Поки ЄС готує рекордне розширення «чорних списків», окремі олігархи та Кремль успішно знаходять лазівки для зняття обмежень. Про це пише Ігор Попов, керівник аналітичного центру «Об’єднана Україна», експерт з політичних та безпекових питань у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Восени 2026 року санкційна політика Заходу щодо Росії рухається у двох протилежних напрямках. Європейський Союз готує найбільше в історії розширення санкційних списків. Водночас у Брюсселі та Вашингтоні дедалі частіше обговорюють, що окремі обмеження можна зняти без жодного прогресу на шляху до миру. Москва вміло підживлює ці дискусії та поступово зсуває межі допустимого: те, що ще рік тому здавалося немислимим, сьогодні стає предметом торгу.
Що змінює найбільше розширення санкційного списку ЄС проти Росії
7 жовтня посли країн ЄС погодили запровадження санкцій проти 743 осіб і 826 організацій, причетних до війни проти України. Разом із 77 особами, обраними до Державної думи РФ на тимчасово окупованих українських територіях, це 1646 позицій, тобто, як зазначає Euronews, наймасштабніше одноразове розширення списку за весь час.
Під обмеження потрапляють підприємства військово-промислового комплексу: верфі, що будують підводні човни, виробники ракет, авіаційних двигунів, артилерії, електроніки й боєприпасів, а також їхні керівники. Остаточно рішення мають затвердити міністри закордонних справ ЄС 12 жовтня.
Це важливий крок, адже він б'є по тих, хто виробляє зброю, якою Росія щодня атакує українські міста. Проте йдеться передусім про розширення переліків, а не про нові сектори. Тому дискусія про санкції проти «Росатома» та про використання заморожених активів Центрального банку Росії на користь України має залишатися на порядку денному.
Чому виключення Усманова і Фрідмана послаблює санкційний режим
Водночас ЄС зробив кроки у зворотному напрямку. 22 вересня, продовжуючи санкції проти приблизно 3000 осіб і організацій, держави-члени виключили зі списку мільярдерів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана. Як повідомляє The Moscow Times, цього домагалися Франція та Люксембург, а ціною компромісу стало продовження решти санкцій одразу на три роки замість звичних шести місяців. За даними видання, Париж зазнавав тиску з боку Азербайджану, де утримуються щонайменше двоє громадян Франції. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав це рішення «ганебним і невиправданим», додавши: «Москва святкує».
На цьому історія може не закінчитися. Як повідомляє журналіста Радіо Свобода Рікард Джозвяк, посли країн ЄС мають ухвалити рішення про виключення з білоруського санкційного списку двох бізнесменів: російського олігарха Михайла Гуцерієва, президента групи «Сафмар», якого Рада ЄС свого часу назвала давнім другом Олександра Лукашенка, та білоруського підприємця Віктора Шевцова. Обидва виграли справи в суді ЄС, який визнав, що Рада ЄС спиралася на застарілу інформацію або не надала достатніх доказів їхньої нинішньої підтримки режиму Лукашенка.
Гуцерієв і надалі залишатиметься під санкціями ЄС щодо Росії, куди його внесли за дії, що підривають територіальну цілісність України. Проте кожне таке рішення пробиває дірку в санкційному механізмі. Щоб він працював, обґрунтування мають бути ретельними і регулярно оновлюватися, інакше олігархи отримують сигнал: наполегливі юристи можуть повернути статки без жодних змін у політиці Кремля.
Чому звільнення політв'язнів не можна обмінювати на зняття санкцій
Наприкінці вересня журнал The Atlantic повідомив, що президент США Дональд Трамп підтримав ідею свого спецпосланця Джона Коула: поступово послаблювати санкції проти Росії в обмін на звільнення політичних в'язнів, не чекаючи завершення війни. Як пише Meduza, раніше Коул за схожою схемою домігся звільнення близько 500 політв'язнів у Білорусі. У Кремлі публічно заперечили такі переговори, бо офіційно Росія взагалі не визнає існування політв'язнів.
Будь-який гуманітарний крок, що повертає людям свободу, варто вітати. Але обмінювати людей на послаблення санкцій без рішень щодо миру не можна. Санкції запроваджувалися у відповідь на збройну агресію та незаконну анексію українських територій, і поки ці причини не усунуті, вони мають діяти. У такій схемі політв'язні перетворюються на валюту, яку Кремль здатен друкувати без обмежень.
Що вимагає від Білого дому закон Грема до 18 жовтня
18 вересня Дональд Трамп підписав закон про санкції проти Росії та Ірану, названий на честь сенатора Ліндсі Грема. Як пояснює юридична фірма Covington, низка його вимог набуває чинності через 30 днів, тобто 18 жовтня. Адміністрація має запровадити санкції проти російських посадовців, постачальників оборонної промисловості, олігархів і суден «тіньового флоту», а також підвищити мита на російські товари до 500% і до 100% на товари країн, що найбільше купують російські нафту і газ.
Показово, що закон дозволяє скасувати ці санкції лише тоді, коли президент засвідчить: Росія підписала мирну угоду, прийняту вільним і незалежним урядом України, і припинила бойові дії. Тобто сам Конгрес США прив'язав зняття санкцій до миру. Можливе звільнення політв'язнів не повинно ставати приводом для відстрочки застосування закону.
Як Росія намагається вбудувати зняття санкцій в енергетичне перемир'я
У середині вересня Дональд Трамп оголосив про домовленість припинити удари по енергетиці. У Кремлі назвали ідею «дуже доброю», але висунули умови. Як аналізує NEST Centre, окрім захисту своїх нафтопереробних заводів і портових терміналів, Москва хоче гарантій для танкерів і зняття обмежень із суден «тіньового флоту». Речник Кремля Дмитро Пєсков прямо вимагав скасувати санкції проти російського енергетичного експорту.
Це вже знайома тактика: навесні 2025 року Росія обумовлювала перемир'я в Чорному морі зняттям санкцій із Россільгоспбанку. Але взаємний мораторій на удари по енергетиці та портах і санкції проти агресора належать до різних тек. Україна, як заявив Президент Володимир Зеленський на Генеральній Асамблеї ООН, готова утримуватися від ударів по російській енергетиці на умовах взаємності та за гарантій партнерів, і для цього не потрібні жодні санкційні поступки.
Чому графік зняття санкцій має бути частиною мирного процесу
Мета санкцій полягає в тому, щоб позбавити агресора коштів на ведення війни та примусити його до миру. Те, що Кремль так наполегливо намагається вписати їх послаблення в будь-яку домовленість, найкраще доводить: тиск працює і залишається одним із небагатьох реальних інструментів, здатних підштовхнути Москву до компромісу.
Тому графік зняття санкцій має бути невід'ємною частиною мирного процесу: спершу всеохопне перемир'я та зупинка бойових дій, далі комплексна угода, і лише відповідно до цих кроків поступове послаблення обмежень. Якщо ж допускати їх послаблення в умовах російської ескалації, Москва отримає гроші та підтвердження, що час працює на неї, а війна ще довго не закінчиться. Для Європи, частиною якої є Україна, це питання власної безпеки: сталий мир у регіоні можливий лише тоді, коли агресор платить ціну за агресію.