Поки американська ядерна парасоля над Європою стає дедалі менш надійною, Париж і Берлін запускають створення власної європейської системи ядерного стримування. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Упродовж десятиліть ядерне стримування в Європі трималося на простій формулі, в центрі якої стояли Сполучені Штати. Американська ядерна зброя на європейській території, американські гарантії згідно зі статтею 5, американська присутність як основа будь-якого оборонного планування. Ця формула починає змінюватися. Не через формальну відмову Вашингтона від зобов'язань, а через серію сигналів, які змушують європейські столиці переосмислювати, наскільки надійною ця парасоля залишиться в довгостроковій перспективі.
Промова Макрона на базі Іль-Лонг стала найзначнішим оновленням французької ядерної доктрини за 30 років
2 березня 2026 року на підводному човні «Лe Темерер» та з кількома мільйонами глядачів перед камерами президент Франції Еммануель Макрон виголосив на базі атомних підводних човнів Іль-Лонг промову, яку заступник директора Фонду стратегічних досліджень Франції Брюно Тертре назвав найзначнішим оновленням французької ядерної доктрини за три десятиліття.
Макрон оголосив доктрину передового стримування (dissuasion avancée), яка передбачає чотири принципові зміни. Франція збільшить кількість ядерних боєголовок вперше з 1992 року. Париж припинить розкривати розмір свого арсеналу для підтримки стратегічної невизначеності. Франція допускає розміщення ядерної зброї за межами своєї території. І Париж розширить двостороннє співробітництво у сфері стримування з ключовими європейськими партнерами. Макрон також вперше публічно назвав руйнівну потужність одного підводного човна, порівнявши її із сумарною потужністю всіх бомб Другої світової війни, що є очевидним сигналом на адресу потенційних агресорів.
Вісім країн були названі поіменно як учасниці нової архітектури. Це Німеччина, Велика Британія, Польща, Нідерланди, Бельгія, Греція, Швеція та Данія. Вони зможуть брати участь у навчаннях повітряної компоненти французьких ядерних сил, а французькі ядерні бомбардувальники теоретично можуть бути розміщені на їхніх авіабазах. Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що ці кроки гарантуватимуть, що вороги ніколи не наважаться атакувати. Водночас Макрон чітко застеріг, що остаточне рішення про застосування французької ядерної зброї залишається виключно за Парижем і жодних формальних гарантій у юридичному сенсі партнерам надано не буде.
Франко-німецький ядерний діалог перейшов від абстракцій до інституційного оформлення
Ще 13 лютого на Мюнхенській безпековій конференції канцлер Німеччини Фрідріх Мерц публічно повідомив, що розпочав переговори з Макроном щодо європейського ядерного стримування. У подкасті Machtwechsel Мерц пояснив, що Німеччина не прагне створення власної ядерної зброї, проте зацікавлена включити французький та британський ядерні арсенали в систему стримування, аналогічну до американської парасолі. Мерц зазначив, що часи змінилися і пропозиція Парижа не може залишитися без розгляду.
Негайно після промови Макрона на Іль-Лонг Берлін і Париж оголосили про створення спільної керівної групи з ядерних питань. Згідно зі спільною декларацією, ця структура стане двостороннім форматом для доктринального діалогу та координації стратегічного співробітництва, включаючи консультації щодо оптимального поєднання конвенційних, протиракетних та французьких ядерних можливостей.
Німеччина погодилася на конвенційну участь у французьких ядерних навчаннях до кінця цього року та на спільні візити до стратегічних об'єктів. Декларація обережно зафіксувала, що ці домовленості доповнюватимуть, а не замінюватимуть ядерне стримування НАТО та натівську систему nuclear sharing.
Паралельно розвивається франко-британська вісь. У липні 2025 року Франція та Велика Британія підписали Нортвудську декларацію, в якій зобов'язалися координувати свої ядерні стримувальні сили та заявили, що не бачать ситуацій, у яких життєві інтереси однієї країни можуть бути під загрозою без того, щоб це стосувалося й іншої. У грудні 2025 року в Парижі відбулося перше засідання спільної франко-британської ядерної керівної групи.
Велика Британія, яка має приблизно 225 ядерних боєголовок та також модернізує свої ядерні сили, додає вагомий другий центр ядерного прийняття рішень у Європі. ECFR зазначає, що два мінімальних європейських стримувальних потенціали очевидно надійніші за один. Ці кроки створюють паралельну мережу ядерних консультацій, яка функціонує поза традиційними натівськими механізмами, хоча формально і не суперечить їм.
Сумніви щодо американської парасолі перестали бути маргінальною позицією і стали мейнстримом
Зсув у європейському мисленні не був би можливий без конкретних сигналів з Вашингтона. Стратегія національної оборони США 2026 року описує Росію як загрозу, яку НАТО здатне контролювати силами європейських союзників, і закликає Європу взяти на себе першочергову відповідальність за власний захист.
На зустрічі міністрів оборони НАТО в лютому міністр оборони США Піт Хегсет заявив, що без справедливого розподілу тягаря Вашингтон буде змушений намагатися бути всюди для всіх одночасно, що за умов фіскальних обмежень є нереальним. Елбрідж Колбі, заступник міністра оборони з питань політики, підтвердив, що США продовжуватимуть надавати ядерне стримування, проте конвенційна підтримка буде обмеженішою та більш зосередженою на Індо-Тихоокеанському регіоні, де головним викликом залишається Китай.
Ці сигнали мали кумулятивний ефект. Аналітик Фонду стратегічних досліджень Франції Брюно Тертре зазначив, що ще п'ять років тому згадка Німеччиною ядерних можливостей була б немислимою. Голова комітету закордонних справ естонського парламенту Марко Міхкельсон запропонував, що найлогічнішим та найшвидшим варіантом було б використання французького ядерного потенціалу як основи європейського стримування. Вольфганг Ішингер, колишній голова Мюнхенської безпекової конференції, закликав відтворити американську модель nuclear sharing з французькою зброєю, включно з можливим ротаційним або постійним розміщенням у Польщі чи Німеччині.
Однак структурні обмеження нової архітектури є значними. Франція має приблизно 300 боєголовок проти 1700 розгорнутих у США та 1718 у Росії. Навіть зі збільшенням арсеналу французький потенціал залишається на порядки меншим за американський. У списку восьми країн-партнерів відсутні держави Балтії, Норвегія та Фінляндія, тобто ті, хто безпосередньо межує з Росією. Atlantic Council зазначає, що рішення Макрона можуть бути скасовані євроскептичним наступником після президентських виборів 2027 року, а один із головних претендентів, Жордан Барделла, вже виступив проти європеїзації французького ядерного стримування.
Межа між зміцненням і ерозією натівської моделі є тоншою, ніж здається офіційній риториці
Обидві сторони наполягають, що нові механізми доповнюють, а не підривають НАТО. Колбі назвав формування європейського компонента ядерного стримування цілком доречним і розумним. Спільна франко-німецька декларація підкреслює вірність натівським зобов'язанням. Однак ECFR зазначає, що на горизонті вже маячить інший французький президент у 2027 році, а відтак Франція має максимально розвинути ефективні домовленості з союзниками протягом наступного року. Це визнання того, що вікно можливостей може виявитися вужчим, ніж хотілося б.
Інститут Егмонта описує логіку Парижа як хеджування, тобто перестрахування на випадок, якщо ізоляціонізм адміністрації Трампа досягне рівня, за якого США фактично відкличуть свою парасолю над Європою. Навіть поки вона формально існує, сумніви щодо її надійності зростають. Саме ця невизначеність і є рушійною силою нинішніх змін. Не відкрита відмова, не формальний розрив, а тиха ерозія довіри, яка змушує європейські уряди шукати додаткові гарантії.
Критики нової архітектури вказують на кілька вразливих місць. Промова Макрона відображає не лише стратегічну необхідність, а й амбіцію Парижа закріпити за собою роль безпекового лідера ЄС, що неминуче породжує тертя з іншими столицями. Французька ядерна доктрина традиційно відкидає концепцію тактичного застосування ядерної зброї, зберігаючи її виключно як стратегічний інструмент останнього засобу, що принципово відрізняється від американської моделі nuclear sharing, де існують сценарії субстратегічного використання. Ця доктринальна різниця ускладнює пряме перенесення натівських механізмів на французьку основу.
Є й правові обмеження. Договір 2+4 від 1990 року, що закріпив об'єднання Німеччини, забороняє Берліну виробляти або зберігати на своїй території ядерну, біологічну та хімічну зброю, хоча існуюча система nuclear sharing з США формально обходить цю заборону через особливості юридичного тлумачення.
Питання полягає в тому, чи можна створити паралельну архітектуру стримування без того, щоб вона поступово витіснила стару. Історія альянсів свідчить, що подвійне страхування рідко залишається стабільним. Або одна з парасоль стає основною, або обидві втрачають надійність. Нинішній момент є переломним не тому, що хтось оголосив про кінець старої моделі, а тому, що вперше за десятиліття ключові європейські гравці почали діяти так, ніби ця модель може не вистояти.