Контрабанда завжди була одним з найпоширеніших варіантів швидкого заробітку для жителів прикордонних регіонів України. Кажуть, боротися з контрабандою в правовому полі неможливо, єдине, що частково стабілізує ситуацію – однакові ціни у країнах зі спільними кордонами. Незважаючи на це, українська влада з року в рік продовжує змінювати законодавство, сподіваючись побороти корупцію на митницях і зменшити кількість контрабандних товарів.

8 грудня Верховна Рада ухвалила поправки до Податкового кодексу, якими запровадили зміни для тих, хто ввозить товари з-за кордону. Зокрема, ввозити товари на суму до €500 без мита можна буде лише в разі, якщо людина була відсутня в Україні понад добу і в'їжджає до країни не частіше одного разу впродовж 72 годин. Якщо ж норма не дотримана, то без податків можна завезти лише товар на суму до €50. Ця норма набула чинності з 1 січня 2018 року.

Сьогодні на КПП "Вилок", що знаходиться на україно-угорському кордоні, відносно небагато машин і людей. Порівнюючи з кілометровою чергою, яка стояла на пункті пропуску близько тижня тому, зараз ситуація доволі стабільна. В автомобільній черзі кілька "човників" та "пересічників", на в'їздах та виїздах вже звично стоять "піджаки".

— Поміняли вони закон, і кому від того ліпше? Нікому. Лише тим, хто ті закони приймає. Всьо по-дурному роблять, оби люди не могли нормально заробити на хліб. Тепер поїхала людина в Ніредьхазу з сім'єю, купила там телевізор, стіралку і духовку на розпродажі, і най сидить чекає три дні, доки мож буде з ним заїхати в Україну. Пішоходів митники оформляють, а у самих даже сканерів нема, набирають у комп'ютер всьо вручну, а потому черги. От я вожу товар, всі документи оформляю по закону, всьо важу, щоб було "згідно чинного", а гроші таможнику всьо равно треба давати. І якщо йому ще щось не полюбиться, то най даю ще зверху до такси, – скаржиться місцевий підприємець Йовжі.

Каже, до 2018 року за 200 грн без проблем провозив авто, заповнене вживаною технікою з Європи. Зараз платить 500 грн і не може бути спокійним, що проїде без пригод. Пояснює, що ні ротації, ні камери, ні зміни до законів не допомагають. Митники і прикордонники будь-які зміни до законодавства використовують як можливість підняти "тариф", говорить Йовжі, а якщо не хочеш платити, можуть і на весь день затримати авто для перевірки.

— Усі возять щось: хтось сигарети, хтось техніку, а хтось цілими фурами переганяє товар. Туй не треба дуже сильно напрягатися, щоб ці схеми розкривати. Всі про це знають, але домовляються, бо жити якось треба. От возили люди товар в Україну, підсажували на границі 2-3 людей собі в машину, "піджаків", давали їм по 100 грн, щоб на чотирьох розділити товар при в'їзді, потім на таможні давали гроші, і так всі заробляли. Тепер заробіток буде більший для великих партій товарів, для тих, які фурами переганяють. Значить буде заробляти той, у кого більше грошей і можливостей. З одного боку, хотіли як ліпше, а з другого — зробили послугу тим, хто й так уже заробив мільйони на контрабанді, – пояснює пані Марія, яка й сама часто виконує роль "човника".

Перенести пішки дві упаковки сигарет – це щоденна практика для багатьох місцевих жінок і пенсіонерів. Поки чоловіки перетинають кордон на авто і їздять у наддалекі мандрівки, жінки заробляють по-своєму. У Марії, яка має вищу освіту, маленька дитина, але це не заважає її кілька разів на день перетнути кордон, прихопивши з собою сигарети. В цей день вона якраз збиралася на звичний підробіток і запропонувала мені приєднатися.

— У мене по-різному буває, в середньому переходжу кордон тричі на день, бувало й шість разів переходила. Деколи черг майже немає, а є такі дні, шо і по дві години можемо стояти, поки пропустять. Всяке буває. Можеш піти зі мною — сама побачиш. Я тобі дам дві пачки сигарет, то в принципі законно. У мадярів пише чітко, шо можна перенести дві пачки лише раз на добу. У наших може десь і пише, но вони не дуже звертають увагу, – продовжує заманювати мене в похід Марія.

Врешті, добре поміркувавши, я погоджуюсь на пропозицію, адже це один з небагатьох шансів побачити всі тонкощі процесу на власні очі. Ми підходимо до живої черги. У вузькому проході вже туляться кілька жінок і бабусь, сім'я з двома дітьми і чоловік. Більшість з них — це "постійні відвідувачі кордону", пояснює Марія. Мало хто з присутніх йде в Угорщину за власною потребою, а тим більш пішки. По той бік вулиці з першого "рейсу" вже повертаються найбільш ранні візитери. На перший погляд, здається, що дрібна контрабанда — це "привілея" пенсіонерів. Бабусі з велосипедами та середнього розміру наплічними сумками заполонили простір довкола кордону. Для них можливість заробити 200-300 грн на день – це досить непогана надбавка до пенсії. Та й прикордонники менше звертатимуть увагу як на бабусь, так і на наповнення їхніх сумок.

Простоявши близько десяти хвилин, ми підходимо до віконця прикордонника. Він уважно оглядає наші паспорти, сканує і відпускає далі. Марія пояснює, що сумки перевіряють на угорському боці. За плечима — кілька метрів нейтральної зони, і ось ми вже підходимо до угорських прикордонників, але перед тим, як пройти контроль, вирішуємо скористатися вбиральнею. За 20 хвилин очікування і перетину ноги повністю промерзли, і природа бере своє.

Угорський прикордонник знову оглядає мій паспорт, запитує щось, але на всі його запитання відповідає Марія, і нас відпускають. Після цього жінка-митник вітається і просить показати сумку. "Сigaretta?" (сигарети?), – питає вона у мене, на що я, знизуючи плечами, відповідаю: "igen, (так) дві пачки". Моя напарниця проходить аналогічну процедуру, і ось ми вже в Тісобечі. Перше, що кидається в очі, — це величезний знак з написом "Ласкаво просимо на Угорщину", а вже потім купа людей, генделики і сміття. І хоча за межами пункту пропуску можна було вести фотозйомку, Марія порадила цього не робити.

Пройшовши повз кілька будинків, Марія зупиняється, її насторожив чоловік, який йшов перед нами. Угорські митники часто переодягаються у цивільне і проводять "облави" на дрібних контрабандистів і тих, хто приймає товар, пояснює жінка. Скоріш за все, ці "облави" носять ситуативний характер і здійснюються більше для замилювання очей. Адже всього за 400-500 м від кордону "перекупщики" і "човники" розбили імпровізований цигарковий ринок, який важко не помітити. Тим часом ми з Марією відійшли вже досить далеко від КПП, аж ось вона знову зупинилася.

Діставши сигарети, вона попросила добре подивитися довкола, так само як учитель просить учнів дивитися в усі боки, коли ті переходять через дорогу. Поки я туди-сюди крутила головою, жінка кинула сигарети в спеціальний контейнер за парканом, подзвонила в дзвінок й стрімко рвонула вперед. Виявляється, стояти перед будинком не варто, бо це привертає занадто багато уваги, потрібно відійти подалі, почекати доки хтось вийде, а вже тоді повернутися й забрати гроші.

Марія пішла забирати наш "заробіток", а я тим часом знайомилась з місцевістю. Жінка віддала мені 1000 форинтів (близько 110 грн) і запропонувала прогулятися. Селище Тісобеч не сильно відрізняється від пересічних міст і сіл Закарпаття, хіба дороги місцями кращі і школа гарна, а ще в кожному третьому будинку знаходиться імпровізований "пункт прийому цигарок". Більшість населення тут складають роми, розповідає Марія. Держава шукає їм роботу, виплачує компенсації і таким чином вдається підтримувати нормальний ритм життя. Дорогою назад я вирішила витратити свої нечесно зароблені гроші на улюблені глазуровані сирки, тим більш черга на в'їзд в Україну була значно більшою, а значить, варто підкріпитися.

Ситуація з поверненням в Україну була складнішою через чергу і залізні ворота, за якими всі мали чекати, поки їм дозволять пройти. Прикордонник, що пропускає за ворота по 10 людей, часто відволікається на розмови з колегами чи водіями авто і не помічає, що пора пропускати інших. Після 30 хвилин тупцювання на місці змерзлі люди почали стукати у ворота, але прикордонники вперто ігнорували їх.

— Сумніваюсь, що встановлювати туй ворота і закривати їх, аби люди стояли, як у тюрмі, це законно, — роздратовано пояснює Марія.

— Но, паскуда, відвернула голову і не дивиться на нас, а ми тут мерзнемо, — грізно озвалася та сама бабуся, яка проривалася поза чергою.

— Акція, пропускаю 15 людей замість 10, — саркастично вимовила жінка-прикордонник, після чого відкрила омріяні двері.

Найстрашніше позаду, ще один пункт контролю, і я повернулась до України. В моєму паспорті — дві печатки, а в кишені — залишок зароблених грошей. У сумі на свою пригоду я витратила близько двох годин, з яких 30 хвилин зайняла прогулянка містечком. У співвідношенні "час" і "гроші" подібна "робота" виявилася не надто прибутковою. Та, скоріше за все, це лише в моєму випадку. Більшість "постійних відвідувачів" кордону добре знають, кого попросити і кому "занести", аби скоротити час очікування до мінімуму. У дрібних контрабандистів є інші методи, головне — це відточений сценарій і стабільна кількість учасників.

Автор: Марiчка Бровдi
Фото автора