Що показали переговори Трампа і Сі та чому Україні рано чекати проривів. Про це пише Ігор Попов, керівник аналітичного центру «Об’єднана Україна», експерт з політичних та безпекових питань у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Вересень у світовій дипломатії традиційно минає під знаком Нью-Йорка: на тижні високого рівня Генеральної асамблеї ООН лідери шукають відповіді на найгостріші кризи. Цього року головна подія розгорталася паралельно у Вашингтоні. 24 вересня Сі Цзіньпін прибув з державним візитом на зустріч із Дональдом Трампом, і це вже друга зустріч двох лідерів у 2026 році після травневого саміту в Пекіні.
Нового переділу світу не сталося. Сторони, по суті, домовилися продовжувати домовлятися. Напередодні зустрічі міністр фінансів США Скотт Бессент оголосив, що торговельне перемир'я, укладене восени 2025 року в Пусані, продовжене до 10 січня 2027 року. Лідери розмовляли за зачиненими дверима, спільної пресконференції не було, а найдокладніший виклад розмови оприлюднило Міністерство закордонних справ КНР. Згідно з ним, Сі та Трамп обмінялися думками щодо Близького Сходу, «української кризи» і Корейського півострова, а економічні команди двох країн досягли нової спільної домовленості і продовжать роботу.
Для України важливий ще один сюжет. 18 вересня Трамп підписав закон про санкції проти Росії та Ірану, названий на честь покійного сенатора Ліндсі Грема. Документ дозволяє запроваджувати мита до 100% проти найбільших покупців російської нафти і газу, а Китай очевидно серед них. Втім, закон дає президентові широкі повноваження не застосовувати ці заходи, і аналітики Conference Board вважають малоймовірним, що Вашингтон застосує їх проти Китаю, поки діє торговельне перемир'я. Пекін, зі свого боку, заявив про неприйняття «вторинних санкцій» і наголосив, що його економічна співпраця з іншими державами не спрямована проти третіх сторін.
Наступні раунди контактів уже в календарі: саміт АТЕС у Шеньчжені 18-19 листопада і саміт «Групи двадцяти» в Маямі 14-15 грудня. У Кремлі навіть допускають тристоронню зустріч Сі, Трампа і Путіна в Шеньчжені. Українська війна у Вашингтоні звучала, проте поки немає сигналів, що Пекін готовий глибше залучитися до її завершення.
Як Китай впливає на хід війни, не постачаючи зброї жодній зі сторін
Пекін послідовно наголошує, що не надавав летальної зброї жодній зі сторін конфлікту і суворо контролює експорт товарів подвійного призначення. Ця межа має значення. Окремі китайські компанії потрапляли під санкції США та України, однак немає підтверджень того, що китайська держава постачала Росії готове озброєння. Для України це принципова різниця порівняно з Іраном чи Північною Кореєю.
Водночас Китай став найбільшим у світі виробником цивільних компонентів, без яких сучасна війна неможлива: двигунів, акумуляторів, камер, модулів зв'язку для дронів. Від цього ланцюга залежать обидві сторони. За даними Радіо Свобода, китайські деталі становили 38% вартості імпорту компонентів для українських дронів у першому півріччі 2025 року, і навіть Європейський Союз, фінансуючи українське виробництво, був змушений залишити виняток для китайських комплектуючих, бо замінити їх у потрібних обсягах і за прийнятною ціною поки нема ким.
Росія ж, за оцінками української розвідки, отримує з Китаю левову частку критичної електроніки для своїх ударних дронів. Київ неодноразово закликав Пекін обмежити такі поставки саме для Росії. Китай у 2024-2025 роках справді посилив експортний контроль на компоненти дронів і рідкоземельні матеріали, але ці обмеження ударили й по українських виробниках.
Другий канал впливу енергетичний. За даними Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), з грудня 2022 року Китай купив половину всієї експортованої Росією сирої нафти. Лише в серпні 2026 року китайські покупці придбали російського викопного палива на 8,4 млрд євро, а російська нафта Urals продавалася з дисконтом близько 24% до Brent. Китай отримує дешеву сировину, але саме ці доходи дозволяють Кремлю фінансувати армію і послаблюють дію західних санкцій. Загалом товарообіг Китаю і Росії у 2025 році становив 228 млрд доларів.
Економічна вага Пекіна в цих відносинах дедалі більша. Показовий приклад: газопровід «Сила Сибіру 2». Як пише Asia Times, переговори зайшли в глухий кут через ціну: китайська сторона пропонує близько 50 доларів за тисячу кубометрів, тоді як Москва хоче приблизно 250. Росія все більше потребує Китаю, ніж Китай Росії. Для Вашингтона це стратегічний виклик, і адміністрація Трампа шукає способи запропонувати Москві альтернативу.
Принципово важливо, що офіційна позиція США поки незмінна: у серпні Бессент сказав російському міністрові фінансів Антону Силуанову, що «нічого не можливо, доки війна не закінчиться». Україна зацікавлена, щоб цей принцип зберігся, попри повідомлення американської преси про обговорення окремих угод із Москвою ще до миру.
Що пропонує мирна дипломатія Пекіна і чому вона поки не дала результату
У лютому 2023 року Китай оприлюднив позицію щодо політичного врегулювання «української кризи». Її перший пункт вимагає ефективно захищати «суверенітет, незалежність і територіальну цілісність усіх країн», восьмий наголошує, що ядерна зброя не повинна застосовуватися, а останній містить готовність Китаю допомагати післявоєнній відбудові. Для України ці принципи мають реальну цінність, адже Пекін неодноразово публічно застерігав від ядерної ескалації.
Того ж року український напрям доручили спеціальному представникові уряду КНР з євразійських справ Лі Хуею, досвідченому дипломатові, який десять років був послом у Москві. Він відвідав Київ, Москву і європейські столиці та провів кілька раундів човникової дипломатії. У вересні 2024 року в Нью-Йорку Китай і Бразилія заснували групу «Друзі миру» за участі країн Глобального Півдня. У травні 2026 року, після зустрічі Сі і Трампа в Пекіні, міністр закордонних справ Ван Ї заявив, що обидві країни готові відігравати «конструктивну роль» у політичному врегулюванні.
Посол КНР в Україні Ма Шенкунь у своїй колонці для «Інтерфакс-Україна» нагадує, що Китай «завжди поважав суверенітет і територіальну цілісність усіх країн, включно з Україною», і прагне сприяти переговорам, припиненню вогню та політичному врегулюванню. Ці слова заслуговують на увагу, бо саме вони можуть стати спільною основою для розмови про справедливий мир.
Чому ж результату поки нема? Українська дослідниця Індо-Тихоокеанського регіону Аліна Гриценко ще у 2024 році звертала увагу, що посередницький успіх Пекіна у примиренні Ірану та Саудівської Аравії був можливий, бо обидві сторони були готові до компромісу. У російсько-українській війні такої готовності в агресора нема. До того ж Китай не може бути байдужим до долі свого найбільшого сусіда.
Співзасновник аналітичної мережі Research Solutions Ігар Тишкевіч у доповіді «Україна та китайський інтерес: 2025-2035», опублікованій на DSnews, формулює це так: Китаю невигідна поразка Росії з її внутрішньою дестабілізацією, але невигідне і її посилення. Центр Разумкова у травневій доповіді робить тверезий висновок: поки триває «гаряча фаза» війни, суттєвих змін у позиції Китаю щодо України очікувати не варто.
Що пов'язує Україну і Китай: торгівля, порти і нереалізовані проекти
У 2026 році минає 15 років від проголошення стратегічного партнерства між Україною і Китаєм. І навіть під час війни Китай залишається найбільшим торговельним партнером України. У 2025 році імпорт з Китаю сягнув 19,2 млрд доларів, це майже чверть усього українського імпорту. Найбільша частка припадає на електротехніку: смартфони, генератори, сонячні панелі, акумулятори, яких потребує енергосистема під російськими ударами.
Експорт до Китаю становив лише 1,8 млрд доларів, і це переважно аграрна продукція та сировина. Позитивна новина: поставки руди у 2025 відновилися, за десять місяців 2025 року Китай купив близько 14 млн тонн. Проблемна: на ринку олії й кукурудзи українських постачальників витісняють інші країни, зокрема Росія. Фактична блокада судноплавства у другій половині 2026 році зупинила експорт зернових і руди через порти Великої Одеси, і це має стати додатковим фактором для активізації дипломатичних зусиль Китаю щодо встановлення секторального перемиря.
Політичні контакти значно скромніші за торгівлю. Центр Разумкова нагадує, що Сі Цзіньпін говорив із Володимиром Зеленським лише один раз, у квітні 2023 року, тоді як із Путіним він провів понад десяток зустрічей і розмов. Позитивний сигнал з'явився на Мюнхенській безпековій конференції в лютому 2026 року: міністри закордонних справ Андрій Сибіга і Ван Ї перейшли від формальних обмінів до планування двосторонніх контактів. Пекін також висловлював зацікавленість у післявоєнній відбудові України, а посол Ма Шенкунь пише, що Китай може надати «всебічну підтримку» її промисловому відновленню.
Історія двосторонніх відносин має і складні сторінки: спроба китайських інвесторів придбати «Мотор Січ», яка завершилася санкціями і багатомільярдним арбітражним позовом, проблемний кредит китайського Ексімбанку 2012 року під поставки зерна. Україна у 2017 році підписала план спільного будівництва «економічного поясу Шовкового шляху», але реальної ролі в ініціативі «Пояс і шлях» так і не отримала. Водночас для Китаю Україна залишається воротами до Чорного моря і Європи.
Як суперництво США і Китаю визначає, коли закінчиться війна в Європі
Американський політолог Грем Аллісон у книзі «Приречені на війну» описав «пастку Фукідіда»: за його підрахунками, у 12 із 16 випадків за останні 500 років суперництво висхідної і панівної держав закінчувалося війною. Сі Цзіньпін перед переговорами у Вашингтоні сказав, що відносини Китаю і США мають бути змаганням, а не зіткненням, у якому є переможець і переможений. Проте протиріччя між двома державами глибокі.
Сполучені Штати захищають фінансову систему, що склалася після відмови від золотого стандарту: панування долара, нафтодолар, звичні правила світової торгівлі. Роками діяла негласна угода: Китай отримував доступ до американського ринку, а частину виручки вкладав в американські державні облігації. Глобалізацію запустили США, але найбільше від неї виграв Китай, і тепер Пекін прагне переглянути правила світових фінансів і тарифів.
Китай має потужні козирі. За даними Міжнародного енергетичного агентства, на нього припадає близько 60% світового видобутку рідкоземельних металів, 91% їхньої переробки і 94% виробництва постійних магнітів, від яких критично залежить американська промисловість. Але в Китаю є і вразливість: його економіка тримається на морській торгівлі, що проходить через протоки, які можна перекрити.
Війна навколо Ірану, що почалася наприкінці лютого 2026 року, вдарила по Ормузькій протоці, через яку, за оцінкою Bruegel, Китай отримує близько половини імпортованої нафти. А у вересні єменські хусити встановили контроль над узбережжям біля Баб-ель-Мандебської протоки, ключової для поставок до Європи через Суецький канал. Додайте до цього гонку у сфері штучного інтелекту, де вирішується, чиї технології стануть стандартом нового технологічного укладу, і Тайвань: США не визнають його дипломатично, але за законом 1979 року допомагають йому з обороною, тоді як Пекін наголошує на курсі на возз'єднання.
Війна в Україні вписана в цю велику шахівницю. Поки США і Китай не домовилися про головне, Пекін не має стимулу витрачати свій вплив на Москву.
За яких умов Китай може підштовхнути Росію до миру
Перша умова: глобальна угода між США і Китаєм. Якщо Вашингтон і Пекін знайдуть компроміс щодо торгівлі, технологій і безпеки, позиція Китаю щодо війни може змінитися, і він активніше впливатиме на Росію. Інструменти для цього у американської адміністрації є, зокрема новий санкційний закон, прив'язаний до закупівель російських енергоносіїв. Разом із продовженням торговельного перемир'я закон створює простір для торгу, в якому українське питання може стати частиною пакета.
Друга умова: зрозуміла економічна перспектива для самого Китаю в Україні. Запрошення китайських компаній до відбудови, зокрема житла, енергетики, логістики та аграрної інфраструктури, може стати вагомим аргументом. Ігар Тишкевіч звертає увагу, що китайські проекти в портах і логістиці можуть стати додатковою гарантією безпеки регіону, адже будь-які дії проти таких об'єктів мали б чутливі наслідки для самого Кремля.
Але політика України щодо Китаю має бути синхронізована з європейською, адже Україна є кандидатом на членство в ЄС. Це означає прагматичну відкритість там, де ризики прийнятні, наприклад концесії в портах чи спільне виробництво, і чіткі обмеження у чутливих сферах: мережах 5G, критичній інфраструктурі, військових технологіях. Європа будує стратегію щодо Китаю на спробах взаємодії, а не ізоляції. Такий підхід придатний і для України.
Третя умова пов'язана з Європою. ЄС нині посилює захист свого ринку: торік дефіцит у торгівлі з Китаєм сягнув майже 360 млрд євро, а з липня 2026 року Брюссель запровадив нові обмеження: скоротив безмитні квоти на сталь і встановив збір з дрібних посилок. Водночас Росія створює для Європи ризики гібридних атак і нової агресії. Європа зацікавлена бачити Китай фактором стримування Москви, а Китай зацікавлений у стабільному доступі до європейського ринку.
Отже, завершення війни і нова архітектура безпеки в Європі безпосередньо пов'язані з тим, як ЄС і Китай визначать свої економічні відносини. Китайські експерти теж це бачать: науковець Академії суспільних наук Китаю Чжан Хун у коментарі China Daily наголошує, що стале врегулювання потребує співпраці європейських країн і країн Глобального Півдня та відмови від мислення «гри з нульовою сумою».
Україна отримала допомогу для оборони від західних партнерів, і це визначає її вибір. Проте розвиток відносин із Китайською Народною Республікою відповідає національним інтересам України і не суперечить її європейському курсу. Президент Зеленський, виступаючи цього тижня на Генеральній асамблеї ООН, сказав про Сі Цзіньпіна: «Він та людина, яка може вплинути на Росію більше, ніж багато інших», і висловив надію, що китайський лідер «прагне миру так само, як і ми». Мир в Україні означатиме стабільніші торговельні шляхи, безпечніше Чорне море і передбачуванішу Європу. А це саме той світ, у якому Китаю найзручніше розвиватися.