Якщо образ легендарного Роккі з однойменного фільму Сталлоне свого часу надихнув підлітків почати займатися боксом, то серіал "Хід королеви" має всі шанси спричинити ажіотаж біля шахових клубів по всьому світу.
Серіал "Хід королеви" (або "Ферзевий гамбіт") – це екранізація від Netflix однойменного роману американського класика Волтера Тевіса про дівчину-сироту, яка з дитинства мала надзвичайні здібності до гри в шахи та упродовж життя боролася з наркотичною залежністю. Головну роль грає відома актриса та модель Аня Тейлор-Джой, повідомляє 24 канал.
Спортивні драми – це популярний та місцями заїжджений жанр у кіно, де на першому плані завжди стоїть динаміка, ефектність та емоційність. Ми бачили безліч заворожуючих та напружених сцен у таких фільмах, як "Боєць" або "Аутсайдери", які до останньої секунди утримували біля екранів мільйони глядачів. Однак, що робити, коли треба знімати про вид спорту, у якому двоє людей, спустивши голови, по 6 годин сидять над дошкою та раз на 20 хвилин роблять хід?
За роботу взявся відомий у кіно режисер Френк Скотт, який дав змогу інакше подивитися на шахи і змусив людей перейматись за поєдинки шахістів не менше, ніж за боксерів або футболістів.
Забігаючи наперед, зацікавити людей у цій стародавній настільній грі режисеру точно вдалося. Дивлячись на статистику в Google Trends (інструменту для визначення популярності певної теми), можна констатувати, що кількість пошукових запитів у світі за словом "шахи" значно зросла.
Наразі серіалу пророкують найвищі річні нагороди. На IMDb "Хід королеви" має високий рейтинг 8.8 з 10.
Отже, 5 причин, чому варто подивитися серіал "Хід королеви":
1. Відчуття епохи
Події серіалу відбуваються у 1960-их та на початку 1970-их років. Знімальна група зробила все, щоб глядач це відчув.
Велику увагу приділили перш за все костюмам Бет Гармон – головної героїні картини. Протягом серіалу можна спостерігати, як її образ змінюється не тільки з її статусом, а ще й з модними тенденціями тих часів.
Спочатку – це стриманий та байдужий образ дівчинки із сиротинця. Згодом він поступається більш впевненому та свідомому образу "темної конячки", який набуває сили після перших значних успіхів Гармон у грі.
І хоча серед суперників Бет було заведено одягатись більш строго та класично, вона завжди виступає антиподом до них і не соромиться демонструвати свою жіночність.
Загалом у серіалі приділено багато уваги зацікавленості головної героїні модою та чітко показано процес формування її власного стилю. Так само ми можемо побачити, як режисер акцентує увагу на зміні побуту героїні з поступовим настанням 1970-их років.
Глядач може побачити характерні для 1960-их та початку 1970-их образи не лише у персонажі Бет. Велику увагу приділено і оточуючим людям, які одягаються відповідно до архетипу своєї особистості. Навіть у радянських шахістах можна впізнати типові образи, які знайомі кожному, хто бачив старі фотографії своїх бабусь та дідусів.
Упродовж серіалу грає культова американська музика 1960-их років, а головні саундтреки наповнені сентиментальним фортепіано.
Але не формою єдиною "Хід королеви" відображає епоху. Персонажі – це типові представники свого часу. Хай це депресивна домогосподарка, або ж енергійна афроамериканка з характерними для 1970-их років ідеями. Або ж мова про богемного "підпільника" з тісної нью-йоркської квартири чи радянського генія-шахіста з холодним розумом – усі персонажі живі та яскраво розкриті у діалогах.
Навіть упереджене ставлення до Бет Гармон через її стать, бо "жінки не грають у шахи" – це також особливість епохи, якій дівчині доведеться протистояти.
2. Шахи можуть бути цікавими
"Шахи – це не завжди змагання. Шахи можуть бути мистецтвом. 64 клітини, але це – цілий світ", – говорить Бет в одній зі сцен.
І дійсно упродовж усіх 7 серій режисер намагається довести: шахи можуть бути цікавими кожному.
Навіть якщо ви ніколи не стикалися з шахами, не знаєте хто такий "слон" та як він ходить – це не проблема. Навпаки – буде набагато цікавіше пізнавати світ шахів разом із героїнею. Однак максимальна концентрація, бажання переглядати незрозумілі моменти та словник шахових термінів під рукою точно не будуть зайвими.
У діалогах Бет зі своїм першим тренером та колегами розкриті не лише правила гри, а й значення професійних термінів, таких як "сицилійський захист", "дебют" або той же "ферзевий гамбіт". Іноді персонажі нещадно сиплять цими термінами, однак без цього професійні шахи уявити доволі важко.
Партії зображені динамічно. Дивлячись на обличчя кожного з суперників, можна інтуїтивно зрозуміти не тільки емоції під час гри, а й їхній стиль та важливість перемоги у поєдинку.
Міміка, впевненість під час ходу, реакція глядачів, коментатори та флешбеки дають максимально повну та близьку до глядача картину подій на дошці та змушують відчути напруження, яке відчувають гравці.
Але навіть за такої уваги до подій навколо суперників, серіал не знімає фокусу з дошки. Деякі партії зображені настільки детально, що в інтернеті можна навіть знайти їхній розбір від професійних шахістів, після перегляду яких напруга від окремих сцен відчувається ще більше.
В одній з головних партій серіалу шахісти впізнали позицію з реальної партії американського та радянського гросмейстерів Вольффа та Іванчука, зіграну в Білі у 1993 році.
Сценаристів "Хід королеви" консультував легендарний шахіст Гаррі Каспаров, якому навіть спочатку пропонували роль головного суперника Гармон – Василя Боргова. Допомагали знімальній групі та акторам й американські та німецькі спеціалісти.
Звісно, режисери не уникли дрібних кінематографічних допущень, які не збігаються з реальним життям. Зокрема, професіонали нарікають, що гравці іноді занадто швидко ходять. Однак, в цілому відомі шахісти та навіть світова федерація позитивно оцінили серіал.
"Чудова гра, Netflix!" – написала у Twitter Міжнародна федерація шахів (ICF).
3. Візуальні прийоми
Не останню роль у зображенні подій та наданні необхідної динаміки грає стиль зйомки та монтажу. Оператори використовують мінімалістичні, однак від того не менш цікаві візуальні прийоми як надбудову до діалогів або ж для надання їм символічного змісту.
Іноді герої ламають "четверту стіну" (дивляться прямо на глядача). За шаховим столом це створює ефект присутності та дає змогу відчути себе на місці головної героїні під час напруженої гри.
Режисер акцентує на естетиці інтелектуальних протистоянь. І хоча виглядає це доволі ідеалізовано, сцени не можуть не притягувати увагу своєю красою та шармом.
Цікавим ходом було створення образу уявної перевернутої шахівниці, яку героїня бачить кожного разу, коли приймає чергову дозу транквілізаторів. Утім, це вже тема наступного пункту.
4. Проблеми наркоманії та психологізм
Бет Гармон з дитинства "сидить" на транквілізаторах, які їй видавали у притулку (тоді вони ще не були заборонені). Це – психотропні заспокійливі препарати, які у великій кількості можуть спричинити звикання та залежність.
З першої серії помітно, що лінії наркоманії та шахів нерозривно пов'язані між собою. Тільки випивши ліки Бет могла концентруватись на грі. Наркозалежність фактично задає старт кар'єрі шахістки, однак ризикує стати великою перепоною на життєвому шляху.
Багато в чому схильність головної героїні алкоголю та наркотиків обумовлена психологічною травмою, яка відлунюватиметься кожної серії та спонукатиме героїню до подекуди руйнівної рефлексії.
Психологізм серіалу розкривається не тільки в класичних для спортивних драм відносинах з тренером та колишніми суперниками. Мова йтиме також про дорослішання: перше кохання, стосунки з однолітками, амбіції та зміну світосприйняття.
Роль наркотичної залежності у житті Бет має цілком закономірні причини та наслідки. У поведінці героїні можна впізнати звичайну людину із залежністю – зі своїми слабкостями та спробами виправдатись перед оточуючими.
5. Політика, або її відсутність
Зображення радянських спортсменів, які під загрозою розстрілів йдуть змагатися з американцями, брудні спроби КДБ вплинути на хід поєдинку, демонізоване зображення радянської культури як недолугої та мілітаристської – всього цього не було у серіалі "Хід королеви".
У серіалі, де одним зі стовпів сюжету є протистояння американських та радянських шахістів в період Холодної війни, були всі підстави очікувати надлишкової карикатурності. Однак, на щастя, стрічку цим не зіпсували.
Спроби політизувати шахи у 1960-ті роки дійсно були, однак режисер радше висміює їх через ставлення головної героїні до політики та її діалогами з представниками влади. Ідеологічне протистояння не ставлять в абсолют. Усі розуміють, що радянська школа шахів – одна з найсильніших за всю історію спорту, а тому не можна недооцінювати супротивника.
Загалом радянські шахісти зображені справжніми холодними геніями, що аж ніяк не робить з них явних антагоністів. Скоріше – надає особливих характерних рис, якими також наділені американські гравці. Люди у США та в СРСР зображені простими та щирими.
Так званої "клюкви" (грубих стереотипів про російську та радянську культуру) було менше, ніж в таких російських фільмах, як "Рух вгору" або "Стомлені сонцем 2".
Ідеологічний аспект у серіалі є, але він розкривається через шахи і навіть матиме вагу у фіналі. Основна ідея така, що радянські шахісти грають у командах та гуртом аналізують стіл. Американці ж – індивідуалісти, вони більше покладаються на власні сили.
Увага сконцентрована суто на особистій драмі героїні та на її головній пристрасті – шахівниці.