Українська асиметрична стратегія перевернула морський баланс сил. Про це пише Богдан Попов, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політичний аналітик у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Найзначнішим стратегічним наслідком української оборони стало те, що Чорноморський флот Росії втратив свою колишню функцію. У квітневому дослідженні Carnegie Endowment for International Peace йдеться, що асиметричний український підхід практично знівелював бойову роль російського флоту, і будь-яка спроба відновити цю силу вимагатиме від Москви будувати принципово інший флот з менших платформ і альтернативних систем озброєнь. Україна, яка на початку війни не мала практично жодного боєздатного флоту, послідовно використовувала далекобійні ракети, морські безпілотники й точкові спецоперації проти штабів, складів і самих кораблів. Затоплення крейсеру «Москва» у 2022 році, удари по штабу флоту в Севастополі у вересні 2023 року й перебазування основних бойових кораблів у Новоросійськ перетворили Чорне море на простір, у якому Росія втратила свободу маневру.
Чорноморський коридор стає економічною артерією Європи
Витіснення російського флоту відкрило простір для відновлення українського морського експорту. За офіційними даними Ради Європейського Союзу, з травня 2022 року через Solidarity Lanes і чорноморський коридор пройшли близько 232 мільйонів тонн української зернової, олійної та супутньої сільськогосподарської продукції, з яких 60 відсотків транспортувалися морем. У лютому 2026 року частка чорноморського коридору в експорті українського зерна сягнула 85 відсотків. Сукупна вартість торгівлі через сухопутні Solidarity Lanes оцінюється приблизно у 270 мільярдів євро, з яких 72 мільярди припадають на український експорт і 198 мільярдів на імпорт. Окремий звіт Європейської комісії з мобільності й транспорту фіксує, що сухопутні маршрути залишаються головним каналом для імпорту до України та неагропромислового експорту, тоді як зерновий потік сьогодні майже повністю проходить морем уздовж берегів Румунії та Болгарії.
Європейська стійкість тримається на українському флоті, якого фактично нема
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що Україна забезпечує безпеку морської торгівлі в басейні, де у неї немає класичного військово-морського флоту. Аналіз CSIS показує, що ефект досягається через комбінацію наземних протикорабельних ракет, безпілотних надводних апаратів і високоточних ударів дронів-камікадзе, які змусили російський флот відмовитися від спроб блокади. Експерти Wilson Center уточнюють, що, за українськими оцінками, з початку війни було знищено або виведено з ладу щонайменше третину Чорноморського флоту, і саме цей силовий вакуум створив умови для нового експортного коридору, який обходить занадто мілководні для російських підводних човнів ділянки. Така модель безпеки морської торгівлі є несподіваним внеском країни без флоту в безпеку союзу, для якого Чорне море історично залишалося периферією.
Чорне море перетворюється на лінію європейської продовольчої та логістичної безпеки
Стратегічна вага українського морського виміру виходить далеко за межі двосторонньої війни. Україна у 2021 році забезпечувала близько десяти відсотків світового ринку пшениці, п’ятнадцять відсотків ринку кукурудзи й тринадцять відсотків ринку ячменю. Зрив постачання у 2022 році спричинив глобальну продовольчу кризу від Магрибу до Південної Азії, а відновлення коридору з осені 2023 року стало ключовим стабілізаційним чинником для світового ринку продуктів. Для ЄС, який є основним споживачем послуг чорноморського судноплавства поза агропромисловою сферою, відкритий коридор означає альтернативу російському контролю над морськими шляхами. У сценарному дослідженні CSIS щодо безпеки Чорного моря у разі припинення вогню наголошується, що навіть в умовах потенційних переговорів НАТО мусить підтримувати мультидоменну присутність, бо саме там Москва намагатиметься перетворити море на інструмент примусу.
Без України Чорне море стане російським військово-економічним озером
Сучасна морська рівновага в басейні тримається на одній умові, на здатності України продовжувати тиск на російську морську інфраструктуру. Якщо Київ зможе підтримувати поточну спроможність морських безпілотників і високоточних ракетних ударів, Чорне море лишатиметься відкритим коридором, який поєднує південь України з європейськими портами та глобальним ринком. Якщо ж військова й фінансова підтримка Києва ослабне, у Москви з’явиться вікно для відновлення морської блокади, і вся структура європейської логістики на південному напрямку знов опиниться під загрозою. Для західного читача це фіксує доволі однозначну стратегічну тезу. Українська війна давно стала не локальним кейсом, а механізмом контролю над одним з ключових морських сполучень континенту, і саме тому майбутнє Чорного моря визначається в Києві, а не в Брюсселі чи Анкарі.