Економіка Росії залежить передусім від Китаю, а не від США, і саме це визначає різницю в тому, як Володимир Путін розмовляє з Пекіном і з Вашингтоном. Про це заявив кандидат економічних наук, асоційований експерт аналітичного центру «Об'єднана Україна» Іван Ус в ефірі Радіо НВ, повідомили на сайті аналітичного центру.
Експерт звертає увагу на поняття «юанізація» російської економіки — критичну залежність Москви від Пекіна, яка робить траєкторію розвитку Росії похідною від рішень китайського керівництва. «Якщо беремо Китай та США з точки зору Росії, то економіка Росії насамперед залежить від Китаю, а не від США», — зазначив Ус. Цим, на його думку, і пояснюється демонстративна зверхність Путіна у спілкуванні з представниками Дональда Трампа на тлі очевидної обережності щодо Сі Цзіньпіна.
Водночас у Пекіна є прагматичні причини не бути зацікавленим у розширенні війни. Один із ключових маршрутів постачання китайських товарів до Європи проходить через територію Росії та Білорусі: якщо Мінськ буде втягнутий у війну, Польща, Литва й Латвія закриють кордон, і транзит до ЄС зупиниться.
Додатковим ризиком для Москви експерт називає законопроєкт сенатора Ліндсі Грема про мита проти держав, які купують товари в Росії та Ірану. Принципова відмінність від нинішньої ситуації в тому, що такі рішення адміністрації вже не можна буде оскаржити як незаконні. Тоді Пекін муситиме обирати між митами на власну продукцію та відмовою від російської сировини заради збереження доступу до американського ринку. Втрата китайської підтримки, за оцінкою Уса, означала б для російської економіки смерть у межах щонайбільше двох років.
Окремо експерт описує ризик монопсонії: якщо Індія відмовиться від російської нафти, у Росії залишиться єдиний покупець — Китай, який отримає можливість самостійно диктувати ціну. Показовим прикладом він називає переговори щодо газогону «Сила Сибіру – 2», де Пекін пропонує Москві будувати трубу власним коштом і продавати газ за внутрішньоросійськими — субсидованими та нижчими за собівартість — цінами. Аналогічна модель діє в нафтовій торгівлі: сировина йде до Китаю та Індії з дисконтом, а вироблені з неї нафтопродукти Росія купує вже без знижок.Оцінки, за якими Росія здатна вести війну ще два роки, експерт вважає завищеними: «Я не думаю, що в Росії є два роки. Рік, максимум півтора».
Завдання України він бачить у тому, щоб послідовно скорочувати ресурси й резерви ворога.