Україна вже дізналася, як ведеться така війна. Європа тільки починає це розуміти. Про це пише Антон Кучухідзе, співзасновник аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник, у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Першого вересня уряд Німеччини дійшов висновку, що саме Росія несе відповідальність за спробу атаки безпілотника на аеропорт Лейпциг/Галле на початку серпня. Міністр внутрішніх справ Александер Добріндт заявив, що робота поліції, характер злочину та дані розвідки у сукупності дали змогу встановити відповідальність Росії і що Берлін не розглядає цей інцидент як окремий епізод.
Вісьмома днями пізніше канцлер Фрідріх Мерц пішов далі, заявивши, що цю атаку місяцями планували в Росії і що вона була спрямована саме проти Німеччини. Європа нині живе всередині такої форми війни, якої вона формально не оголошувала, а Україна живе в ній уже роками. Різниця в тому, що Київ давно перестав сприймати подібні атаки як поодинокі злочини.
Берлін назвав нападника і змінив свою позицію
Обставини цієї справи тривожать саме тому, що вони такі буденні. У ніч на четверте серпня в охоронюваній зоні аеропорту, поблизу українського вантажного літака, було виявлено безпілотник із вибухівкою, який знешкодив поліцейський робот. Згодом німецькі посадовці повідомили, що водій аеропортового автобуса збив низько летючий апарат, перш ніж той упав неподалік.
Наступного дня другий летючий об’єкт влучив у вантажний літак, який благополучно сів у Ганновері з незначними пошкодженнями, а в наступні тижні поблизу аеропорту виявили ще кілька безпілотників зі слідами вибухової речовини. Польоти було призупинено, що зачепило DHL, Lufthansa Cargo та Amazon. Ніщо в цій операції не потребувало передового озброєння, і саме в цьому вся суть методу.
Ціль обрали не випадково. Лейпциг/Галле — центральний вузол повітряних перевезень військових вантажів для збройних сил Німеччини та союзників по НАТО, і водночас він слугує базою для української Antonov Airlines. Удар по ньому зірвав би і постачання країни, яка воює, і логістику самого Альянсу, а це саме те, що робить цей випадок шаблоном, а не випадковістю.
Нині Берлін описує цей інцидент як серйозний напад на національну безпеку та інфраструктуру, якому завадила значною мірою випадковість. Раніше американські посадовці оцінили, що виявлений в аеропорту пристрій належав російській розвідувальній службі.
Вашингтон дає сигнал: Альянс перестане мовчки поглинати ці удари
Відповідь Німеччини засвідчила зміну. Уряд викликав російського посла, розпорядився закрити генеральне консульство Росії в Бонні, розірвав договір оренди російського культурного центру в Берліні та підвищив рівень національної загрози із загального до високого, а Добріндт прямо заявив, що країна не перебуває у стані війни, але щодня є мішенню гібридних атак.
Берлін також ініціював винесення цього питання на Раду НАТО. Москва заперечила все: Володимир Путін припустив, що докази сфабриковано і назвав реакцію Німеччини серйозною помилкою. Заперечення було очікуваним. Сенс таких операцій саме в тому, що встановлення причетності відбувається повільно, оспорюється і дорого коштує політично. Кожне заперечення виграє час, а час — це той ресурс, який такі кампанії й покликані виснажувати.
Вашингтон почав публічно говорити, що так далі тривати не може. Виступаючи в Італії п’ятого вересня, посол США при НАТО Метью Вітакер наголосив, що союзники не повинні терпіти навмисні акти гібридної війни і що Сполучені Штати підтримають країни, які з ними стикаються. Він свідомо провів межу між безпілотниками, що збиваються з курсу під час атак на Україну, і тим, що він назвав більш тривожною категорією, — спланованими операціями, які ми бачили в Лейпцигу та в Польщі.
Він додав, що після встановлення виконавця, як це вдалося зробити Німеччині, сигнал має бути однозначним, а критична інфраструктура, зокрема енергетичні об’єкти, потребує пильного моніторингу з боку національних органів влади. Він також наголосив, що реагування залишається насамперед національною відповідальністю, за якою стоїть американська підтримка, — а це лишає тягар підготовки на окремих столицях.
Україна вже написала посібник для такої війни
Саме тут український досвід перестає бути питанням солідарності й стає практичною інструкцією. Чотири з половиною роки Україна живе в середовищі, де дешевий безпілотник, радіоелектронна боротьба, диверсії на землі та атаки на критичну інфраструктуру діють як єдина інтегрована система, а не як окремі інциденти.
Україна рано засвоїла, що вирішальною змінною є вартість; що перехоплювати апарат вартістю кілька тисяч доларів ракетою за мільйони — програшна формула; і що ешелонований дешевий захист важить більше, ніж досконалий. Вона навчилася укріплювати підстанції та логістичні хаби, закладати резервування в енергетику й транспорт, ставитися до кожного цивільного працівника як до сенсора та приймати те, що встановлення причетності часто надходить через кілька днів після того, як реакція вже була потрібна. Понад усе вона засвоїла, що кампанію такого типу оцінюють за її сукупним ефектом, а не за будь-якою окремо взятою ніччю.
Європейська дискусія лише тепер доходить до цієї точки. Випадок у Лейпцигу супроводжувався окремим диверсійним інцидентом із великою кількістю саморобних запалювальних пристроїв на підстанції поблизу вугільної електростанції на південний схід від Берліна, — частиною ширшої тенденції, яка розрослася на континенті.
Тут Україна може запропонувати Європі більше, ніж співчуття, бо може запропонувати робочий метод — від мереж виявлення та перехоплення безпілотників до правових і організаційних звичок країни, яка перестала сприймати кожну атаку як окрему кримінальну справу. Альтернатива — й далі розслідувати по одному дрону за раз, поки кампанія триває у власному темпі. Лейпциг показав, наскільки близькою була серйозна втрата. Наступну спробу може й не зупинити водій автобуса. Сприйняття української практики як робочого посібника з безпеки означало б принаймні те, що Європа засвоїть уроки, перш ніж заплатить за них.