Постійні терористичні ракетні атаки російських збройних сил на об’єкти енергетичної інфраструктури України примушують українську владу шукати механізми для вирішення тих соціальних проблем, які породжує російський державний тероризм. Оскільки мова часто йде про виживання українських громадян, то і заходи впроваджуються екстраординарні, до числа яких відноситься і створення загальноукраїнської мережі т.зв. «пунктів незламності» - спеціально обладнаних громадських місць, що мають бути забезпечені обігрівом, доступом до електроенергії та зв’язку. У цих пунктах громадяни України повинні мати можливість перечекати найбільш складні моменти, пов’язані з відсутністю електроенергії, тепла та доступу до води у їхніх оселях. Оскільки держава-терорист і не думає зупинятися у своїх спробах примусити Україну до капітуляції через терор по відношенню до цивільних, облаштування пунктів незламності стало одним з ключових питань для сучасної України. Водночас, як і будь-яке значиме питання, воно породило низку політичних спекуляцій, довкола яких окремі сили намагаються вибудувати цілу мережу політичних маніпуляцій.
Необхідно відзначити, що сама ініціатива створення «пунктів незламності» виходила від Президента України, однак безпосередню їхню організацію повинні забезпечувати представники місцевої влади в Україні, що абсолютно логічно, адже самі пункти мають бути розосереджені по всій українській території. Водночас, не варто забувати, що в Україні проведена реформа, спрямована на децентралізацію управління, і ключова особливість цієї реформи – передача великого обсягу повноважень від структур державної влади органам місцевого самоврядування. І у першу чергу мова йде саме про фінансові повноваження. Таким чином, організація пунктів незламності неможлива без участі органів самоврядування, а має відбуватися за їхньої активної участі.
Швидка реалізація проекту, який вимагав значних фінансових ресурсів, породила низку непорозумінь між владою та органами самоврядування, що були породжені різним баченням фінансових джерел забезпечення проекту, а також активністю та ефективністю роботи самоврядування, яка у різних частинах України виявилася різною. Усе це було не важко передбачити, якщо врахувати неможливість розтягнути проект у часі, підготуватися до його реалізації, врахувати усі суперечності та думки. Усе необхідно робити тут і зараз.
У деяких містах пункти незламності розгорталися повільно, або взагалі іноді існували лише на папері. Одним з таких міст виявився Київ, що не могло не привернути увагу Президента України, що закликав міську владу у своєму зверненні до громадян терміново вирішити усі наявні проблеми.
Необхідно підкреслити, що на даний момент в управлінні Києвом склалася особлива ситуація, пов’язана з закріпленою у законодавстві моделлю управління містом. За цією моделлю міський голова В. Кличко поєднує повноваження міського голови, обраного народним голосуванням очільника місцевого самоврядування, а також глави міської державної адміністрації, що очолює місцеві органи державної влади. Це, очевидно, посилює відповідальність за ухвалення будь-яких рішень, адже тут мова не йде про якісь суперечності між місцевими органами державної влади та самоврядуванням. У відповідь на звернення президента В. Кличко забажав вступити у дискусію. Загалом, для демократичної держави у цьому немає нічого дивного, адже в Україні зберігається політичний плюралізм та свобода слова. Головне, аби дискусії між державними діячами не заважали в організації оборони України від російської агресії. У будь-якому випадку, не можна не відзначити, що втручання президента покращило ситуацію з організацією у Києві пунктів незламності.
Водночас, одразу пішли спроби використати цю історію у пропагандистських цілях для організації інформаційної кампанії, спрямованої проти української влади та єдності суспільства загалом. Цікаво, що тема «розколу» різних структур української держави – це улюблена історія для російських пропагандистів та різних агентів впливу в Україні. Досить згадати вигадану на порожньому місці тему «конфлікту» президента В. Зеленського та головнокомандувача ЗСУ В. Залужного. Тому коли просувається тема «конфлікту», то одразу виникають підозри, що за умов війни за цим можуть стояти вороги України.
Зрозуміло, що мета нинішньої історії з «протистоянням» центральної влади та самоврядування у Києві – це спробувати просунути ідею про якійсь «альтернативний політичний центр», який нібито формується у столиці. Тут цілком можуть поєднуватися інтереси як росії, так і низки українських політиків, які можуть втратити політичні перспективи за умов тотального перезавантаження простору української політики. Очевидно, що після завершення війни українська політика не буде такою, якою вона була до війни. Буде, зокрема, і масштабна втрата позицій старими політиками. Це примушує їх уже зараз шукати собі способи бодай якось утриматися у політичному просторі. Зокрема, і шляхом пошуку політичного лідера, який міг би «провести» за собою інших, зберігши для них представницькі мандати. Для багатьох це може виглядати зараз цілком логічним, однак в умовах продовження жорстокої війни «підготовка до виборів» виглядає недоречною.
Якщо підсумувати ситуацію, то вона виглядає наступним чином:
1. Україна переживає найважчу зиму у своїй незалежній історії, що обумовлено державним тероризмом з боку росії. Важливим елементом вирішення соціальних проблем, які породжують російський тероризм, є організація пунктів незламності для громадян у всіх регіонах України.
2. Організація цих пунктів відбувалася нерівномірно, за різного рівня взаємодії державної влади та місцевого самоврядування. На деяких проблемних моментах у столиці публічно наголосив президент В. Зеленський, що започаткувало публічну дискусію з міським головою В. Кличком. Публічний характер дискусії обумовлений тим, що обговорюються значними для багатьох людей питання, а Україна – демократична держава, де президент – це політичний лідер, спроможний впливати на інших переконанням, а не просто видавати різноманітні розпорядження.
3. Далі відбулася спроба переведення організаційного питання у сферу політичної боротьби, і у цьому беруть активну участь як різноманітні проросійські сили, так і політики України, що відчувають втрату власних позицій, а тому хочуть повернути Україну у стан постійної політичної боротьби, не зважаючи на серйозну зовнішню загрозу.
Водночас, усе це жодним чином не свідчить проти реформи місцевого самоврядування, яка триває в Україні. Навпаки, зараз абсолютно очевидно, що завдяки реформі самоврядування Україна – це живий організм, а не мертва бюрократична система без жодної ініціативи і спроможності вирішувати будь-які питання без вказівки з центру, якою є сучасна путінська росія. Так, розподіл компетенцій між державною владою та самоврядуванням залишається для України непростим питанням, однак все ж Україна продовжує демонструвати високий рівень інституційної зрілості, яка і дозволила успішно витримати перші етапи російської навали, реорганізуватися, перейти у контрнаступ і розпочати вигнання окупантів за межі держави, не зважаючи на терористичну тактику останніх.