Наступний очільник ООН прийде в дезорганізовану й фінансово знекровлену систему, де реформа Ради Безпеки залишається ілюзією. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Другий термін Антоніу Гутерреша завершується тридцять першого грудня 2026 року, і Рада Безпеки разом із Генеральною Асамблеєю обирають десятого генерального секретаря. До гонки лишилося сім кандидатів, серед них Рафаель Ґроссі, Мішель Бачелет, Маккі Салл, Ребека Ґрінспан, Марія Фернанда Еспіноса, Керолін Родрігес-Біркетт та Олара Отунну.
Україна є найнаочнішим тестом того обмеження, яке новий керівник успадкує разом із посадою, бо постійний член Ради Безпеки веде масштабну війну й водночас накладає вето на реакцію Ради на цю саму війну.
Вибір відбувається за правилами, які й створили проблему
Процедура обрання сама по собі пояснює, чому структурні зміни малоймовірні. Стаття 97 Статуту встановлює, що генерального секретаря призначає Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки, тож кандидату потрібні щонайменше дев'ять голосів і відсутність вето від будь-якого з п'яти постійних членів.
Рада вже провела два закритих неформальних опитування, у яких члени позначають кандидатів як підтриманих, небажаних або без позиції, і явного лідера не виявилося. Людина, яку оберуть, отримає посаду від тих самих столиць, чиї суперечності вона мала б долати. Процедура лишилася практично незмінною порівняно з 2016 роком, попри всі дискусії про її відкритість.
Фахівці описують наслідок цього без евфемізмів. Аналітик Річард Ґован зазначає, що держави з правом вето хочуть керівника, який не буде надто амбітним, тобто радше секретаря, ніж генерала, тоді як ширше членство очікує реформи Ради Безпеки та активнішого посередництва. Цей розрив між очікуваннями п'ятірки та решти ста вісімдесяти восьми держав визначає всю кампанію.
Самі кандидати балансують між цими аудиторіями, і відсутність ООН у великих конфліктах стала центральною темою кампанії. Стримана манера Гутерреша розчарувала багатьох саме через його обережність у ситуаціях, де одна зі сторон сидить за столом Ради. Критики зазначають, що переговори в ООН дедалі частіше дають документи й процедури замість результатів, а столиці хочуть знати передусім, що організація здатна запропонувати у сфері безпеки.
Наступник отримає організацію з напівпорожньою касою
До політичного глухого кута додалася фінансова діра. Сполучені Штати, найбільший платник, у січні 2026 року оголосили про вихід із тридцяти однієї структури ООН, скоротили добровільне фінансування та торік внесли менш ніж половину очікуваних платежів на миротворчі місії. Несплачені внески інших держав поглибили кризу ліквідності, і всередині організації паралельно триває програма скорочення й консолідації під назвою UN80.
Наступник прийме організацію, яка водночас втрачає гроші, мандат і здатність показати результат у війнах, що найбільше хвилюють столиці. Американський посадовець ще в липні заявив, що Вашингтон бореться за реформістського генерального секретаря, і саме фінансовий важіль робить цю позицію вагомою.
Для України висновок із цього прикладніший, ніж здається. Механізм колективної безпеки заблокований, і це не зміниться від зміни особи на тридцять восьмому поверсі. Водночас частина інструментів ООН працювала й працює, зокрема гуманітарні операції, зернова угода 2022 року, присутність міжнародних інспекторів на Запорізькій атомній станції та резолюції Генеральної Асамблеї, які щороку фіксують правову оцінку агресії.
Ці механізми не зупиняють ракети, проте вони формують юридичну базу для майбутніх компенсацій і судових процесів. Саме тому Київ роками вкладався в голосування Асамблеї, хоча вони й не мають обов'язкової сили. Ці інструменти варто розглядати як довгострокову інвестицію в правову позицію, а не як спосіб вплинути на хід бойових дій.
Без зміни Статуту реформувати можна менше, ніж обіцяють кандидати
Реалістичний перелік того, що можна змінити без перегляду Статуту, доволі короткий. Генеральна Асамблея вже зобов'язала себе проводити дебати після кожного застосування вето, зберігається резолюція про об'єднання заради миру, можна розширити добрі послуги генерального секретаря, зробити процедуру призначення прозорішою та завершити консолідацію мандатів у межах UN80.
Склад Ради Безпеки й саме право вето змінюються лише поправками до Статуту, які мають ратифікувати всі постійні члени, включно з Росією. Кандидати, що обіцяють реформу Ради, описують бажане, а не досяжне. Жодна з кандидатських програм не пояснює, як переконати Москву добровільно відмовитися від права, що захищає її від наслідків власної війни.
Тому головне питання цієї гонки стосується не прізвищ. Новий генеральний секретар дістане організацію, чия здатність зупиняти міждержавні війни обмежена конструкцією, закладеною у 1945 році, і скорочується разом із бюджетом. Для Києва практична стратегія полягає в тому, щоб використовувати ті майданчики ООН, де вето не діє, і будувати безпекові гарантії поза Радою Безпеки.
Очікувати іншого від системи, у якій агресор має право скасувати рішення про себе, не варто незалежно від того, хто очолить секретаріат у січні. Корисніше заздалегідь визначити, яких саме послуг Україна очікує від нового керівника, і домагатися їх точково. Йдеться про гуманітарний доступ, моніторинг на окупованих територіях, захист ядерних об'єктів і підтримку розслідувань воєнних злочинів. Ці запити реалістичні й не впираються у вето.