронами. Замість мобільних вогневих груп із кулеметами й ручного реагування на кожен Shahed вибудовується мережа з сенсорів, командних систем і перехоплювачів, які здатні автоматично отримати ціль, порахувати траєкторію й атакувати як ударний, так і розвідувальний безпілотник.
Це принципова зміна, адже роками основою захисту неба над містами були імпровізовані розрахунки, що реагували на кожну ціль окремо, тоді як тепер ідеться про єдиний контур, який працює майже без втручання людини. У 2026 році цей підхід уже дав результат, адже Міноборони повідомляло про перехоплення до дев'яноста відсотків російських дронів типу Shahed.
Дешеві перехоплювачі зламали арифметику протиповітряної оборони
В основі цього зсуву проста арифметика. Жодна країна не здатна виробити стільки зенітних ракет, щоб збивати все, що запускає Росія, а лише в січні йшлося про понад шість тисяч ракет і дронів. Зенітна керована ракета коштує двадцять або тридцять тисяч доларів, Shahed до п'ятдесяти тисяч, тоді як український перехоплювач обходиться приблизно у три тисячі.
Саме ця різниця дала змогу за 2026 рік збити понад три тисячі Shahed самими лише дронами P1-SUN виробництва компанії SkyFall. Логіка тут очевидна, адже апарат ціною в тисячі доларів знищує дрон, що коштує в десятки разів більше, і саме тому Росія запускає рої по кількасот машин за раз, аби виснажити запаси дорогих ракет.
Головне, що цю відповідь вдалося поставити на потік. Чотири з п'яти найефективніших українських перехоплювачів, зокрема Sting, Merops, P1-SUN та Blyskavka, створені приватними компаніями, а виробництво вже у два-три рази перевищує внутрішню потребу, що робить Україну потенційним постачальником для партнерів.
Конструкції швидко вдосконалюються, і, наприклад, перехоплювач STRILA у новій версії повністю відмовився від GPS та отримав захист від засобів радіоелектронної боротьби. Ціну однієї такої машини вдалося знизити приблизно до двох із половиною тисяч доларів, а випускають її близько сотні одиниць на добу за державним контрактом, тобто йдеться вже про промислове, а не штучне виробництво.
Штучний інтелект передає перехоплення з рук оператора автоматиці
Наступний технологічний крок уже зроблено. На виставці Eurosatory 2026 у Парижі компанія SkyFall представила версію P1-SUN Long з модулем штучного інтелекту, який самостійно виявляє, супроводжує й атакує повітряні цілі. Залежно від оптики система захоплює ціль на відстані до кілометра, поєднуючи комп'ютерний зір і тепловізор, і, за словами розробників, розпізнає Shahed швидше за людину-оператора.
Базовий перехоплювач розвиває швидкість близько трьохсот десяти кілометрів на годину, працює на висоті до дев'яти кілометрів і в радіусі кількох десятків кілометрів. Сама компанія описує це як крок до повністю автономної системи протиповітряної оборони, здатної відбивати масовані атаки дронів.
Щоб окремі перехоплювачі стали системою, потрібна командна основа. У червні 2026 року на авіасалоні ILA в Берліні SkyFall та Airbus Defence and Space підписали меморандум про стратегічне партнерство, ключовим напрямом якого є інтеграція перехоплювачів P1-SUN із системою управління повітряним простором Airbus Air C2. За даними компанії, ці перехоплювачі вже знищили близько десяти тисяч російських дронів, і саме цей бойовий досвід ліг в основу спільної роботи над багатошаровим повітряним щитом для України та Європи.
Керівництво Airbus підкреслює, що європейська сторона додає системний досвід управління протиповітряною та протиракетною обороною, а українська – перевірені боєм технології з коротким циклом розробки. Партнерство прямо пов'язують з ініціативою European Sky Shield.
Наступним кроком стає мережа, що сама бачить, рахує й вражає ціль
За такою логікою кожен елемент виконує свою роль. Сенсори виявляють ціль і передають дані, командна система рахує траєкторію й призначає перехоплювач, а його бортовий інтелект бере на себе фінальну фазу, причому запуск можливий не лише з-під захищеного об'єкта, а навіть з борту літака, як це вперше зробили з легкого транспортника.
На практиці перехоплювач вилітає назустріч цілі, отримує напрямок від зовнішніх засобів виявлення й уже в повітрі самостійно доводить перехоплення до кінця, що різко знижує навантаження на операторів під час масованих нальотів. Кінцевою метою розробники називають єдину екосистему автономних систем, здатних самостійно виявляти, розпізнавати й уражати цілі, тобто мережу, яка діє швидше, ніж встигає втрутитися людина.
Складаючи ці частини разом, можна побачити контур майбутнього. Дешеві перехоплювачі, яких виробляють більше, ніж потрібно, у поєднанні з мережею сенсорів, командною системою й автономним наведенням роблять реалістичним майже автоматичне прикриття всієї території країни.
Осторонь лишаються тверезі застереження, адже найшвидші реактивні модифікації Shahed розганяються до понад п'ятисот кілометрів на годину й досі на межі досяжності, а частина заявлених характеристик походить від виробників і не має незалежного підтвердження.
Та напрям незмінний, і він цінний не лише для України, бо ті самі перехоплювачі вже розглядають як можливий елемент європейського повітряного щита. Київ будує не просто зброю, а архітектуру оборони неба, у якій людина дедалі частіше лише наглядає, а не натискає.