Країна безупинних "обрігадо", футболу, фаду, стареньких трамваїв, парків і заповідників, фортець і палаців, Атлантичного океану, дивовижних пляжів, портвейну, рибних страв і тістечок паштел-де-ната…. Список хочеться поповнювати безкінечно після першого знайомства з Португалією. Я почала відкривати для себе країну зі столиці. Летіла з пересадкою до Цюріху. Там дощить і +6 градусів. У Лісабоні +20. Ще підлітаючи до живописного міста на семи пагорбах, можна побачити відомий міст 25 квітня і статую Ісуса Христа – точну, хоча й зменшену на 10 м копію відомого символу Ріо-де-Жанейро.

Аеропорт португальської столиці доволі компактний. До центру зручно діставатися на автобусах-шатлах (€3,50) або червоною лінією метро (€1,90). 20 хвилин — і ви в центрі Лісабона. Якщо ж ви плануєте дістатися з Лісабона до іншого міста чи містечка, то краще заздалегідь потурбуватися про квиток на потяг на сайті

Лісабон – найзахідніша столиця континентальної Європи. 1755 року місто пережило потужний землетрус. У День усіх святих 1 листопада за 6 хвилин Лісабон перетворився на руїни. Загинуло 90 тис. людей. Землетрус зрівняв із землею Королівський палац, десятки соборів. Стихія знищила сотні витворів мистецтва – картини Рубенса, Тіціана, Корреджо, королівські архіви з описами подорожей Вашку да Гами. Саме Вашку, а не Васко – так вимовляють португальці ім'я славетного мандрівника, першовідкривача Індії.

Дивом вціліли башта Белем і монастир Жеронімуш. Чимось трохи схожа на «Ластівчине гніздо» в Криму, башта була збудована в 1515 році і стала одним із символів Лісабона. Вона захищала вхід у гавань міста. Архітектурний стиль – мануеліну, властивий для Португалії в епоху Відродження. Його ще називають національним варіантом Ренесансу. На той час Португалія переживала свій розквіт як морська держава, збагачуючись колоніями. В мануеліну змішані елементи готики, мавританського стилю, Ренесанса та екзотичних мотивів. З терасами й ажурними балюстрадами башта Белем свого часу була і пороховим складом, і навіть в'язницею. Щоб потрапити всередину і видертися на оглядовий майданчик, туристи вишиковуються у довжелезну чергу.

Якщо ви потрапили таки в Белем, не повертайтеся одразу в центр Лісабона. Поряд – ще одна візитівка міста – монастир Жеронімуш. Зводити його почали в на початку XVI століття на знак подяки Діві Марії за успішні мандри Вашку да Гама. Робота просувалася досить швидко, адже гроші на будівництво надходили з продажу спецій і коштовностей, привезених з Азії, Африки і Південної Америки. Всередині монастиря є гробниці Вашку да Гама, поета Луїса де Камоенса і португальських королів.

Діставши суттєву порцію історико-архітектурної насолоди, можна прямувати до центру Лісабона. Місто розташоване на пагорбах, саме тому краєвиди на вузькі вулички, якими курсують жовті трамвайчики, надзвичайно мальовничі. Посидіти за кавою можна у відомій кав'ярні «Бразилейра», відкритої на початку XX століття одним кмітливим комерсантом, який спочатку торгував різним товаром, а гостей пригощав кавою. Згодом за ароматним напоєм уже стояла черга і тоді магазин перетворився на атмосферне і вишукане кафе, декороване в стилі ар-нуво. До кави візьміть тістечко паштел-де-ната — з молочно-яєчною начинкою. Воно просто тане у роті.

Ліфт Санта-Жушта вартує того, щоб затриматися біля нього на півгодини. Своєю конструкцією він нагадує Ейфелеву вежу. І недарма. Адже автор конструкції – улюблений учень Густава Ейфеля Рауль Месньєр. З верхнього майданчика ліфта відкривається чудовий краєвид на Лісабон.

Робити закупки можна на людній вулиці Аугушта. Вона — найдавніша у Лісабоні. Поряд – центральна площа Праса-ду-Комерсіу і Тріумфальна арка. Нагорі арки теж є оглядовий майданчик. А на площі грають музики, багато туристів. Але треба бути обережним. Будьте готові, що до вас підійдуть підозрілого вигляду чолов'яги, пропонуючи марихуану і гашиш і демонструючи пакетики з незрозумілим вмістом.

Який же вечір у Лісабоні без фаду… Пісні фаду треба слухати і віддаватися почуттю світлого суму – саудаді. Saudade – специфічна ментальна риса, ознака культури і емоційний стан туги за тим, що минуло або так і не збулося. Фаду почали співати у бідних районах Лісабона ще у XIX столітті. Мені пощастило потрапити у найкраще кафе, де виконують фаду, – Adega Machado. Між столиками для відвідувачів стоять три стільці. Гасне світло, стихає бряцання виделок і ножів, і до гітаристів виходить фадішта – виконавець чи виконавиця фаду. Португальці кажуть: справжні фадішта співають не голосом, а душею. До речі, звучання португальської гітари – особливе. Інструмент оснащено 12 струнами, тож гітарист обов'язково повинен мати спеціальні насадки на великому і вказівному пальцях.

Наступного дня можна відвідати Сінтру. Місто за 23 км від Лісабона must see через цілий комплекс замків, палаців, мурів і парків. Одразу скажу, що за один день обійти їх усі просто нереально. Але обов'язковий для відвідин Пена —різнокольоровий казковий палац. Він був літньою резиденцією португальських королів. Усередині — кімнати і покої монархів і прислуги. Мавританський мур, наче кам'яні лабіринти серед зелені. Парк довкола резиденції Монсеррат може надовго затримати своїми дивовижними ландшафтами. А ще маєток Кінта-да-Рігалейра — з потаємними ходами і розкішним парком, який приховує чимало загадок. Туди варто зайти навіть для того, щоб побачити криницю з широкими винтовими сходами, що заросли кипучою зеленню.

Від Сінтри зовсім близько мис Рока, всього 18 км. Туди можна дістатися автобусом №403. Це найпопулярніше туристичне місце Португалії. Якщо ви не побували там, ви не були у Португалії. А якщо вам пощастило побачити на цьому місці захід сонця, ви — серед обраних. В останніх променях сонця зібрана вся краса природи. Вона зосереджується на скелястих пагорбах, які омивають хвилі Атлантичного океану. Тут хочеться плакати і сміятися одночасно, просто слухати шум прибою і задивлятися на обрій, де розмивається межа між небом і водою. Філософським роздумам про швидкоплинність життя і марні турботи сьогодення можуть завадити хіба що галасливі туристи з країн Південно-Східної Азії. На пам'ять можна замовити сертифікат, що підтверджує вашу присутність на крайній точці Західної Європи (€11).

Порту — місто-душа Португалії. Колишня столиця країни і чинна столиця портвейну «Віньо ду Порту». Виробляють його за давнім рецептом. На південному березі річки Дору стоїть містечко Віла-Нова-ді-Гайя — центр індустрії з виробництва портвейна. Біля винних підвальчиків стоїть стійкий аромат портвейну. Місто – це надто сказано. Адже пройшовши через відомий міст Луїша І, збудований за проектом ще одного учня і компаньйона того ж Густава Ейфеля, ви потрапляєте на одну з центральних вулиць Порту – Рібейру. Різнокольорові будиночки наче зліплені один до одного. Чимало з них порожні, оскільки вони надто тісні і вже непридатні для життя. З центра міста "бігає" трамвай на берег Атлантичного океану. Якщо раптом задощить, можна сховатися у Livraria Lello. Це місце називають одним з найкрасивіших книжкових магазинів у світі. Кажуть, саме інтер'єр цієї книгарні надихнув Джоан Роулінг на написання «Гаррі Поттера», коли свого часу вона працювала вчителькою англійської мови в Португалії.

Алгарве – південна провінція Португалії. Які б пляжі ви не вибрали, вони не можуть не сподобатися. Недарма їх вважають одними з найкращих в Європі. Затишні бухти зі скелями, що височіють з води, розлогі піщані пляжі, фантастичні гроти, дивовижні печери. Найпопулярніше місто для відпочинку — Лагуш. Там кожен вам покаже напрямок руху до пляжу Praia da Dona Ana — оточений скелями, з м'яким піском. Praia do Amado – серферський пляж шаленої краси. Тут не буває багато людей, тому насолодитися краєвидом можна досхочу.

На відпочинку у Португалії іноді забуваєш про час. Лише на Praia de Benagil можна провести не один день. Вилежування на піску можна чергувати з активним відпочинком. Поряд — містичної краси гроти і печери, які туристам допоможе відкрити для себе Бруно. Він один з найкращих інструкторів із SUP – Stand up Paddle (сапсерфінг, або стояче веслування). Батьківщина цієї греблі – Гаваї. Зараз SUP — популярний вид спорту в Європі. Бруно каже, що навчитися тримати баланс не важко – кілька майстерних трюків, головний з яких ніколи не дивитися під ноги або у воду, а тільки вперед. Якщо важко встояти, то можна гребти, стоячи на колінах, але тоді швидше втомлюються ноги. Провівши 20-хвилинний інструктаж, Бруно веде команду у тур гротами пляжу.

Португальська кухня заслуговує на окрему статтю. Багато морепродуктів, овочів, різноманітних вин і солодощів. Португальці люблять поїсти і вміють смачно готувати. Якщо ви на півдні, спробуйте рибну катаплану. Ця страва названа так через горщик, в якому готується. Це таке собі рагу з морепродуктів й овочів. Ще одна відома страва – бакаляо. Спробувавши тріску під цією назвою, не поспішайте скаржитися офіціанту на те, що страва надто солона. Шматки м'яса спеціально витримують у солоній воді добу, тоді воно стає м'якішим. У Порту варто спробувати славетний португальський бутерброд – францезінья, тісто із запеченими різними сортами м'яса і сиром.

Обрігадо — це перше слово, яке ви вивчите в Португалії. Означає «дякую». Вітатися можна, як і в Іспанії – Ола. Але саме «обрігадо» хочеться повторювати найчастіше: стюардесі в літаку, офіціанту в кафе, екскурсоводу у винному підвальчику Порту, водію трамвая у Лісабоні, фадішта у ресторані, Бруно, який встигає за півгодини закохати вас у всі пляжі Алгарве. Ця країна не відпускає. І туди хочеться повертатися знову й знову.