Политика

Уроки конституційного процесу Польщі для України

11 мая 2019 | 06:00

Україну та Польщу прийнято порівнювати між собою через історичні, географічні і, певною мірою, політичні умови, які мають обидві країни. Але порівняння України з Польщею зазвичай відбувається на користь останньої. Власне кажучи, для України корисно було б проаналізувати досвід конституційного процесу Польщі, адже він не був ідеальним з точку зору забезпечення інклюзивності даного процесу. Тому для нас, українців, актуальним було б ознайомитися із історичними особливостями прийняття Конституції Польщі, проаналізувати помилки та зробити відповідні висновки для України.

Конституційна реформа Польщі почалася ще за радянських часів. Економічні та політичні кризи напередодні розпаду комуністичної системи в Східній Європі переконали членів Комуністичної партії Польщі визнати на початку 1988 року неминучість змін і необхідність переговорів з опозицією для виходу із кризи. Із середини 1988 року протягом шести місяців за посередництва лідерів Католицької церкви між комуністичним урядом і профспілковим рухом «Солідарністю» проводилися здебільшого секретні переговори щодо організаційних аспектів дискусії щодо змін у конституції, більше відомого як «круглий стіл». Сам «круглий стіл» був скликаний у лютому 1989 року. До початку квітня була досягнута угода щодо подальших кроків (відома в Польщі як «Угода «круглого столу»). Чинний парламент мав би приймати переважно стримані поправки до конституції. Вони передбачали розпуск однопалатного парламенту (Сейму) і його демократизацію, залучаючи до складу опозицію (очікувалося, що Комуністична партія збереже контроль); створення виборного сенату в якості другої палати парламенту; і створення нового потужного апарату президента. Конституційні поправки були спрямовані на те, щоб забезпечити деякий захист для комуністів, водночас, дозволяючи опозиції брати участь у політиці.

Контрольований комуністами парламент вніс узгоджені поправки 7 квітня 1989 року, через кілька днів після укладання «Угоди «круглого столу». Вибори були проведені в червні 1989 року, де кандидати від «Солідарності» отримали більшість місць одночасно і в Сеймі, і сенаті. Очікуваного управління Сеймом комуністами не відбулось завдяки темпам більш значних змін у Польщі та інших країнах Східної Європи, сталося так, що до кінця 1989 року Комуністична партія перестала існувати.

Початкові спроби замінити конституцію 1952 року були розпочаті ще у 1989 році зі створення Сеймом і сенатом окремих комітетів для досягнення цих цілей. Сейм та сенат розробляли свої власні проекти конституції і відмовлялися від співпраці. Таким чином, прогрес у досягненні абсолютно нової конституції сповільнився. У 1992 році парламент прийняв Конституційний Закон про Порядок Підготовки та Введення в дію Конституції. Він передбачав єдиний конституційний комітет, що складається з членів і Сейму, і сенату і окремими представниками президента, кабінету міністрів і конституційного суду (без права голосу). Остаточний варіант конституції мав бути затверджений на референдумі.

Згідно з Конституційним Законом процес було розпочато в жовтні 1992 року, але він був перерваний з причини проведення парламентських виборів, що відбулися в вересні 1993 року, і у зв’язку зі змінами в керівництві держави в результаті президентських виборів в 1995 році, і сповільнювався через суттєву політичну опозицію всередині та поза межами парламенту. Остаточний проект, що включав поправки, запропоновані президентом, був прийнятий у квітні 1997 року. Він був затверджений у процесі проведення референдуму в травні 1997 року. Для ухвалення потрібна була більшість у понад 50% голосів виборців, що брали участь у референдумі, без мінімально передбаченої кількості громадян. Явка склала 43%, і трохи більше 50% від тих, хто взяв участь у референдумі, підтримали нову конституцію.

Приклад конституційної реформи Польщі з точки зору забезпечення інклюзивності та легітимності процесу є неоднозначним. Адже політичні перетворення у Польщі стали можливими саме завдяки широкій підтримці населення незалежного профспілкового руху «Солідарність», проте надалі населення Польщі було практично усунуте від безпосереднього впливу на процес створення проекту конституції. Народу Польщі було запропоновано лише прийняти чи відхилити кінцевий проект Основного закону. Відносно невелика явка продемонструвала низький рівень легітимності нової конституції. Приклад Польщі демонструє нам те, як процес політичних перетворень із початково високою підтримкою населення перетворився на тривалий заполітизований процес.