Річниця Майдану

Майдан їхніми очима

29 ноября 2016 | 21:45

Після Революції гідності минуло три роки. Україна обрала нового президента, в будинках по вулиці Грушевського засідає новий Кабмін та парламент. Тодішній гарант Конституції Віктор Янукович разом з поплічниками втік з країни. Це сталося якраз тоді, коли Майдан оплакував Небесну сотню.

Але на цьому Революція не закінчилась, вона триває і зараз. Принаймні, у цьому переконані ті, хто був її учасниками. Realist записав історії очевидців та учасників ключових подій Євромайдану. Вони нагадують, за що стояв Майдан, проти чого виходили з мирним протестом і як усе перетворилося на масові вбивства у центрі столиці мирної (на той час) країни.

Розгін «студентського майдану», 30 листопада

«Було важко дихати», — відповідає Роман Ратушний на запитання Realist’а про мотиви виходу на Майдан.
Для нього, на той час студента 1-го курсу юрфаку університету ім. Тараса Шевченка, революція почалася 21 листопада. Роман згадує як зорганізувався неполітичний Майдан і як на противагу йому на Європейській площі виник політичний.

Фото - Facebook

«За день до розгону на Майдан впустили політиків з невідомої мені як учасника протесту, причини. За кілька годин до розгону (вже 30 числа) почали монтувати апаратуру. Зник звук, але якийсь чувак з мегафоном ходив і казав, що, мовляв, все нормально, просто міняють апаратуру.»
Ніч з 29 на 30 листопада для Романа була не першою, проведеною на Майдані. Тоді він задрімав, а коли прокинувся, людей уже били спецпризначенці. Серед протестувальників, за його словами, там були не лише студенти.
«Я бачив, як дуже швидко біжучи, з арматурою від кріплень для колонок, вантажники все складають до машини і тікають, а там вже підходить „Беркут“. Він зайшов з Інститутської. „Беркути“ забігли також до намету, який дав Попов і тепер розказує про це на кожному суді. Той намет ледь не літав, очевидно, було місиво», — згадує Роман ніч розгону.
За його словами, всі зібралися на стелі з позицією не заважати і не провокувати, адже думали, що наказ — це просто прибрати Майдан від бочок та одного намету.
«Але, очевидно, наказ у них був трохи інакший, і „беркутівці“ почали гамселити, і гамселити дуже сильно. При цьому, коли били когось одного, хитався увесь натовп — та сотня людей».
Майдан незалежності спецпризначенці зачистили менше, ніж за півгодини. Ті, хто стояв під стелою, почали тікати в сторону Хрещатика та арки Архангела Михаїла.
«Ми побачили, що „Беркут“ на стелі не зупиняється і якось дуже швидко почав теж рухатися до Хрещатика».

Фото - Facebook. Андрій Хартанович
Фото - Facebook. Андрій Хартанович

Роман з товаришем тікали в напрямку Бесарабського ринку, а за ними гналися семеро спецпризначенців. Останні, за словами Ратушного, на своєму шляху били безпритульних і людей, які взагалі не мали відношення до Майдану.

«Нас, наче на крилах, виносило. Ми завернули на Прорізну, де на нас теж чекав „Беркут“. Він гнався і пшикав газовим балончиком нам вслід. Ясно, що так він сам себе і нейтралізував».

Прийшовши до Софійської, а потім до Михайлівської площі, Романа разом з іншими майданівцями впустили в монастир.

Ішов дев’ятий день протесту. Через добу на Майдан вийшли сотні тисяч українців.

18

повідомлено про підозру

6

обвинувальних актів передано до суду (серед них щодо Олександра Попова і командирів ПМОП «Беркут»)

11

осіб у розшуку

О

вироків суду.

«Беркут» на Банковій, 1 грудня

Того дня на Майдан, згідно з офіційною інформацією, вийшло від 500 тис. до 1 млн демонстрантів. Згодом частина з них вирішила рухатися до Адміністрації президента. Потім там був і трактор, і металевий ланцюг, і каміння. Тоді Майдан вдруге серйозно зустрівся з «Беркутом».
Олександра того дня була налаштована рішуче: вночі 30 листопада вона постраждала під час розгону.

«Коли ми опинилися біля повороту на Адміністрацію президента, близько 16-ї години, якраз Порошенко і Кличко ішли туди, щоб заспокоїти „провокаторів“. Самі ми тоді теж почувалися провокаторами. Трохи дратувала загальна пасивність (люди здебільшого просто ходили і дивилися, як у бій з „Беркутом“ вступає радикально налаштована купка відчайдухів), був настрій, що ми маємо показати, хто тут головний» — згадує вона.
Дівчина з подругою-фотографом пройшли по Інститутській до повороту на Верховну раду і повернулися на Банкову. В цей час «беркутівці» уже періодично вибігали до тих, хто кидається камінням, але скоріше для залякування. Коли Олександра повернулася на Банкову, спецпризначенці уже застосовували реальну силу.
«…рандомно били протестувальників, що не встигли втекти. Люди ставали сердитішими. Це додавало адреналіну та снаги якось активніше діяти. Почали кидати бруківку самі, щиро вірячи, що активними діями зможемо прорватися до Адміністрації.»
Углиб Банкової тоді вже було не пройти. Як згадує майданівка, далі стояв кордон «Беркуту», а за ним, як з’ясувалось пізніше, вже жорстоко били протестувальників.
«У мене кілька разів прилетіло каміння з боку силовиків, але побита рука дуже нила ще після 30-го, тому ми пішли на Майдан.»

11

повідомлено про підозру

3

справи передано до суду

1

обвинувальний вирок (стосовно інспектора управління громадської безпеки ГУ МВС)

Спроба розгону, 10−11 грудня

Михайло теж був на Майдані з першого його дня.

«Мотивація була проста: після непідписання угоди з ЄС, мені було зрозуміло, що громадянам треба показувати свою незгоду.» «Коли я прийшов, мені дуже сподобалося як це виглядає. Там, дійсно, були круті, прогресивні люди. Багато молоді із дуже чіткою вимогою — підписати «Асоціацію».

Потім був жорстокий розгін 30 листопада та події на Банковій. «Протест став масовим. Припинення міліцейського свавілля стало основною вимогою. Євроінтеграція відійшла на другий план».

Коли Михайло приїхав на Майдан ввечері 10 грудня, біля Жовтневого спостерігалось скупчення правоохоронців та техніки. «Я почав зідзвонюватись з друзями, щоб швидко зібратись на Інститутській. По дорозі, ми розставили бочки поряд із вишикуваними перед ЦУМом ВВшниками—щоб трохи грілися». Була північ, до початку наступу правоохоронців лишалась приблизно година.

На Інститутській було мало людей, які здебільшого намагалися говорити з правоохоронцями, щоб не було штурму. Коли він почався, Михайло з іншими майданівцями опинилися віч-на-віч з міліціянтами. Про ту ніч він може розповідати майже з хвилинною точністю, в тому числі завдяки роботі слідства та адвокатів.

«Була команда підрозділу „Тигр“ щодо наступу приблизно о першій ночі. Вони рухалися на витіснення. Ми ніяких протиправних дій не чинили, це було абсолютно мирне зібрання», — згадує він. Під час перших 30−40 хвилин, коли на майданівців рухався підрозділ «Тигр», у словах Михайла не згадується про агресію від правоохоронців. «Хоча відчуття тисняви не можна назвати приємним. Люди тоді почали підходити, перелазити за барикаду та ставати позаду нас», — додає він.

Коли стало видно, що підрозділ МВС не впорався, за справу взявся «Беркут», який уже традиційно стояв позаду Внутрішніх військ. Тоді час для протестувальників полетів набагато швидше. «Вони робили все досить швидко, жорстко, били по голові, залякували. Хоча були серед них і адекватні. Тоді вже були постраждалі, і нам із-за барикади почали передавати якісь палки. Ми всі говорили, що це не потрібно і викидали їх. Тобто мітингувальники демонстративно це робили, підкреслювали свій мирний спосіб супротиву.»

З амуніції, пригадує Михайло, були лише каски, які із задніх рядів передавали через барикаду. Це було доцільно, адже «беркутівці», в умовах тісняви у першу чергу били по голові. Не чіпали лише людей у жилетах, на яких було написано «ветерани Афганістану».

«- Хлопці, а ви наші? — питав нас з другом один беркутівець, коли ми стояли перед ними.

— Які наші?

— Ну ці, тІтушки, — саме з таким наголосом тоді він мене спитав"

Після цього спецпризначенці почали витягувати протестувальників з рядів і бити. Михайла схопили за шарф і почали душити, згодом витягнули і стали наносити удари. «Хто хотів, той підбігав і це робив. Це було під мостом — в зоні, закритій „Беркутом“ з усіх сторін. Били якийсь час, аж поки хтось з „Беркуту“, не знаю, чи командир, сказав зупинитися. Внутрішні війська трохи далі робили коридор. Мене на шеренгу „ВВшників“ доштовхали як м’ячик. В кінці коридору чекали афганці, я до них підійшов, і нас потім вже ніхто не чіпав».

«Коли вже побачив відео під час слідчих дій, дуже здивувався: спочатку нас було дуже мало: два ряди, а інколи взагалі один. Добре, що люди потім „підтягнулися“. Було важливо показати це після розгону тридцятого.»

6

повідомлено про підозру

2

справи передано до суду

О

вироків

Побиття автомайданівців на Кріпосному провулку, січень 2014-го

Кадри з розтрощеного «Беркутом» автомобіля активіста Олександра Кравцова бачили тисячі користувачів інтернету. За словами автомайданівця, вночі 23 січня йому влаштували справжню пастку.

«Серед ночі прийшла інформація про активність „Беркуту“ біля лікарні швидкої допомоги на лівому березі. Були повідомлення про те, що наших б’ють. Насправді нічого такого не було. Ми згодом зрозуміли, що таким чином вони просто готують людям пастку», — згадує Кравцов події того вечора.

Фото - Lb.ua

За кілька годин трапилася реальна історія. На вулиці Щорса «Беркут» побив водіїв, які чекали, щоб відвезти поранених після огляду лікаря додому. Кравцов на власному авто, ще з трьома активістами в салоні, поїхали шукати зниклих водії. «Беркут» цим скористався.
«Ми спілкувалися тоді по „вайбер“ і „вотсап“. Під виглядом майданівців нам писали, що нібито бачили побитих хлопців там-то і там-то. Таким чином заманили нас в пастку. Під'їжджаючи до повороту на Кріпосний, я побачив, як „беркутівці“ підрізають нашу машину своїм автобусом, починають вискакувати, бігти, бити скло. Я зупинив машину, бо розумів, що вони можуть потрапити під колеса. Це дозволило їм розбити всі вікна машини і побити людей.»
Кравцова з трьома пасажирами поклали на асфальт, потім затягли в автобус і змусили стояти на колінах.
«Далі нас вивезли в Маріїнський парк, там теж змушували стояти на колінах у снігу. Це було півтори години знущань, напівдопитів, хто звідки і чому приїхав, погроз, що ми сядемо на 10 років за терористичну діяльність. Машина тоді їхала зі швидкістю 20 кілометрів за годину, ми просто шукали інших громадян, які чомусь зникли», — згадує автомайданівець.
Історія продовжилася в Оболонському РВМ, де майданівців били і допитували.
«Після різних допитів, які вже проводили нібито професійні слідчі, хлопці були розподілені. Хто був сильно побитий, поїхав під лікарняний арешт, а хто більш-менш на ногах — в слідчий ізолятор. Суд був уже наступного дня, тобто досить оперативно. Нам підсовували справи, щоби ми там розписувались. У мене було написано, що ми напали на співробітників „Беркуту“. Спершу висували статтю „хуліганство“, потім перекваліфікували на „тероризм“, застосувавши оті закони 16 січня».

Фото - Facebook
Фото - Facebook

Відпустили Кравцова спочатку під домашній арешт, коли опозиція уклала так званий компроміс з тодішньою владою. Повністю виправдали автомайданівця вже після Майдан.

За словами Кравцова, по його епізоду по справі результатів немає: кілька «беркутівців» зараз на підписці про невиїзд, у них арештоване майно.

«Скоро буде три роки. Більшість з них зараз працюють в органі, який називається поліція. Є частина, яка не пройшла атестацію. По моїй справі нікого не притягнули до відповідальності».

На запит Realist’а прокуратура повідомила, що стосовно епізоду на Кріпосному провулку досудове слідство завершено, до суду скеровано обвинувальні акти стосовно дев’яти «беркутівців», в тому числі командирів.

51

особі повідомлено про підозру

2

обвинувальних актів у суді

Бої на Грушевського, січень 2014-го

Окремими «учасниками» Революції гідності були журналісти. Багато з них буквально жили на Майдані, висвітлюючи події тієї зими в режимі нон-стоп.
«На Майдані я бував щодня, пропустивши лише кілька днів через хворобу», — розповідає Realist’у Максим Кудимець, який працював тоді фотокореспондентом в одному з суспільно-політичних видань.
Він згадує як 19 січня, перебуваючи саме на Майдані незалежності, побачив групу людей у касках, з палицями та щитами. Вони прямували у бік вулиці Грушевського, і Максим пішов за ними.

«Добре запам’ятався момент, коли Кличка, який намагався заспокоїти протестувальників, „окропили“ ці самі люди порошком з вогнегасника. Потім почалися зіткнення, запалали міліцейські автобуси, почали лунати постріли з помпових рушниць і полетіли світло-шумові гранати з одного боку, а феєрверки, бруківка і „коктейлі Молотова“ — з іншого. Було багато вогню, вибухів, перцевого газу. Згорів портрет Лобановського на фасаді колонади біля стадіону Динамо».
За словами фотографа, співробітники «Беркута» тоді не шкодували набоїв та гранат, «досить активно оборонялися, якщо так це можна назвати».
«Протестувальники ж не давали їм розслабитися. Одні довбали бруківку, інші кидали її, хтось надавав першу допомогу чи промивав потерпілим подразнені очі. Таке враження, що майже всі люди, які прийшли тоді на Грушевського, були задіяні в протистоянні».
За фактом вбивства Жизневського, Нігояна та Сеника 22 січня досі ведеться розслідування. Закрито справу і винесено вироки лише у провадженні щодо катування Михайла Гаврилюка.

6

високопосадовцям повідомлено про підозру (окремо повідомлено про підозри співробітникам «Беркута»)

1

екс-«беркутівець» затриманий

Розстріл Небесної сотні, 20 лютого

20 лютого — останній день активних протистоянь у центрі української столиці. Останній і найтрагічніший. Тоді на вулиці Інститутській, за офіційними даними, загинуло 48 майданівців і 13 правоохоронців.

Сотник Хмельницької сотні «Свободи» Юрій Кравчук переконаний, що якби 18−20 лютого Майдан не встояв, то про існування такої держави, як Україна, не йшлося б.

У розмові з Realist’ом він розповів, що людей на Майдані поділяв на революціонерів і туристів. Себе він відносить до революціонерів-організаторів і каже, що був готовий до силового варіанту розвитку подій. Вранці 20 лютого його сотня допомагала пораненим під звуки канонади на Інститутській.

Фото - Facebook

«Після ночі 18 числа ми відпочивали цілий наступний день. Багато було покоцаних, поранених, виснажених. Все 19 число ми зализували рани», — згадує Кравчук. Зранку 20 лютого йому доповіла розвідка, що почалися розстріли.
«Я ще навіть толком не зрозумів масштаби того, що відбувалося. Щоб серед білого дня і будуть лупити з вогнепальної зброї… Таке просто не вкладалося в голові.»
Разом з Кравчуком витягувати поранених погодилося іти 36 майданівців. Повернулися з них не всі. Двоє загинули і 14 тримали вогнепальні поранення.
Сам Кравчук того ранку в центрі столиці отримав три поранення. Два перші постріли, в ногу і в руку зачепили м’які тканини, але від порятунку поранених він не відмовився.
«Через хвилин 20 після перших двох я отримав третє, найскладніше, поранення. Це була така, досить трагічна сторінка Інститутської. Там майже одночасно пролунало чотири постріли, навіть можливо, що з однієї зброї. З них — три фатальних, всі троє загиблі, і тільки четвертий мій.»

Юрій Кравчук у синій куртці. Фото - Facebook
Юрій Кравчук у синій куртці. Фото - Facebook

Кравчуку кулею тоді буквально розтрощило колінний суглоб. Відновлення після травми було окремим випробуванням, а наслідки від пострілу він відчуває й досі.

«Я проповз 2−3 метри, після чого мене майданівці з криками „сотника поранено“ віднесли в готель „Україна“. Потім, відразу після операції в лікарні Києва, мене хлопці привезли на Майдан. Я мав відповідальність, не знав кількості поранених. Мені принесли прострелене посвідчення помічника нардепа Дзявульського, яке він носив у кишені на грудях. Там ще довелося приймати рішення щодо поранених. Через два дні мене відправили на Хмельниччину, потім на лікування в Німеччину».

≈ 40

особам повідомлено про підозру (за подіями 18−20 лютого). В запиті ГПУ не надала точної сумарної цифри.

12

обвинувальних актів скеровано до суду (за подіями 18−20 лютого)

1

вирок (по епізоду 18 лютого 2014-го)

Замість епілогу

На цих шести епізодах розслідування справ Майдану не обмежується. Є ряд проваджень щодо економічних злочинів колишньої влади, щодо правопорушень, вчинених «тітушками», щодо незаконних рішень суддів, «диктаторських законів» та переслідування за участь у протестах зі сторони прокурорів та слідчих.
У справах Автомайдану є виправдальні вироки через неналежне оформлення справ ще тоді, коли їх вела Київська прокуратура. Водночас, по епізодах з «тітушками» — обвинувальні вироки і мирові угоди. Справи по деяких з масштабних епізодів вже більше року слухаються в судах.

Де ж результати слідства? Де покарані і притягнені до відповідальності? Про це запитують у слідства з наближенням чергової річниці революції.
Але воно триває. Адвокати і самі слідчі говорять про ряд проблем, пов’язаних, в тому числі, зі знищенням доказів та проблемах у самій прокуратурі. Як приклад останнього — нещодавній скандал з передачею ряду справ з департаменту Сергія Горбатюка Військовій прокуратурі.
Тоді дії генерального прокурора Юрія Луценка багато експертів пояснювали передусім політичним рішенням. Але справа Майдану — питання, яке, судячи з усього, буде актуальним навіть для наступних поколінь політиків. Тепер у ситуації, що склалася, Генпрокуратурі важливо втримати баланс між «рішеннями для рейтингу» і реальним розслідуванням подій уже трирічної давнини.