Репараційний кредит – механізм, за яким Європейський Союз мав профінансувати Україну коштом заморожених активів центрального банку росії, – знову в порядку денному Брюсселя. 27 серпня 2026 року Швеція, Нідерланди, Іспанія та Польща надіслали Єврокомісії спільний лист із вимогою повернутися до ідеї, яка розвалилася ще в грудні 2025-го через позицію Бельгії (Financial Times). Через чотири дні бельгійський міністр оборони Тео Франкен відрізав публічно: «Двері зачинені». У Європі знерухомлено близько €210 млрд російських резервів. Україні на 2027 рік бракує приблизно $20 млрд зовнішнього фінансування. Між цими двома цифрами стоїть не політична впертість, а конкретна юридична й банківська конструкція.
Що таке репараційний кредит і звідки взялися €210 млрд
Після 24 лютого 2022 року ЄС знерухомив резерви центрального банку росії в європейських фінансових інституціях. Загальний обсяг – близько €210 млрд, і переважна частина лежить в одному місці: у бельгійському депозитарії Euroclear, за оцінками – близько €193 млрд.
Ключовий нюанс, який губиться в новинах: ці гроші не конфісковані. Вони заморожені – тобто юридично лишаються власністю росії, але їй недоступні. Більшість резервів була вкладена в облігації. Облігації погашалися, і на рахунках Euroclear накопичувалися грошові залишки – вже не цінні папери, а готівка, яка просто лежить.
Саме на неї націлений репараційний кредит. Ідея проста: ЄС бере ці залишки в борг, передає Україні як позику, а Україна повертає її лише в одному випадку – якщо і коли росія виплатить репарації. Звідси й назва. Це не перший підхід до снаряду: у 2024 році країни G7 надали Україні $50 млрд позики, яка обслуговується з прибутків від цих активів. Репараційний кредит – наступний крок: не відсотки, а тіло.
Чим репараційний кредит відрізняється від конфіскації активів
На цьому спотикається публічна дискусія. Конфіскація означає зміну власника: гроші перестають бути російськими. Такий крок б'є по принципу суверенного імунітету державних резервів і створює прецедент, якого бояться центральні банки далеко за межами Європи – від Пекіна до Ер-Ріяда.
Репараційний кредит побудований інакше. Право власності росії формально не зникає: замість готівки в неї лишається вимога до ЄС. Європа позичає кошти, віддає їх Україні на умовах обмеженого регресу (limited recourse) – тобто Київ не мусить повертати нічого зі свого бюджету, – а російська претензія погашається тоді, коли москва розрахується за руйнування.
Різниця не косметична: вилучення власності проти примусової заміни одного активу на інший з відкладеним розрахунком. Саме тому Єврокомісія трималася за формулу «кредит». Масштаб претензії, до речі, перевищує суму активів: у серпні 2026 року МЗС України оцінило збитки від війни в понад $600 млрд.
Чому Бельгія блокує використання заморожених активів росії
Тому що Euroclear – бельгійська компанія. Це означає бельгійське право, бельгійські суди й, у найгіршому сценарії, бельгійського платника податків як останню лінію оборони.
Претензії Брюсселя – бельгійського, не євросоюзівського – зводяться до трьох пунктів. Перший: судові позови. Центральний банк росії вже подав до Суду ЄС, у травні 2026 року – вдруге, оскаржуючи безстрокове знерухомлення. Другий: дзеркальні заходи, адже в росії лишається західна власність, і Бельгія не хоче бути першою мішенню. Третій: розподіл ризику – якщо гроші витратять, а через кілька років санкційний режим зміниться, рахунок прилетить одній країні, а користь отримають двадцять сім.
Звідси вимога Бельгії – не «ні» в принципі, а юридично обов'язкові гарантії від інших держав-членів. Позиція жорстка й особиста: 31 серпня 2026 року Франкен заявив, що питання «не підлягає обговоренню», і додав докір союзникам – «їм теж слід бути обережнішими, постійно порушуючи це питання заново й заганяючи нас у кут». Бельгія при цьому не одна: Угорщина і Словаччина блокують подібні рішення зі своїх міркувань, а Чехія разом з ними вийшла з механізму гарантій за грудневим пакетом.
Що змінилося наприкінці серпня 2026 року
Формально – нічого, крім листа чотирьох країн. По суті – змінилася арифметика.
Грудневе рішення 2025 року дало Україні гроші, але не закрило потребу: за словами речниці Єврокомісії Пауло Пінйо, кредит на €90 млрд покриває лише дві третини бюджетних і оборонних потреб на 2026–2027 роки. Решту має закрити хтось інший, і охочих не видно.
Додається оборонний вимір. На кінець серпня 2026 року дефіцит оборонного бюджету України оцінювали приблизно в €23,1 млрд, а на початок 2027-го потрібно близько €6 млрд авансових платежів за озброєння. Аванси – не бухгалтерська деталь: без них виробники не ставлять замовлення в графік, і зброя не з'являється через рік.
Реакція Єврокомісії на лист була показово стриманою: робота триває, але «ніхто поки що не висунув нової пропозиції, яка б не натрапила на ті самі політичні перешкоди». Тобто шукають не нову ідею, а спосіб обійти бельгійське вето – найімовірніше через кваліфіковану більшість за статтею 122 Договору про функціонування ЄС, як це вже зробили з безстроковим знерухомленням.
Чому €90 млрд від ЄС не закривають потребу України
Хронологія тут важлива, бо її постійно плутають.
12 грудня 2025 року Рада ЄС заборонила будь-яку передачу іммобілізованих активів центробанку росії назад – фактично безстроково, доки загроза існує. Це була страховка: активи нікуди не подінуться.
18–19 грудня 2025 року, після п'ятнадцятигодинного саміту, лідери ЄС ухвалили не репараційний кредит, а позику на €90 млрд під гарантії бюджету ЄС. Тобто Європа позичила Україні власні гроші, а російські лишила лежати як потенційне джерело погашення в майбутньому. Далі почалися затримки: у квітні 2026-го Єврокомісія перенесла перші транші на другий квартал, а виплату €4 млрд прив'язала до ухвалення Верховною Радою одинадцяти законів.
Підсумок для 2027 року: Мінфін заявляє, що потреби 2026-го закриті, а на наступний рік бракує близько $20 млрд. Репараційний кредит – це не «додаткові гроші зверху», а спроба заткнути діру, яка вже існує в українському бюджеті.
Які юридичні ризики реальні, а які перебільшені
Аналітики Centre for European Reform звертають увагу на кілька моментів, які змінюють баланс аргументів. Позов центробанку росії до московського арбітражу – радше ознака слабкості юридичної позиції: росія не визнає юрисдикцію ані Стокгольмського арбітражу, ані UNCITRAL, тобто майданчиків, де такі спори зазвичай вирішуються. Сам Euroclear має щонайменше три рівні захисту: договірні застереження про форс-мажор, норму ЄС, за якою дефолт фіксується лише після 90+ днів прострочення, і бельгійське законодавство про неплатоспроможність з високим порогом.
Отже, реальний ризик – не так судовий, як політичний. Санкційний режим ЄС продовжується голосуванням, і саме тому безстрокове знерухомлення в грудні 2025-го було критичним: воно вибило важіль, яким активи можна було розморозити одним «ні».
Але й бельгійський страх раціональний. Якщо ризик несе одна юрисдикція, а вигоду отримує весь Союз, відповіддю має бути не тиск, а солідарна гарантія – з формулою розподілу за часткою у ВНД і резервним варіантом на випадок відмови частини країн. Без цього дискусія ходитиме по колу.
Що репараційний кредит означає для бюджету України
Перше: жодне з рішень 2025 року не остаточне. €90 млрд – це міст, а не фундамент, і побудований він на дві третини потреби.
Друге: репараційний кредит лишається єдиним великим джерелом, яке не збільшує ані боргове навантаження України у звичайному розумінні, ані витрати європейського платника податків. Саме тому до нього повертатимуться – навіть після категоричних заяв Франкена.
Третє: український вплив тут не нульовий. Ухвалення законів, під які прив'язані транші, і перетворення реєстру збитків на юридично придатну до стягнення вимогу – це те, що Київ робить самостійно і що прямо посилює аргумент прихильників кредиту в Брюсселі.
Найближча точка, за якою варто стежити, – осіннє засідання Європейської ради і те, чи з'явиться в документах формула розподілу ризику між державами-членами. Якщо з'явиться – тема зрушить. Якщо ні – восени 2026-го ми читатимемо ті самі новини, що й у грудні 2025-го.
Ігор Петренко – доктор політичних наук, професор кафедри політичних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, засновник аналітичного центру «Об'єднана Україна».